№11 Листопад 2012 року → У вільний час

Фокус: Юристи в образі

Ніка ГЛАЗУНОВА

Трансформація сприйняття юридичної професії в суспільстві залежить від дій та прагнень спільноти правників

Професія юриста — одна з найдавніших в історії цивілізації і з’явилася разом із правом. Її роль зростала з розвитком законодавства, підвищення значення права в житті суспільства. Розвинені країни світу завжди високо цінували юристів. У Сенаті США юристи складають близько двох третин, а в Палаті представників — близько половини. Тривалий час питома вага юристів серед фахівців у США, ФРН, Англії була вищою, ніж в Україні. Зростання впливу юристів в українському суспільстві об’єктивно обумовлене ускладненням всієї соціальної інфраструктури, розширенням індивідуальних прав та свобод громадян. Трансформації також зазнає і сприйняття юристів громадськістю. Українці формують для себе образ юриста завдяки:

— 77 % українців визнають основ­ним джерелом формування думки про юриста особисте спілкування;

— 8 % покладаються на інформацію, одержану від знайомих і родичів;

— 15 % визнають, що вирішальну роль відіграють засоби масової інформації.

Цікавими є результати стосовно основного призначення юристів у суспільстві: 21 % переконані в тому, що юрист повинен захищати інте­реси держави; 77 % опитаних закріплюють за юристом функцію захисту прав та інтересів людини.

Професійна субкультура

Сьогодні юридична професія вже має свою історію, традиції, розвивається професійна субкультура — система символів, атрибутів, цінностей, норм поведінки, особ­ливостей способу життя, поділюваних певною професійною групою. Правники, як і будь-яка ­професійна громадськість, об’єднуються в організації, з’являються спеціалізовані засоби інформації, проводяться конференції, семінари круглі столи, неформальні зустрічі. Кристалізуються норми поведінки, розробляються етичні кодекси, усвідомлюється відповідальність. Правники оперують певним сленгом, мають дрес-код, надають перевагу певним видам спорту. Вони розбудовують власну субкультуру та об’єднують зусилля задля поліпшення сприйняття професії суспільством. Адже працювати є над чим. Яскравою ілюстрацією бачення юристів громадянами може бути анекдот: «Домогосподарці, економісту і адвокатові поставили просте запитання: скільки буде два плюс два? Домогосподарка: «Два плюс два буде чотири». Економіст: «Швидше за все, чотири, але, можливо, і три, одну хвилину, я ще раз звірюся з викладками». Адвокат засмикує штори, приглушає світло, закурює сигару, м’яко опускається в крісло і, окинувши співрозмовника проникливим поглядом, видихає: «Скільки Ви хочете, щоб було?».

Ставлення до закону

Отже, якщо говорити серйозно, то йдеться, в першу чергу, про правову культуру суспільства, з одного боку, і професійну правову культуру — з іншого. Перша є загальним рівнем правової дієздатності суспільного організму, що виражається в захищеності прав і свобод громадян. Важливу роль тут відіграє чинник сприйняття особою закону і ­всієї правоохоронної системи в цілому. Таке сприйняття особливо важливе, коли воно походить від юриста. На основі правового сприйняття поступово формується імперативність у дотриманні закону або ж, навпаки, заздалегідь виправдовується його порушення з боку громадян, держави, посадових осіб і самих юристів. Професійна правова культура юристів включає ряд елементів: по-перше, професійно-правову майстерність, всебічне і глибоке знання правових норм, специфіки їх практичної реалізації, якісний рівень правового мислення; по-друге, ґрунтовні знан­ня в різних, у тому числі й суміжних, галузях права, глибина політичного і економічного мислення; по-третє, моральні якості юриста, професійна бездоганність, службова дисциплінованість, сумлінність і чесність; по-четверте, громадянська відповідальність за забезпечення прав і свобод громадян.

Справжнє мистецтво

Свобода юридичної професії — це один із проявів демократії. На жаль, особливості вітчизняної системи спотворюють обличчя юриспруденції. Юристи самі визнають наявність проблем, над розв’язанням яких потрібно працювати всією спільнотою: це і неприйняття відповідальності за дотримання суспільством (владою, олігархами і простими громадянами) законів у цілому, що фактично призвело до грубих порушень Конституції; лобіювання суперечливих законів в угоду особистих амбіцій, нездатність об’єднатися навколо деяких важливих питань. Юристи приймають рішення, що змінюють долю людей. Неправильна порада може принести збиток як фірмі, так і репутації самого юриста. Професія юриста — це каторжна праця, хвилювання, вічні сумніви в правильності прийнятих рішень. Професія юриста пов’язана з можливістю впливати на те, що відбувається. Юриспруденція — це мистецтво, коли юрист своїм ім’ям, репутацією та майстерністю здатний впливати на результат справи. Тоді і в суспільстві професія юриста ототожнюватиметься з безкорисливим служінням істині.

Необхідність підвищувати авторитет

Юлія Мушинська,
молодший юрист АК «Правочин»

Безліч статей у профільних виданнях, виступи на на­укових конференціях, захищені дисертації — здається, юридичне співтовариство останнім часом усе частіше приділяє увагу визначенню свого місця в суспільстві та культурі країни. Більшість вказаних наукових доробок спрямовані на покращення образу правника, висвітлення притаманних йому рис у найпривабливішому світлі. Мета, беззаперечно, висока, але чи у правильному напрямку ми намагаємося її реалізувати? Юристи, звісно, можуть і надалі дискутувати про свою суспільну значимість та належність до окремої субкультури, але дійсного стану речей це аж ніяк не змінить. Так, суспільна думка формується завдяки окремим представникам нашого фаху і, на жаль, вона наразі суттєво відрізняється від створеного всередині субкультури юристів райдужного портрета високопрофесійного, добропорядного правника, який у своїй діяльності керується принципами законності, справедливості та верховенства права.

Звісно, кожен із нас вільний у виборі прийнятних для себе принципів роботи та засобів досягнення поставлених клієнтом завдань. Зокрема, керуючись цим твердженням, деякі «професіонали» обирають шлях найменшого спротиву та здійснюють свою діяльність за принципом «вирішування» тих чи інших завдань клієнтів у відповідних інстанціях. Парадокс, та люди, які мають служити закону, все частіше свідомо його порушують. Так, окремі представники судової влади нерідко дають суспільству приводи для здивування та повного несприйняття, ухвалюючи рішення, які просто вражають рівнем своєї мотивації та обґрунтованості. Разом із цим, положення Кодексу професійної етики судді у наш час виконують, швидше, функції декларації, ніж регулятора поведінки представників Феміди.

Чи впливають зазначені приклади на образ правників у цілому? Певно, що так. Очевидним є також те, що «перевиховати» вказаних колег, з огляду на різні фактори, навряд чи вдасться. Тож необхідно силами власної практики підвищувати авторитет юридичного фаху в Україні, використовуючи свої знання, професійний досвід та винятково правові методи в повсякденній роботі.

-->