Опитування: З новим строком!

Максим СИСОЄНКО

Кількість законів, що набули чинності з 2013 року, ще не свідчить про їхню якість, а наскільки ефективним буде удосконалення законодавства — пересвідчимося на практиці

Рік, що минув, запам’ятався величезною кількістю прийнятих законів, а вже з 1 січня 2013 року значна частина нормативно-правових актів набула чинності. Які з них привернули найбільшу увагу практикуючих юристів та як законодавчі «налаштування» впливатимуть на бізнес — читайте у традиційному опитуванні «УЮ».

 

Перегляд умов

Олена ПОЛЯКОВА,
юрист ЮФ «Авеллум Партнерс»

Минулий рік був доволі продуктивним з точки зору удосконалення, розвитку законодавства у сфері регулювання різних аспектів ринків фінансових послуг як для споживачів, так і для самих фінансових установ. Серед найбільш значущих змін у законодавстві можна відзначити прийняття і набуття чинності такими законами та підзаконними нормативно-правовими актами: Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» № 4452 від 23 лютого 2012 року, яким вдосконалено функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, а також процедура тимчасової адміністрації та ліквідації банків; Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» № ­4901-VI від 5 червня 2012 року; Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо виконання господарських зобов’язань» № 5405 від 2 жовтня 2010 року в частині врегулювання наслідків недійсності кредитного договору.

Серед нормативно-правових актів Національного банку України (НБУ) варто відзначити зміни в процедурі реєстрації кредитних договорів, затверджені постановою правління НБУ № 246 від 15 червня 2012 року, збільшення обов’язкових термінів розрахунків в іноземній валюті і встановлення обов’язкового продажу валютної виручки згідно з постановами правління НБУ № 479 і № 475 від 16 листопада 2012 року, розширення переліку дозволених міжбанківських операцій з валютними деривативами відповідно до постанови правління НБУ № 327 від 3 серпня 2012 року та інші.

Якщо говорити про результати змін для учасників ринку фінансових послуг, то, наприклад, врегулювання наслідків визнання кредитних договорів недійсними, безумовно, є позитивною зміною, насамперед з точки зору захисту інтересів кредиторів. До цього оспорювання кредитного договору використовувалося недобросовісними позичальниками як спосіб звільнення своїх активів з-під застави. Визнаючи кредитний договір недійсним, автоматично ставали недійсними договори забезпечення. Адже якщо основне зобов’язання припиняється або виз­нане недійсним, то на заставу або іпотеку, що забезпечує таке зобов’язання, чекає доля основного зобов’язання. Отже, нерідко кредитори ставали заручниками недобросовісних дій позичальника з оскарження кредитного договору без будь-яких реальних механізмів перешкодити виведенню з-під застави активів позичальника. Однак тепер згідно зі статтею 10571 Цивільного кодексу Украї­ни у разі визнання кредитного договору недійсним суд визначає суму заборгованості, яка підлягає виплаті кредитору, і за заявою кредитора накладає арешт на майно позичальника, яке є предметом забезпечення. Арешт знімається або після виконання зобов’язання з повернення заборгованості позичальником протягом тридцяти днів з дня набуття чинності судовим рішенням, або ж кредитор має право звернутися до суду з позовом про звернення стягнення на предмет забезпечення. Таким чином, у силу нових норм застава забезпечує не тільки зобов’язання, що виникають з кредитного договору, але й вимогу про повернення отриманого за таким договором при його недійсності.

У 2012 році НБУ було вжито ряд заходів, спрямованих на посилення вимог валютного законодавства, таких як тимчасове введення обов’язкового продажу 50 % валютної виручки експортерами та валютних надходжень фізичними особами понад еквівалент у 150 000 гривень на місяць, скорочення обов’язкових термінів розрахунків зі 180 до 90 днів. Безумовно, такі суттєві зміни не могли не позначитися на споживачах, яким довелося переглядати умови зовнішньоекономічних договорів з контрагентами та адаптувати їх до нових вимог валютного законодавства в стислі терміни. Вищевказані істотні зміни валютного законодавства, прийняті в доволі короткі терміни, не сприяють формуванню іміджу України як держави із стабільними і передбачуваними правилами ведення бізнесу.

 

Обмежувальна якість

Юрій СІВОВНА,
юрист АК «Правочин»

Треба констатувати, що 2012 рік відзначився багатьма законодавчими змінами, які суттєво позначились або ще позначаться на українському суспільстві в цілому. Як це не прикро, однак частина цих законодавчих новел спрямована на певні обмеження прав та свобод людини і громадянина. І хоча домінуюче у Верховній Раді «кнопкодавство» має позитивний результат з точки зору швидкості прийняття законопроектів, однак, на жаль, має прямо протилежний — негативний — результат з огляду на якість законодавчої бази.

Насамперед до актуальних новел законодавства потрібно віднести Закон України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» № ­5475-VI.

Під гучними гаслами — «Україні — краще майбутнє!», «В Європу без віз!», «Даєш спрощення візового режиму!» — ухвалювався зазначений Закон. За його положеннями, кожен українець відтепер матиме пластикову картку замість паспорта громадянина Україні з «вшитим» електронним носієм, що дасть змогу ідентифікувати особу, подивитись її відбитки пальців, а також багато іншої цікавої інформації про неї та її сім’ю. Кожна особа тепер буде внесена до відповідного демографічного реєстру з присвоєнням індивідуального унікального, неповторюваного номера. І все це, за задумом розробників Закону, полегшить життя пересічного українця: його буде ліпше і легше контролювати, як клеймованих тварин у стаді, з використанням надсучасних технологій, на придбання яких держава збирається викинути чималу частину державного бюджету замість виконання своїх соціальних зобов’язань перед незахищеними соціальними верствами населення. Не здивуюсь, якщо тендер просто випадково виграє одна із структур корпорації ЄДАПС, яка практично не пов’язана з політичними силами, що представлені в парламенті.

На ще одне гідне і навіть почесне місце серед законодавчих новел не можна не поставити набуття чинності пунктом 5 «Перехідних та прикінцевих положень» Закону України № ­4152-VI, якими з 1 січня 2013 року встановлюється новий порядок реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень. Можливо, немає нічого страшного в тому, що повноваження місцевих БТІ та органів Держземагентства передаються окремому реєструючому органу та нотаріусам. Однак головним каменем спотикання в цій сфері є те, що процес передачі повноважень відбувається без чітко передбаченої, організованої та збалансованої схеми. Підзаконні акти, покликані забезпечити законність, впорядкованість та чіткість процедури, приймаються в найкоротші терміни та ще з явним запізненням. Варто згадати кінець 2011 року, коли держава виявилася не готовою до впровадження нового порядку. Тоді законодавці вирішили відкласти впровадження таких порядків рівно на один рік задля «безболісного переходу» на нову схему реєстрації. Урешті-решт, з організаційної точки зору рівно через рік суспільство виявилося трохи більше, ніж абсолютно не готове діяти за новою схемою реєстрації прав на нерухоме майно. У підсумку маємо невизначеність у взаємовідносинах в трикутнику «нотаріуси — Укрдержреєстр — БТІ», суцільний безлад в оформленні угод та, нарешті, застій і так не надто активного ринку нерухомості.

 

Відбірні принципи

Анна ТИЩЕНКО,
радник практики вирішення спорів МЮФ Integrites

Кількість законодавчих змін, які набули чинності у січні 2013 року (зміни до Податкового кодексу України, зміни порядку реєстрації прав на нерухоме майно, нововведення щодо стимулювання інвестиційної діяльності у пріоритетних галузях економіки, зайнятості населення тощо) є значною.

Зосередимо увагу на тому, що вступила у силу нова редакція Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом». Украй важливим є те, що наразі призначення арбітражного керуючого залежить не від ініціюючого кредитора, а відбувається шляхом автоматизованого відбору за імовірнісним принципом. Важливо, що вимоги кредиторів, які є забезпеченими, враховуються незалежно від того, чи були вони пред’явлені у передбачений законодавством строк. Включити їх є обов’язком арбітражного керуючого. Це є важливим для банків, оскільки часто їх намагаються не допустити до процедури банкрутства шляхом невизнан­ня їхніх вимог і швидко ліквідувати банкрута, поки банк оскаржує відповідну ухвалу в апеляційній та касаційній інстанціях. Майно, яке є предметом забезпечення, не включається до складу ліквідаційної маси і використовується винятково для задоволення вимог кредитора за зобов’язаннями, які воно забезпечує. При цьому необхідно відзначити, що кредитори, вимоги яких є повністю забезпеченими, мають менший обсяг процесуальних можливостей у банкрутстві (зокрема, можуть оскаржити тільки (бездіяльність) ліквідатора, якщо цим порушуються права такого кредитора).