Спецпроект: «Українському юристу» — 10 років!

У січні журнал сучасного правника відсвяткував перший ювілей

Десять років тому, в січні 2003 року, вийшов у світ перший номер «Українського юриста» — часопису про правників і для правників. За весь цей час журнал неодноразово змінював дизайн, додавалися та щезали рубрики, видозмінювався редакторський та авторський склад, але й до сьогодні неодмінною залишається ідея висвітлювати життя віт­чизняного юридичного бізнесу: чим він «дихає», які інгредієнти переважають на його кухні і яких саме страв потребує ринок…

Напевне, перегорнувши підшивку номерів «УЮ», можна дослідити не лише стан ринку юридичних послуг України, а й його історію. І хоча певні речі видаються не такими досконалими, як це вбачається сьогодні, «УЮ» й надалі дотримуватиметься обраного шляху, торуючи свій шлях та ловлячи хвилю в морі юридичного бізнесу.

Звичайно, кожний номер «УЮ» — це праця дуже багатьох людей. І саме завдяки нашим дописувачам, коментаторам, фотографам, літредакторам, верстальникам, рекламістам та багатьом іншим «УЮ» набув того обличчя, яке має зараз. А головне — завдяки вам, нашим читачам! Тож згадаймо, яким був «Український юрист» протягом усіх цих десяти років.

Адвокат і автомат

Павло МАРКОВ
партнер PR-агентства Kiev Leading Media
редактор розділу «До справи!» з 2003 року,
головний редактор у 2009—2010 роках

Напевно, ніщо так не запам’ятовується, як перша загроза судом. Мені вона запам’яталася теж. Ось як це було. Якось повертається наша творча група у складі редактора та фотографа з нездорово блискучими очима після запису інтерв’ю з однією відомою юристкою. На запитання, що ж усе-таки відбулося, фотограф Віталій Розвадовський гордо повідомляє: «У нас є обкладинка!».

І справді — нічого так вийде обкладинка, на якій віце-президент впливової громадської організації цілиться в тебе з АК-47(!). Виявляється, макет автомата не просто стояв у кабінеті біля столу відомої пані на видному місці, але й відігравав конкретну роль: по реакції людей, які заходять до кабінету, на зброю, господині було простіше визначити характер співрозмовника.

Як нам стало відомо згодом, характер цієї пані також виявився не з легких. Коли вона дізналася, що ми плануємо використовувати одну з фотографій з автоматом для обкладинки, телефонна трубка редакції буквально розплавилася від шквалу емоцій і опису картини нашого подальшого життя в разі публікації обкладинки з автоматом.

Звичайно, редакції довелося проявити дипломатичність, поступитися проханням адвоката і заприсягтися нікому і ніколи ці фотографії не показувати.

Дотримуючись своєї обіцянки, ми і зараз її не публікуємо. Але, сподіваюся, шановна пані зберегла свою трохи дивну, але надійну, як АК-47, традицію виводити співрозмовників на чисту воду.

Обліко морале

Алеся КОСМИНА,
головний редактор, в «УЮ» з 2003 року 

Попри загальний імідж сучасних ЗМІ як абсолютно продажних та безсовісних, багато наших співгромадян ще й досі вірять у силу друкованого слова та у чесність і порядність осіб, які опиняються на шпальтах журналів та газет. Ми періодично отримуємо відгуки від конкурентів тих юристів, які з’являються на обкладинках нашого журналу, — і у приватних розмовах, і у вигляді імейлів або коментарів на сайтах. Коментарі бувають різні — як позитивні, так і не дуже. Утім, як виявляється, герої наших обкладинок не дають спокою не лише колегам по цеху, а й сусідам, родичам та інших знайомим.

Найбільше запам’ятався сусід керуючого партнера однієї з вітчизняних юрфірм, який тридцять хвилин поспіль намагався з’ясувати, чому саме цей юрист «висить» на всіх сітілайтах м. Києва, якщо він поводиться як непорядна людина. На запитання, у чому, власне, полягає непорядність, чоловік почав розповідати цікаві історії з нічного життя цього юриста. З усіма подробицями: хто, коли і навіщо приходить, які вечірки влаш­товуються тощо. Окрім просто скарг, сусід намагався взяти з нас слово вплинути на юриста, написавши про нього якийсь фельєтон, а також звільнивши сітілайти від цього непорядного обличчя. Наші запевняння в тому, що у професійних якостях юриста ми не сумніваємося, а особисте життя — то не наша парафія, його не задовольнили. Тож оскільки розмова загрожувала перетворитися на безкінечну, довелося пообіцяти, що зробимо все можливе. Цікаво, що за декілька тижнів чоловік зателефонував ще раз, щоб поцікавитися нашими успіхами у вихованні.

Копачі пригод

Михайло КРАСЮК,
директор зі стратегій комунікаційного агентства Human Factor CA,
редактор розділу «У вільний час» у 2003—2005 роках

Один із перших номерів «УЮ» був присвячений земельному праву. На обкладинці передбачалося зобразити відкритий кейс, в якому замість пачок доларових купюр була б земля. Задум доволі символічний. Кейс був придбаний заздалегідь, а ось про наповнен­ня згадали за кілька годин до здачі номера у друк.

Дістати землю в околицях вулиці Старонаводницької можна було лише в одному місці — будівельному кар’єрі. І ось ми, разом із головним редактором Сергієм Лихоманенком, у повному параді і при краватках, спустилися туди, запозичивши з редакційної кухні совок для сміття. Вид двох презентабельних чоловіків, які совочком копають яму в глиноземі, привів у шок і трепет як сторожів, так і обивателів, котрі вигулюють собак. Не знаю, за кого нас прийняли: чи то за екологічних інспекторів, чи то за гангстерів, які ховають труп, але без міліції, на щастя, обійшлося.

Глянцевий статус

Ніка ГЛАЗУНОВА,
редактор розділу «У вільний час» 

10 років — вік досить поважний для вітчизняного ринку професійної періодики — пролетіли цікаво й на одному диханні. Зазнавши в 2007 році ребрендингу, журнал набув лиску, елегантності та солідності. Бажання розбавити низку статей правової тематики, а також статус глянцю багато в чому обумовив появу розділу «У вільний час». Питання було лише в тому, наскільки юристи готові коментувати події спортивного, культурного та світського життя, а також повідати широкій аудиторії про свої захоплення. На щастя, всі побоювання розвіялися всупереч розхожому стереотипу, що юристи вміють лише працювати. Юристи беруть активну участь у турнірі з більярду на кубок журналу «Український юрист», а міні-футбол є чудовим майданчиком для баталій між командами різних юридичних фірм.

Цікаве активне дозвілля і спілкування в неформальній обстановці сприяє консолідації юридичного співтовариства. Серед юристів є колекціонери автомобілів і нумізмати, цінителі сигар, альпіністи і музиканти. Ми ради, що наші статті знаходять в аудиторії живий відгук.

Хобі дуже багато може розповісти про людину.

Іменний розподіл

Максим СИСОЄНКО,
редактор розділу «Спочатку»

Українські юристи люблять підкреслювати, що вони — люди поважні та серйозні. І ось якось напередодні 1 квітня редакція вирішила розіграти наших правників. 2005 року вітчизняний ринок юридичних послуг уже був більш-менш сформований, але боротьба за місце під сонцем набирала обертів. Послуговуючись цією тенденцією, ми телефонували керівникам юрфірм і представлялися їхніми однофамільцями, які також практикують у Києві. Суть розіграшу полягала в тому, що керуючим партнерам пропонувалася угода щодо розподілу сфер впливу, адже клієнти могли легко переплутати відомі юридичні бренди, а що таке репутація для юриста — пояснювати не треба. Звичайно, за кілька хвилин бесіди більшість юристів розуміли, що відбувається щось не те, але дехто, аж занадто обурившись такою «новиною», починав погрожувати нам судом, поки ми не зізнавалися у скоєному «злочині».