Подія: Мистецтво епатажу

PinchukArtCentre знову готовий епатувати публіку творами британського мистецтва. З 16 лютого по 21 квітня тут пройде виставка братів Джейка і Діноса Чепменів, а також будуть представлені роботи Тоні Оуслера

Восени минулого року виставка британців Джейка і Діноса Чепменів у російському Ермітажі закінчилася скандалом — одна з інсталяцій експозиції образила почуття віруючих. У результаті інсталяцію спровокували скарги відвідувачів, а потім і перевірку з боку місцевої прокуратури. Критики і журналісти скупо описували експозицію: стоять дев’ять акваріумів із солдатиками-нацистами, які нескінченно вбивають один одного.

Брати Джейк і Дінос Чепмени — англійські художники, учасники групи «Молоді британські художники» (YBA, Young British Artists). Твори братів об’єднує жанр «лиха вій­ни», вперше заявлений у мистецтві в прославленій однойменній серії офортів Франсиско Гойї. Центральна інсталяція називається «Пекло». 2004 року вона згоріла разом із складом у східному Лондоні. У 2008 році брати Чепмени відновили її. Перерахувати сюжети «Пекла» не можна. Інсталяція складається більш ніж з тридцяти тисяч фігурок людей. Для монтажу «Кінця веселості» потрібні фантастичні зусилля. В одному з боксів — модель концтабору. В іншому — «МакДональдс», увесь у шматках кривавих тіл. У третьому — розіпнутий сніговик і свиня, а ще будиночок із зруйнованим вибухом фасадом. На першому поверсі фашист чинить насильство над фашистом. Черепи навіть у фундаменті. Спочатку психіка навіть загартованих споживачів ­сучасного мистецтва «підтоплює» річками іграшкової крові. Але це лише перший пласт — фізіологічний.

Роздуми про насильство

Знайомий Гойя «Їм ніхто не допоможе», офорти і малюнки з «Лиха війни» і «Капрічос», що сприймаються як гуманістичний маніфест, дегероїзація війни, протест проти звірств стосовно солдатів противника і мирного населення, з’являється в новому світлі. Чепмени ніби запитують: як можна одночасно бути гуманістом, розвінчувати насильство і малювати трупи? Виставка — роздуми про насильство, властиве людству як виду, і способи про нього думати. У серії «Травмувати, щоб образити, щоб травмувати» до справжніх відтисків Гойї брати примальовували замість облич якісь пики восьминогів, риб, пташок. «Мінус на мінус» — відчуження від первинного сенсу. Додавши трохи абстракції, Чепмени витягують на перший план сприйняття власне насильства.

У «Лихах війни III» — серії власних малюнків братів, де зображені останні досягнення в галузі знищення людини людиною, — вони вже нічого не примальовують, вони малюють те, що раніше називалося «Світ очима дітей», розмовляючи з глядачем безпосередньо, без гумору. Чепмени приречено посміхаються ще до того, як черговий журналіст ставить неминуче запитання про те, як би вони хотіли, щоб глядач сприймав їхнє мистецтво. Чепмени створюють свій утопічний світ — він міг би називатися «світом, де насильство вже більше неможливе всерйоз».

Одночасно в просторі Pinchuk­ArtCentre проходитиме виставка американця Тоні Оуслера, відомого видовищними роботами в складній техніці відеоскульптури. Проекти Оурслера, визнаного «романтика відеоарту», приховують за атракціоном скульптур-подушок критику сучасного медіасуспільства, яке бездумно споживає масову теле- і фотопродукцію.

Критика сучасного медіасуспільства

П’ять останніх проектів художника, виконані з 2004-го по 2008 рік, будуть представлені в м. Києві. «Водяний» — міфічний персонаж, що живе у воді. Це алхімічне дослідження води, що діє як метафора зміни психологічних станів. Завданням було створення за допомогою тривимірної анімації постійно плавкої фігури. «Інопланетянин і Хмара» — роботи з серії про Космос, як він уявляється масовій культурі. Вигадані на основі фантастичних фільмів, космічних знімків і польотів у Космос персонажі водночас і смішні, і серйозні. Ці космічні істоти втілюють як відчуження, так і дослідницький дух.

«Інопланетянин» — проект, створений під враженням від фільму про Холодну війну «Крапля». «Кульмінація» — персоніфікація спецефекту з бойовиків. За допомогою складних спецефектів вогненна куля стає самостійним діючим персонажем, вилученим з контексту кіно і наділеним здатністю говорити. Робота змушує відвідувачів замислитися про насильство в індустрії розваг і позиції глядача. «Сокира» поєднує відеопроекцію і відлиті з металу предмети, зокрема ножі й сокири, які ріжуть і шматують спроектоване зображення облич. Ця робота стає втіленням психологічного стану надмірного примусу.

Власні враження від творів митців можна скласти, відвідавши експозиції.