Post Scriptum: Нові форми пресингу

Анна ОГРЕНЧУК,
керуючий партнер «Юридичної групи LCF»

Податковий кодекс України, прийнятий позаминулого року і регулярно поповнюваний правками, був покликаний внести ясність у стосунки між платниками податків та державою. Чи це так? На жаль, швидше, ні: завдання з наповнення бюджету податкова служба виконує колишніми методами, не надто піклуючись про дотримання закону стосовно позичальників.

Благу справу задумали автори адміністративної реформи, оголосивши її метою підвищення ефективності роботи державних органів, для чого передбачене чітке визначення їхніх завдань, прав та обов’язків. Заявлена чіткість мала дозволити позбутися дублювання функцій між різними установами, спростити багато процедур і сприяти скороченню апарату чиновників.

Один із кроків у цьому напрямі було задекларовано не так давно — 12 серпня 2012 року набув чинності Закон України № 5083-VI від 5 липня 2012 року «Про внесення змін до Податкового кодексу України відносно Державної податкової служби і у зв’язку з проведенням адміністративної реформи в Україні». Але виявилося, що зміст цього документа суттєво розходиться із заявленими цілями.

Звичайно, формальностей дотримано і зроблено невеликий крок уперед: у Законі перерозподіляються ряд функцій ДПСУ і Міністерства фінансів України, що відповідає ідеї адміністративної реформи. Але тут же робляться два кроки назад у питанні податкової міліції. Уже понад десять років в експертних колах, серед підприємців і чиновників, ведеться дискусія про скасування такого органу, як податкова міліція, який багато в чому перейняв повноваження Міністерства внутрішніх справ України. Навіщо створювати особливу правоохоронну структуру, яка спеціалізується на розслідуванні злочинів лише за однією статтею Кримінального процесуального кодексу України, — статтею 212 («Ухилення від сплати податків»)? Тим більше, що за наказом Президента України вже впровадженні заходи з декриміналізації подібних правопорушень. Проте Закон № 5083-VI пропонує, на мій погляд, реакційне рішення — вводить в структуру Податкового кодексу України розділ XVIII2, присвячений податковій міліції, в якому посилюються повноваження і статус цього органу.

Що ж до положень нового Закону, які безпосередньо стосуються платників податків, то чи не єдиною з них є норма про розширення сфери вживання спрощеної системи оподаткування для фізичних та юридичних осіб. З 12 серпня 2012 року, крім третьої (до 20 працівників і 3 млн грн доходу) і четвертої (до 50 працівників і 5 млн грн доходу) групи платників, додано п’яту і шосту, в яких розмір доходу обмежений сумою в 20 млн грн. Проте і тут, як і у вищеописаних випадках з адміністративною реформою, після незначного поліпшення слідує ряд не зовсім позитивних норм. Наприклад, для щойно облагодіяних п’ятої і шостої груп вводяться підвищенні ставки єдиного податку: 7 % — із сплатою ПДВ і 10 % — без такої сплати. На цьому фоні радує те, що відсоткова ставка єдиного податку для третьої і четвертої груп залишилася без змін і складає 3 % і 5 % відповідно.

Захисники нового Закону, а такі навряд чи знайдуться серед підприємців, звернуть увагу на те, що деякі норми Закону спрямовані на пом’якшення адміністрування податків і зборів. Але пропозиції ці насправді є формальністю, за якою намагаються приховати дійсну суть. Наприклад, збільшений з трьох до п’яти днів термін для надання платником податків документів, визначених під час перевірок контролюючих органів як відсутні. Насправді за цією «лібералізацією» ховається проб­лема позапланових перевірок і штрафних санкцій, під які підприємці, як правило, потрапляють після раптових податкових рейдів. У будь-якому разі, ґрунтуючись на своєму досвіді, можу сказати, що суб’єкти господарської діяльності звертаються за юридичною допомогою у зв’язку із штрафами з боку податкових органів у 90 % випадків після позапланових перевірок і лише в 10 % — за результатами планових. Річ у тім, що якщо податківці в ході позапланової перевірки не виявили документів, наприклад таких, що підтверджують операцію із зарубіжним контрагентом, то не завжди буде достатньо п’яти днів для того, щоб папери були доставлені до України. Якщо ж немає документів, то слідують донарахування, пені і штрафи.

У цілому можна сказати, що Закон № 5083-VI не веде до лібералізації фіскальної політики держави, а навіть, навпаки, сприяє додатковому адміністративному і фіскальному тиску на добросовісних платників податків. Якщо на практиці підприємницьке співтовариство чи не щодня переконується в тому, що Закон «драконівський» і спрощення податкових процедур та зниження фіскального навантаження в ньому згадується лише для створення видимості, то всі зусилля зі створення позитивного іміджу податкових органів марні.