№12 Грудень 2011 року → У вільний час

Post Scriptum: Персональна гнучкість

Сергій СІЛЬЧЕНО,
партнер ЮФ ILF

Сучасний ринок праці в Україні поступово інтегрується у світовий, як би держава до цього не ставилась. Не секрет, що тисячі IT-фахівців систематично працюють на зарубіжні та транснаціональні компанії. В Україну приходить світовий капітал, який привносить власні правила ведення бізнесу, в тому числі щодо використання найманої праці. За умов глобальної економічної кризи великого значення набуває гнучкість у сфері праці, що, очевидно, має стати одним із національних пріоритетів.

Але ми маємо ситуацію з несхваленням до цього часу Трудового кодексу України, зростанням соціального напруження не лише серед пенсіонерів, але й працюючих, які перебувають в очікуванні другої хвилі фінансово-економічної кризи. Навряд чи можна сподіватися, що чинний Кодекс законів про працю України, навіть багатократно змінений, здатен ефективно реагувати на сучасні виклики в сфері зайнятості та забезпечить оптимальну мобільність і гнучкість у трудових відносинах.

Незважаючи на поширення в Україні лізингу персоналу, ці питання ніяк не відображені в чинному законодавстві. Більше того, і для учених-трудовиків, як і для цивілістів, є очевидним, що робоча сила (фактично працівник) не може бути предметом договору оренди. Тому доводиться виходити з наявних легітимних засобів організації праці, використовуючи, наприклад, інститут відрядження. Хоча, зважаючи на світовий досвід, доцільно розглянути впровадження у законодавство конструкції договору про надання персоналу. Тим паче, що частково легалізувати відповідні відносини допомогла б ратифікація Конвенції Міжнародної організації праці № 181 «Про приватні агентства зайнятості».

Поступово підвищується інтерес до використання телероботи. Фактично йдеться про дистанційну роботу не у приміщенні роботодавця з використанням інформаційних технологій. Такий вид організації праці найбільше поширений серед програмістів, Концепцію телероботи розробив американець Джек Ніллес. 1972 року він висловив ідею, що не обов’язково тримати працівників у офісі, оскільки сучасні засоби зв’язку дозволяють підтримувати контакт між співробітниками на відстані. Щоб перевірити свою теорію на практиці, він ставив експерименти в Університеті Південної Каліфорнії, за результатами яких склав доповідь і отримав фінансування від американського національного фонду фінансування науки (NFS — National Science Foundation).

Знову ж таки, трудове законодавство знає лише окремий вид такої зайнятості — надомну роботу. Інші форми жодним чином не врегульовані, тому роботодавці змушені використовувати локальні акти або індивідуальні трудові договори для урегулювання всіх сторін такої діяльності. Окремою проблемою є зайнятість в іноземних компаніях, адже досить часто працівник і роботодавець протягом строку найму особисто жодного разу не зустрічаються.

Використання телепрацівників є перспективною формою організації трудових відносин, про що свідчить досвід Європейського товариства, наприклад Директиви Ради 91/533/ЕЕК, 89/390/ЄЕС. Очевидно, що в Україні також варто хоча б на рівні базових засад унормувати таку працю. Інакше єдино можливою легальною формою використання праці телепрацівників залишається укладення з ними договорів як із фізичними особами — підприємцями.

Залишаються осторонь регулювання трудовим правом і фрилансери. З одного боку, фактичні «вільні художники», можливо, і через особисті уподобання не бажають пов’язувати свою кар’єру з офіційним працевлаштуванням. Але ж досить поширеними є випадки обману таких працівників щодо сплати винагороди. Знову ж таки, легальним способом співпраці є надання послуг як ФОПу. Проте, варто зважати, що з набуттям чинності Податковим кодексом України для більшості підприємців, які офіційно надавали послуги, настали скрутні часи через обмеження, встановлені для юридичних осіб, щодо віднесення до складу витрат винагороди підприємцям.

Ймовірно, що протягом найближчого часу, враховуючи майбутні парламентські вибори та намагання держави отримати чергові кредитні гроші, не доводиться розраховувати на розв’язання проблем атипової зайнятості. Крім того, проект Трудового кодексу України, який перебуває на розгляді у Верховній Раді України, також цих питань не вирішує. Тому вчергове варто пригадати відомий лозунг: «спасіння потопаючих — справа рук самих потопаючих».