Практика: Лондон, гуд бай!

Андрій АСТАПОВ,
керуючий партнер МЮГ AstapovLawyers

Анна КОМБІКОВА,
юрист МЮГ AstapovLawyers

Протягом останніх декількох років ми все частіше чуємо про прийняття англійськими судами до розгляду спорів між сторонами, які походять з країн СНД. Утім, нещодавнє рішення Верховного суду Великої Британії дещо обмежило доступ таких позивачів до англійського правосуддя

Торік не лише вітчизняні юристи, а й уся Європа пильно стежили за, здається, неперевершеною битвою в Лондоні двох російських мільярдерів Березовського і Абрамовича, до цього часу у Високому суді справедливості триває розгляд іншої гучної справи проти екс-голови казахського БТА-Банку Мухтара Аблязова, значні спори вирішуються в англійській юрисдикції і за участю українських сторін.

Не вдаючись до обговорення причин того, чому всі ці сторони обирають англійське судочинство як противагу вітчизняному — впевнені, цей вибір є зрозумілим, — хочемо сьогодні звернутися до недавнього рішення Верховного суду Великої Британії, яким, на наш погляд, було певною мірою звужено можливості передачі спорів на розгляд англійських судів. Йдеться про рішення у справі «VTB Capital plc vs. Nutritek International Corp and others» від 6 лютого 2013 року, яким було відмовлено не лише у визнанні підсудності зазначеного спору англійським судам, але й у задоволенні вимог Банку про зняття корпоративної завіси щодо заявлених відповідачів. 

Обставини справи

Спір виник з договору, укладеного 23 листопада 2007 року між англійським акціонерним банком VTB Capital plc (VTB) і російським ТОВ «Руссагропром», відповідно до якого VTB надав «Руссагропрому» кредит у розмірі близько 225 млн дол. США для реалізації угоди, яка передбачала купівлю «Руссагропромом» у Nutritek International Corp (Nutritek) шести російських компаній — виробників молочної продукції і трьох дочірніх підприємств (молочні компанії). Після завершення транзакції виявилося, що «Руссагропром» не в змозі погасити кредит, а тому на підставі відповідних договорів застави VTB звернув стягнення на придбані активи й ініціював судовий процес у Високому суді справедливості у Лондоні, стверджуючи, що при погодженні можливості надання кредиту шахрайськими діями відповідачів його було умисно введено в оману щодо вартості молочних компаній. Банк наполягав, що дійсна вартість придбаних активів не перевищувала 32—40 млн дол. США, у зв’язку з чим він зазнав збитків на суму близько 200 млн дол. США.

VTB заявляв, що саме у Лондоні представники Nutritek шляхом обманних запевнянь (misrepresenta­tions в англійській термінології) переконали його укласти договори, пов’язані з наданням кредиту. Згідно з думкою VTB обманні запевняння полягали, перш за все, у тому, що «Руссагропром» та Nutritek не перебували під спільним контролем і, по-друге, що ціна молочних компаній була значно вищою за ту, яку вона становила насправді. Банк вказував, що зазначені запевняння є шахрайством з боку відповідачів.

Окрім того, VTB стверджував, що Костянтин Малофєєв, російський бізнесмен із Москви, був кінцевим власником та особою, яка здійснювала контроль за компаніями Nutritek, Marshall Capital Holdings Ltd (Marcap BVI) та Marshall Capital LLC (Marcap Moscow). Відповідно, VTB наполягав, що Marcap BVI, Marcap Moscow та пан Малофєєв мають також нести відповідальність за вчинення у відношенні до Банку шахрайських дій.

Оскільки відповідачі у справі не були резидентами Англії та не мали жодного іншого зв’язку з юрисдикцією англійських судів, VTB клопотав про отримання дозволу на вручення судового виклику за межами юрисдикції. Такий дозвіл було надано Банку 11 травня 2011 року.

Між тим, після отримання повістки Nutritek, Marcap BVI та пан Малофєєв подали до суду клопотання про скасування вручення, зазначаючи, що Англія не є належним місцем проведення судового розгляду цієї справи. У відповідь на це VTB спробував притягнути відповідачів до договірної відповідальності за договорами про надання кредитних коштів, для чого подав до суду клопотання про доповнення позовних вимог і застосування у відношенні до «Руссагропрому» докт­рини зняття корпоративної завіси. Суддя ­Арнольд задовольнив клопотання відповідачів про скасування вручення і відхилив клопотання VTB про доповнення позовних вимог і застосування доктрини. Суд апеляційної інстанції залишив у силі рішення суду першої інстанції, хоча й мотивував його дещо інакше, ніж суддя Арнольд. VTB оскаржив обидва рішення до Верховного суду Великої Британії.

Рішення Верховного суду

Детально вивчивши матеріали справи, Верховний суд Великої Британії (і) відхилив скаргу VTB з питань юрисдикції і залишив у силі рішення судів нижчих інстанцій, якими VTB було відмовлено у наданні дозволу на проведення судового розгляду справи в Англії, а також (іі) відмовив VTB у задоволенні вимоги про зняття корпоративної завіси, таким чином не надавши можливості VTB доповнити позовні вимоги.

(і) Висновки щодо юрисдикції

Скаргу VTB з питань юрисдикції було відхилено більшістю в три голоси проти двох.

З процесуального боку суд підкреслив, що у справах, подібних до цієї, коли суд не впевнений у тому, що Англія є напевне належним місцем судового розгляду справи, у наданні дозволу на вручення повістки поза межами юрисдикції має бути відмовлено, а якщо такий дозвіл було надано, він має бути скасований судом. У тих випадках, коли суддя розглянув питання щодо того, чи є Англія належним місцем розгляду справи, і виніс відповідне рішення, апеляційний суд має утриматися від перегляду цього рішення, за винятком випадків, коли, на думку апеляційного суду, суддя першої інстанції допустив суттєву помилку (significant error). Варто відзначити, що тоді як меншість не погодилася з висновками більшості по суті питання юрисдикції у цій справі, в цілому судді погодилися, що у тих випадках, коли єдиною підставою для оскарження рішення суду з питань юрисдикції є спроба скаржника переконати суд вищої інстанції надати перевагу одним критеріям визначення юрисдикції над іншими, перегляд рішення не повинен мати місце.

Вирішуючи по суті юрисдикційне питання Верховний суд розглянув як фактори, які мають значення для визначення належного місця проведення судового розгляду спору, застосовне право, місце спричинення шкоди, фактичні обставини справи, показання свідків, мету вчинення делікту, про який заявляється, принцип справедливого судового розгляду. При цьому судді вирішили, що у справі VTB застосовне право (англійське) не має суттєвого або взагалі жодного значення для визначення належності форуму, оскільки ключові питання, які постали б перед судом у ході розгляду цієї справи, були б питаннями фактів, а не права. У свою чергу, фактичні обставини справи, так само як і всі усні та документарні докази обох сторін, були зосереджені навколо свідків із Росії і, переважно, подій, які мали місце на території Росії або пов’язані з нею. Зазначене привело суд до висновку, що питання застосовного права не могло бути вирішальним у даному спорі.

Аналогічно, суд не визнав вирішальними застереження про невиключну юрисдикцію на користь англійських судів, що містились у спірних договорах, укладених між сторонами спору. Зокрема, підпункт 35.1 Договору від 23 листопада 2007 року передбачав, що «суди Англії мають невиключну юрисдикцію щодо вирішення будь-яких спорів, які виникають у зв’язку з виконанням даного Договору», що жодна із сторін не стверджуватиме, що «суди Англії (не є) найбільш належними та зручними для вирішення» таких спорів, але що підпункт 35.1 діє «лише в інтересах (VTB)». Супутні договори також містили застереження про юрисдикцію англійських судів, і хоча їхні умови відрізнялися від змісту наведених положень пункту 35 договору, розбіжності не були суттєвими для цілей даної справи. Верховний суд погодився із суддею Арнольдом у тому, що невиключні застереження про юрисдикцію «є вказівкою на Англію, але не достатньою з огляду на те, що позовні вимоги виникають з делікту, а не у зв’язку з виконанням договору», а тому наявність у договорах зазначених застережень не допомогла VTB обґрунтувати підсудність справи англійським судам.

(іі) Висновки щодо можливості зняття корпоративної завіси

На відміну від питання юрисдикції, вимоги Банку щодо зняття корпоративної завіси «Руссагропрому» були одностайно відхилені всіма суддями Верховного суду. Суд пояснив, що позиція VTB у цій справі не надала йому достатніх підстав для застосування доктрини зняття корпоративної завіси з метою притягнення до відповідальності, в першу чергу, пана Малофєєва: VTB не заявляв, що будь-яка інша зі сторін за двома договорами не несе відповідальності; на час укладення договору жодна із дійсних сторін договору не мала наміру укладати його з паном Малофєєвим так само, як і він не мав наміру укладати договір з цими сторонами, і що, врешті, поведінка пана Малофєєва ніколи не вказувала на те або змушувала будь-яку іншу сторону повірити у те, що він несе відповідальність за договором. Крім того, суд зазначив, що надання VTB можливості притягнути пана Малофєєва до відповідальності само по собі не викликає необхідності застосування доктрини: якщо Банк доведе, що його схилили до укладення договорів шляхом обманних запевнянь з боку пана Малофєєва, він буде зобов’язаний виплатити VTB відповідне відшкодування. З цих та інших підстав Верховний суд відхилив вимоги Банку про зняття корпоративної завіси, не дозволивши йому доповнити свої позовні вимоги.

Коментар

Наведене рішення Верховного суду Великої Британії у справі «VTB Capital plc vs. Nutritek International Corp and others» є цікавим і показовим у декількох аспектах.

Насамперед суд окреслив певні рамки прийнятності спорів, що виникають з делікту, вчиненого на території Англії стороною, яка не є її резидентом і не має жодного іншого зв’язку з цією юрисдикцією. Так, у практиці англійських судів усталеним є принцип, відповідно до якого англійський суд не приймає до свого провадження спір, якщо тільки позивач не доведе, що Англія є напевне належним місцем проведення судового розгляду. Як убачається з рішення у справі VTB, при визначенні того, чи є Англія належним місцем вирішення спору, суди аналізують низку критеріїв, серед яких застосовне право, місце спричинення шкоди, фактичні обставини справи, показання свідків, мета вчинення делікту, про який заявляється, а також принцип справедливого судового розгляду.

За обставин даної справи Верхов­ний суд дійшов висновку, що право, застосовне до делікту, не матиме суттєвого або взагалі жодного значення для визначення належного місця розгляду справи, так само як і застереження про невиключну юрисдикцію на користь англійських судів не матимуть вирішального значення при вирішенні питання юрисдикції, оскільки «центр тяжіння» всієї справи очевидно знаходиться в Росії. Зокрема, майже всі сторони спору є резидентами цієї держави і керування ними здійснювалося з Росії; у шахрайських діях Банк, перш за все, звинувачував російську компанію; дії, які, за умови їх доведення, становили б делікт, також були вчинені переважною мірою в Росії; більшість свідків у справі є громадянами Росії і більшість доказів у справі походить з Росії. В умовах коли передбачається, що справа буде значною мірою сфокусована на доказуванні саме фактів, а не питань права, вказані зв’язки набувають вирішального значення, а оскільки Верховний суд також не мав сумнівів щодо того, що російські суди здатні розглянути спір, який регулюється нормами іноземного права, та забезпечити потерпілій стороні належне відшкодування в тому разі, якщо незаконні дії відповідачів буде доведено, суд вирішив, що саме Росія є належним форумом для вирішення даного спору.

Окрім наведеного, в своєму рішенні Верховний суд роз’яснив процесуальні нюанси, що стосуються можливості перегляду рішення з питань юрисдикції судом вищої інстанції, і вкотре проаналізував порядок застосування судами доктрини зняття корпоративної завіси юридичної особи, підтвердивши, власне, загальновідому позицію несхильності англійських судів до застосування цієї доктрини.