№03 Березень 2013 року → У вільний час

Фокус: Цілодобове включення

Ніка ГЛАЗУНОВА

Синдром гіпервключення, що активно розвивається в Америці та Європі, захоплює Україну — співробітники вирішують робочі питання 24 години на добу

Глобалізм, трансформація індустріальної економіки і суспільства в інформаційну, а також поява кіберкорпорацій кардинально змінили бізнес-середовище. Комунікаційні технології дозволяють не враховувати чинник відстані. Робота «в одній команді» співробітників, які перебувають далеко один від одного, стала реальністю. Юристи, котрі працюють над проектом, можуть знаходитися навіть на різних континентах. Інформаційні системи поступово приводять до заміни ручної праці автоматизованими процесами. Таке рішення скоротило вартість багатьох операцій у більшості компаній, особливо пов’язаних з «паперовою» роботою. Оскільки електронними процесами легко керувати, багато фірм не лише заощадили засоби, але й збільшили ефективність. Компанії підвищили свою «гнучкість» — здатність реагувати на зміни ситуації. Незважаючи на те, що інформаційні технології відкривають безліч принадних можливостей для організацій та окремих осіб, вони також частенько служать джерелом нових проблем і ставлять перед менеджерами принципово нові завдання. Співробітники можуть бути доступні 24 години на добу, включаючи відпочинок і закордонні відрядження.

За даними дослідження UMG International, 55,6 % опитаних співвітчизників регулярно обговорюють ­виробничі питання по телефону вранці, ввечері, у вихідні або навіть під час відпустки, і 39,9 % роблять те саме, але лише у випадку крайньої необхідності. Причому електронну пошту у вихідні перевіряють 39,3 % респондентів і приблизно стільки ж (41,7 %) заглядають у ящик вечорами після роботи. Ще швидше робочий графік прагне до нескінченності у західних країнах. За даними компанії Good Technology (США), 80 % американців і 93 % британців продовжують працювати, залишивши офіс, — в основ­ному, вони відповідають на імейли та ділові дзвінки. Причому якщо у Великобританії люди перепрацьовують у середньому 3,5 години на тиждень, то в США — до семи годин, що з урахуванням восьмигодинного робочого дня виливається у 45 додаткових днів щорічно. Сучасні технології дозволяють гнучко планувати графік і відповідати реаліям ринку, що динамічно розвивається. Проте постійна залученість до робочих процесів — це прямий шлях до емоційного вигоряння і зниження продуктивності праці.

Температура згоряння

Поняття «синдром емоційного вигоряння» (СЕВ) було введене в психологію американським психі­атром Фрейденбергом 1974 року. Цей синдром виявляється наростаючим емоційним виснаженням, хронічною втомою і «невиходом» із стану стресу. Хворих турбує постійна втома, слабкість, нездужання, підвищена стомлюваність, зайва заклопотаність з приводу виконання роботи і різні страхи. У групі ризику — представники й інших професій, пов’язаних з постійним спілкуванням із великою кількістю людей. Також розвит­ку цього стану сприяє необхідність роботи в одноманітному або напруженому ритмі. Хоча б раз «перехворіли» на СЕВ, згідно з результатами дослідження, проведеного фахівцями міжнародного кадрового порталу hh.ua, вже 25 % співробітників офісів великих українських міст. Ще 16 % хоч особисто і не стикалися з подіб­ною напастю, але з досвіду друзів і колег добре знають, що це таке. Насправді співвітчизників, які пережили синдром, значно більше — в той або інший час страждали на СЕВ ніяк не менше, ніж 50 % українців.

Юристи, які здійснюють приватну практику або працюють на великі фірми, як правило, мають ненормований робочий день, що включає роботу у вихідні під час проведення досліджень, наради з клієнтами і підготовки коротких звітів у години роботи поза офісом. «УЮ» вирішив розпитати, чи відчувають правники синдром гіпервключення на власному досвіді.

Робота без кордонів

Тетяна Круть,
адвокат АФ «Династія», м. Дніпропетровськ

Щодо тенденції до гіпервключення, то вважаю, що на сьогодні в житті кожного юриста, який має на обслуговуванні декількох клієнтів або працює у великій юридичній компанії, межа між робочим днем та особистим життям є дуже примарною. На своєму прикладі можу зазначити, що у випадку звернення клієнта з терміновим питанням наприкінці робочого дня або навіть після його закінчення, таке питання опрацьовується за межами робочого офісу, в неробочий час.

Робочий день в основному нормований, однак у випадку наявності термінової роботи в середньому поза нормою доводиться працювати від двох до п’яти годин на день. Крім того, з появою нових гаджетів стало зручніше працювати дистанційно від робочого місця, а така необхідність виникає в основному, коли впродовж тривалого часу знаходишся в дорозі чи у відрядженні. Також у вихідні та неробочі дні з їхньою допомогою є можливість у випадку необхідності оперативно реагувати на робочі завдання.

Щодо емоційної складової гіпервключення, то вважаю, що у випадках постійного напруженого графіка роботи без кордонів у робочому та особистому часі дуже важко зберігати емоційну рівновагу та підтримувати продуктивність праці на найвищому рівні. Однак якщо робоча завантаженість розподілена рівномірно впродовж усього робочого часу та після його закінчення, то це справді гнучке конструювання робочого графіка.

Щодо виразу «робота — це більше не те місце, куди ви приходите щодня, а швидше, те, що ви робите», то з ним можу погодитися на всі 100 %, крім того, зазначити, що справді в моєму житті робота — це не те місце, куди я ходжу працювати, робота без перебільшення і є моє життя.

Екстремальні умови

Олександр Оніщенко,
адвокат, керуючий партнер АК «Правочин»

У контексті роздумів про гіпервключення, понаднормову роботу та, як наслідок, професійне вигоряння згадується «бородатий» анекдот, в якому у відповідь на запитання: «Як ви відпочиваєте?», чуєш: «А я не перенапружуюсь!». Напевно, в українських реаліях, навіть посткризових, для більшості юристів «не перенапружуватись» не виходить аж ніяк. У професійному та дружньому спілкуванні в середовищі колег іноді доводиться чути про дванадцять і більше годин роботи на день. Часто ні на що інше ані часу, ані сил банально не залишається. Добре це чи погано — кожен вирішує сам залежно від життєвих пріоритетів, але той факт, що стирання кордонів робочого дня стало тенденцією, важко заперечити.

Якщо говорити про робочий графік в АК «Правочин», то офіційно ми працюємо для наших клієнтів з 9-ї до 22 години. Щоправда, доволі часто багато із співробітників затримуються на роботі і після десятої вечора. На вихідних намагаємося не працювати, хоча інколи і в суботу консультуємо клієнтів з термінових питань, а в неділю готуємося до судових процесів, призначених на ранок понеділка, якщо не встигли зробити цього протягом тижня. Судова спрямованість діяльності компанії, безумовно, накладає свій відбиток на робочий графік фахівців.

Часом клієнти воліють звертатися за професійною допомогою в останню мить, відтак реагувати на клієнтські запити іноді доводиться в умовах, наближених до екстремальних. У цих випадках про дотримання робочого графіка взагалі не йдеться, натомість на перший план виходить намагання зберегти і розвинути відносини з клієнтом.

Звичайно, працювати в екстремальних умовах із значним перевантаженням тривалий час важко. Поза сумнівом це негативно впливає як на здоров’я юриста, так і на якість виконуваної ним роботи.

Як і в багатьох інших випадках понаднормова робота та гіпервключення потребує збалансування. У нашій компанії ми збалансовуємо це наданням додаткових вихідних чи короткотермінових відпусток, раціональним перерозподілом навантажень, зручним графіком роботи, можливості працювати віддалено, хорошими та комфортними умовами праці, що, на наш погляд, дозволяє уникнути професійного вигоряння та зберегти боєздатність команди.

Уміння реагувати

Іван Герасименко,
директор компанії з обслуговування інвестицій Investment Service Ukraine, адвокат

У сучасних умовах тенденція до стирання кордонів робочого дня і особистого життя набирає все більшої популярності. Це викликано як впливом технічного прогресу (цілий день і в будь-якому місці ти знаходишся на зв’язку і з можливістю прийняття оперативних рішень), так і пришвидшенням темпу життя та поширення інформації (у глобальному світі інформація поширюється 24 години на добу).

Людина, яка вважає себе професіоналом, повинна вміти швидко реагувати на виклики повсякденного життя. Це проявляється у можливості відповісти на телефонний дзвінок поза межами робочого часу або, наприклад, проконсультувати клієнта у вихідний.

Це не означає, що особисте життя має перетворюватися на роботу. Просто потрібно вміти поєднувати ці два невід’ємних аспекти — робочий і особистий.

Мені подобається вислів одного відомого бізнесмена, який відображає вказану тенденцію, отже: «Вранці я із натхненням поспішаю на роботу, а ввечері з не меншим натхненням повертаюсь до своєї сім’ї». На мою думку, вдалий приклад гармонії.

Вимоги часу

Віктор Мороз,
генеральний директор, керуючий партнер ЮК «Правова гільдія «ВікторіАл»

Я цілком відчуваю тенденції до гіпервключення, оскільки провести чітку межу між робочим днем та особистим життям досить важко, а основ­ними факторами цього є вимоги часу до мене як керівника компанії та активного використання сучасних засобів зв’язку. Мій робочий день ненормований, протягом дня в мене може бути до вісімнадцяти, а іноді й двадцять робочих годин, тому, виходячи з того, що нормою є сорок робочих годин на тиждень, то поза нормою я працюю приблизно п’ятдесят-шістдесят годин.

З появою ноутбуків, смартфонів та планшетів кількість робочих годин поза межами офісу збільшилася, що, в принципі, досить зручно для мене як керівника компанії. Я досить часто спілкуюся з клієнтами та партнерами увечері та у вихідні, завжди перебуваючи на зв’язку. Ми практикуємо консультування клієнтів за допомогою Skype, ICQ та інших подібних програм ще з 2010 року.

Звичайно, таке гіпервключення може призвести до емоційного вигоряння та, як наслідок, зниження продуктивності праці, але при правильній організації власного часу в гіпервключенні немає нічого поганого та воно цілком відповідає реаліям ринку, що динамічно розвивається та вимагає значної гнучкості. Повністю згоден з виразом «робота — це більше не те місце, куди ви приходите щодня, а швидше, те, що ви робите» та вважаю, що робота взагалі не має бути пов’язана з чіткими географічними індикаторами.