Судова справа: Підприємство за ґратами

Володимир БОГАТИР

В Україні запроваджено кримінальну відповідальність юридичних осіб

18 червня ц.р. Президент України підписав Закон «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо виконання Плану дій щодо лібералізації Європейським Союзом візового режиму для України стосовно відповідальності юридичних осіб» від 23 травня 2013 року № ­314-VII (Закон).

Закон, що набуде чинності з 1 січня 2014 року, внесе зміни до Кримінального кодексу (КК) України, Кримінального процесуального кодексу (КПК) України та низки інших законодавчих актів у частині запровадження нового інституту кримінального права і процесу — кримінальної відповідальності юридичних осіб.

Нормативний акт сміливо можна номінувати на включення до пулу найбільш одіозних законодавчих новел року. Започаткований як законопроект № 2990, він пройшов друге читання в парламенті, попри численні заперечення Головного­ нау­ково-експертного управління­ Вер­ховної Ради України (ВРУ), викладені у висновку від 22 травня 2013 року.

Пацієнт, швидше, мертвий

Що й говорити, положення про вжиття до юридичних осіб «заходів кримінально-правового характеру», не дивно, були включені до КК України як окрема глава. Ці положення справді живуть окремим від решти Кодексу життям.

Почнемо з частини 2 статті 1 КК України, з якої випливає, що до осіб, які вчинили злочини, застосовується винятково такий тип санкції як покарання. Проте законодавець вирішив знехтувати цим правилом, ввівши поняття «заходи кримінально-правового характеру», які формально є іншим видом санкцій, аніж покарання.

Закон також залишає поза увагою принцип особистої відповідальності особи, закріплений у частині 1 статті 2 КК України та у частині 2 статті 61 Конституції України, і принципу винної відповідальності, що випливає із змісту частини 2 статті 2 КК України та статті 63 Основного Закону. На відміну від застосування кримінального покарання до фізичних осіб, «заходи кримінально-правового характеру» застосовуються до юридичної особи за діяння, які вчинені іншою особою (фізичною особою), при цьому наявність вини юридичної особи не вимагається (та й саме поняття «вина» важко застосовне до юридичної особи).

Фактично «заходи кримінально-правового характеру» мають не надто багато спільного з кримінальним покаранням, а швидше характеризуються ознаками адміністративних санкцій, на кшталт тих, які наразі встановлені податковим, митним, антимонопольним, містобудівним, природоохоронним законодавством та багатьма іншими законодавчими актами України.

Варто відзначити, що Кримінальна конвенція про боротьбу з корупцією, Конвенція Ради Європи про запобігання тероризму та Міжнародна конвенція про боротьбу з фінансуванням тероризму, необхідністю виконання яких мотивоване прий­няття Закону, не вимагають встановлення для юридичних осіб саме кримінальної відповідальності, а дозволяють вжиття передбачених заходів кожною державою-учасницею «згідно з основоположними принципами своєї правової системи» та «з урахуванням її принципів права».

Основоположні принципи правової системи України передбачають, що кримінальна відповідальність є характерною винятково для фізичних осіб, тоді як юридичні особи несуть інший вид відповідальності — адміністративні санкції. Однак, поспішаючи поставити декілька «галочок» у списку міжнародних договорів, норми яких необхідно впровадити в національне законодавство, народні депутати не потурбувалися про такі далекі від дійсності речі, як основоположні принципи права.

Насильницьке вторгнення чужорідних правових норм до КК України, кістяк якого залишався сталим не одне десятиріччя, навряд чи мине без серйозних наслідків. Тож можна очікувати приблизно такої реакції, яку іноді виявляє людський організм при пересадці органу, — відторгнення.

У правоохоронців виникнуть труднощі з правильним застосуванням цих норм та чимала спокуса застосувати їх по-своєму. Суди, які й так не оговталися ще від нового КПК України, матимуть неабиякі проблеми з правильним веденням кримінального процесу щодо юридичних осіб. Ну, а підприємствам, яким не пощастить стати суб’єктом кримінального провадження, доведеться докласти чималих зусиль, щоб забезпечити захист своїх інте­ресів від чергової небезпеки.

Антитерористична кампанія

Західний світ уже звик до використання терористичної загрози як страховиська, яким виправдовують будь-які заходи репресивного та контрольного характеру. Ця ситуація становить не тільки об’єкт численних жартів та пародій, а й предмет серйозної стурбованості правозахисників, які стають свідками грубого порушення прав людини під прикриттям антитерористичної боротьби.

Утім, за плечима західних держав — трагічний досвід минулого, і це змушує ставитися до ситуації серйозно. Інша річ — який вигляд має всесвітня антитерористична кампанія в її українській проекції. У державі, де щодня гине у ДТП більше людей, ніж загинуло в результаті терактів за всю її історію, ледь не щомісяця лунають рішучі антитерористичні гасла. Слово «тероризм» зненацька з’являється в найнесподіваніших місцях вітчизняної законодавчої бази, дивуючи громадян та тішачи представників силових структур, які отримали до рук нову іграшку.

Не є винятком і Закон.

Для юридичної особи, «винної» в злочинах, пов’язаних із тероризмом (статті 258—2585 КК України), ­передбачена подвійна відповідальність кримінально-правового характеру в формі ліквідації та конфіскації майна (до речі, ці два види відповідальності прописані не як основний і додатковий, а як два паралельних, що явно суперечить статті 61 Конс­титуції України). Для притягнення юридичної особи до відповідальності достатньо, щоб такі злочини були вчинені від її імені (пункт 2 частини 1 статті 963 КК України).

Попри теоретико-правову кульгавість цих норм та сумніви в можливості їх коректної практичної реалізації, не зупинятимемося на них детально, оскільки тероризм, м’яко кажучи, не стоїть під номером один порядку денного українського суспільства.

Противідкатний упор

З-поміж злочинів, за які передбачено вжиття заходів кримінально-правового характеру у формі штрафів, найближчими до бізнесу є відмивання грошей (стаття 209 КК України), а також злочини, пов’язані з так званими відкатами (статті 3683, 3684, 369, 3692 КК України).

Немає сенсу заперечувати, що ці явища процвітають на вітчизняній бізнес-арені, хоча випадки розкриття злочинів та притягнення винних осіб до відповідальності становлять мізерний відсоток від загальної кількості скоєних правопорушень (звичайно, офіційної статистики немає).

Ймовірно, вітчизняне суспільство справді дозріло до необхідності поліпшення ситуації в цій сфері. Ризик притягнення підприємства до кримінальної відповідальності, можливо, дещо зменшить ентузіазм любителів «підмазати» з метою досягнення переваг у бізнес-діяльності (а їх хоч греблю гати).

І все ж запровадження відповідальності юридичних осіб за відповідні правопорушення саме у формі кримінального заходу, а не адміністративної санкції, на думку автора, надумане та відверто зайве. Розгляд цих справ у площині кримінального провадження, для якого є взагалі нехарактерним участь юридичних осіб, ймовірно, зумовить численні процесуальні порушення та зловживання, яких можна було б уникнути, перенісши питання в рамки іншого провадження. Утім, після набуття Законом чинності розмірковувати про це марно.

Штраф, передбачений статтею 967 КК України, коливається, залежно від тяжкості злочину, від 5 000 до 75 000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (85 000—1 275 000 гривень).

Наприклад, у разі підкупу службової особи юридичної особи приватного права, вчиненого за попередньою змовою групою осіб (частина 2 статті 3683 КК України), що, за статтею 12 КК України, є злочином середньої тяжкості, юридичній особі загрожуватиме штраф у розмірі від 170 000 до 340 000 гривень.

У разі відмивання доходів, одержаних злочинним шляхом, в особ­ливо великому розмірі (понад 10 232 000 гривень станом на липень 2013 року), що згідно зі статтею 12 КК України є особливо тяжким злочином, штраф може сягнути розміру від 850 000 до 1 275 000 гривень.

Для злочинів, передбачених, зок­рема, статтями 209, 3683, 3684, 369, 3692 КК України, відповідальність юридичної особи може настати, якщо злочин вчинений (потрібна сукупність таких ознак, виходячи з пункту 1 частини 1 статті 963 КК України): а) уповноваженою особою юридичної особи; б) від імені юридичної особи та в) в інтересах останньої.

Убачається, що з цих трьох елементів порівняно легко може бути доведено тільки наявність третього (інтерес юридичної особи, наприклад, позитивний економічний ефект від вчинення злочину). Натомість щодо змісту таких понять, як «уповноважена особа» та «дія від імені юридичної особи», можуть виникнути спори.

Особи, які вчиняють корупційні та інші подібні злочини, зазвичай не мають при собі довіреності від юридичної особи, а подекуди можуть взагалі не перебувати з нею в будь-яких документально підтверджених відносинах, що ставить під питання можливість дотримання стандарту доказування, який випливає з пункту 1 частини 1 статті 963 КК України.

Пил у вічі

Резюмуючи, необхідно зазначити, що Закон є прикрим прикладом бездумного наслідування українським законодавцем іноземного нормотворчого досвіду.

Прийняття законопроекту в дру­гому читанні та в цілому, поп­ри слушні зауваження експертів, не може не засмучувати. Адже воно вчергове демонструє превалювання позерства перед міжнародною спільнотою над прагненням дійсного вдосконалення законодавства. Між тим, численні приклади минулого красномовно свідчать, що сліпе копіювання зарубіжних правових надбань, так само як і невміла інкорпорація у вітчизняне законодавство норм міжнародного права, здатні лише зашкодити інтересам суспільства.

Ба, навіть більше, запроваджені Законом заходи кримінально-правового характеру можуть бути використані, як це часто трапляється в нашій державі, як репресивний захід, який вибірково спрямовується на представників бізнесу в інтересах певних осіб.

За таких умов важко не погодитися з проігнорованими парламентаріями висновками Головного науково-експертного управління Верховної Ради України, що «юридична фікція, встановлення якої передбачається у проекті, є шкідливою, сприятиме проявам сваволі та правового нігілізму у правозастосовній діяльності і створює досить значні корупційні ризики», а також «є підстави вважати цей проект, як і попередній законопроект на цю тему, соціально шкідливим».

Негативна оцінка

Сергій РИМАР,
адвокат, радник АК «Правочин» 

Прийняття парламентом та підписання Президентом Закону, яким вводяться заходи кримінально-правового характеру щодо юридичних осіб, вчергове засвідчили, що на сьогодні в нашій державі впровадження нових видів та підстав відповідальності як фізичних, так і юридичних осіб, залежить винятково від того, чи відповідає це інтересам можновладців. При цьому для задоволення таких інтересів не обов’язково, щоб прийнятий Закон відповідав загальновизнаним положенням теорії права, враховував можливі та, більше того, очевидні ризики, оскільки в руках правоохоронців (читай влади) з’явився потужний інструмент, використовуючи який можливо фактично безперешкодно здійснювати рейдерство як в інтересах держави, так і окремих людей. Приймаючи Закон, парламент не зважав на думку фахівців у галузі кримінального права, адже чи не всі юристи, які висловилися з цього приводу, вкрай негативно оцінили зазначені нововведення. Більше того, негативний висновок щодо введення кримінально-правових заходів для юридичних осіб як такого, що нівелює принцип індивідуальної відповідальності за скоєний злочин, було надано Головним науково-експертним управлінням Верховної Ради України.

Разом із цим вважаємо, що зазначене питання можна було б вирішити внесенням відповідних змін до Цивільного кодексу України та Кодексу адміністративного судочинства України.

Небезпечні наслідки

Олена КИЗУБ,
юрист ЮФ «Горошинський і Партнери»

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо виконання Плану дій щодо лібералізації Європейським Союзом візового режиму для України стосовно відповідальності юридичних осіб» визначено конкретний перелік злочинів, вчинення яких керівником, засновником, учасником або іншою уповноваженою особою юридичної особи від її імені і в її інтересах є підставою для застосування до цієї юридичної особи заходів кримінально-правового характеру.

Досить незрозумілим залишається питання неможливості притягнення до відповідальності державних органів. Як свідчить міжнародний досвід, законодавством більшості європейських країн передбачено відповідальність для цих структур.

Досліджуючи кримінально-правові заходи, які застосовуватимуться до юридичної особи, можна зробити висновок, що в Україні й далі проводитиметься криміналізація правопорушень. Такі заходи кримінальної відповідальності, як ліквідація та конфіскація майна юридичної особи, застосовуються тільки при здійсненні злочинів, пов’язаних з терористичною діяльністю. За інші види злочинів можливе застосування лише штрафу. З цього випливає, що можна було просто збільшити адміністративну відповідальність юридичних осіб за вчинення вказаних правопорушень, а не передбачати для цього кримінальну відповідальність.

З визначення злочину, встановленого статтею 11 Кримінального кодексу України, зрозуміло, що суб’єкт злочину обов’язково має бути винним у його вчиненні. Проте юридична особа не здатна відчувати вини, тому вона не може вчиняти ­винних діянь та бути суб’єктом злочину, а отже, й немає підстав для притягнення її до кримінальної відповідальності.

Юридична особа здійснює свою діяльність через фізичних осіб, які виконують свої функції відповідно до установчих або інших документів, що підтверджують їхні повноваження. Якщо фізичні особи вчиняють злочин від імені юридичної особи, це не може звільнити їх від кримінальної відповідальності. Посадовці здатні усвідомлювати свої дії, а також можуть відмовлятися від виконання роботи, що тягне за собою кримінальну відповідальність.

Вказані зміни законодавства призведуть до несанкціонованих дій правоохоронних органів та дозволять їм безперешкодно проникати на територію підприємств та організацій, а також здійснювати рейдерство, не порушуючи при цьому законів.

Законодавча недосконалість

Олександр ЯКОВЕНКО,
юрист ЮФ «Астерс»

Кримінальна відповідальність юридичних осіб не є новелою для світової юридичної спільноти і відображена у численних міжнародних актах, а також успішно втілена в національне законодавство розвинених держав —­ США, Великобританії, Франції, Авст­ралії та інших.

По суті, значна кількість кримінально-караних правопорушень вчиняється у процесі здійснення господарської діяльності юридичними особами, відтак відповідне законодавче нововведення може бути розцінене як спосіб протидії корпоративній злочинності та її попередження. У той же час для ефективного застосування в реаліях сьогодення законодавство щодо кримінальної відповідальності юридичних осіб потребує доопрацювання.

По-перше, відповідним Законом передбачено, що підставою для застосування до юридичної особи заходів кримінально-правового характеру є вчинення її уповноваженою особою, в її інтересах та від її імені кримінального правопорушення. Однак практичне застосування вказаної норми може викликати певні труднощі, оскільки інтереси учасників юридичної особи та особи, яка діє від її імені, фактично можуть не співпадати або навіть вступати в протиріччя. У той же час у Законі немає будь-яких критеріїв, які можуть свідчити, що кримінальне правопорушення вчинене саме в інтересах юридичної особи, а не з метою задоволення власних інтересів її представника.

Для порівняння, за законодавством США, юридичну особу не може бути притягнуто до кримінальної відповідальності за корупційні дії її співробітників, які ознайомлені із діючими в такій юридичній особі внутрішніми правилами щодо недопущення хабарництва.

По-друге, досить проблемною може стати ситуація, пов’язана зі зміною власника юридичної особи. Так, Законом не передбачено будь-яких винятків, спрямованих на захист інтересів нового власника юридичної особи, у разі притягнення такої юридичної особи до відповідальності за кримінальні правопорушення, вчинені її попе­реднім власником.

По-третє, із змісту Закону вбачається, що кримінальне переслідування юридичної особи розпочинається після повідомлення її представнику про підозру в скоєнні злочину та внесення відповідних відомостей до єдиного реєстру досудових розслідувань. У практичній діяльності слідчі органи зазвичай орієнтовані на те, щоб часовий інтервал між повідомленням про підозру і зверненням до суду з обвинувальним актом становив не більш ніж тиждень, у зв’язку з чим в юридичної особи фактично не залишається часу на доведення своєї невинуватості та напрацювання стратегії ефективного захисту на стадії досудового слідства.

Загалом ідея запровадження кримінальної відповідальності юридичних осіб є досить прогресивною, проте законодавче регулювання вказаного питання потребує доопрацювання, в тому числі, з використанням досвіду іноземних країн.