Арт-огляд: Бродвейські пристрасті

Ніка ГЛАЗУНОВА

Шекспір і американські гангстери — один із найуспішніших мюзиклів Бродвею «Цілуй мене, Кет» дебютував у столичному театрі оперети

Цього року виповнюється 65 років з дня прем’єри мюзиклу Коула Портера «Цілуй мене, Кет», а він і досі залишається одним із найпопулярніших спектаклів світового репертуару. Щороку цей мюзикл ставлять у десятках театрів США, Канади, Англії, Росії, Австралії та Японії. Мюзикл був поставлений понад тисячу разів лише у Нью-Йорку і понад чотириста — у Лондоні. Автора мюзиклу «Цілуй мене, Кет» Коула Портера називають щасливчиком. Онук багатого американського промисловця, зірка бомонду і любитель розваг був чудовим композитором і куплетистом. Його ім’я стоїть в одному ряду з класиками американського музичного театру — Джорджем Гершвіном, Річардом Роджерсом та іншими видатними авторами.

Постать автора

Портеру заздрили багато його колег-композиторів. Єдина дитина в сім’ї процвітаючого фармацевта і ­дочки одного з найзаможніших жителів штату Індіана, він ніколи не знав голоду і злиднів. Мати любили сина до нестями і мало не збожеволіла від радості, виявивши у нього музичний талант. Ледве Коулу виповнилося шість років він узяв до рук свою першу скрипку, у вісім — бив по клавішах домашнього рояля, а в десять насвистував оперету, яку вигадав разом із мамою. Місіс Портер ні перед чим не зупинялася, бажаючи прославити сина, і навіть підробила його документи, змінивши дату народження з 1891 на 1893 рік, щоб в очах публіки перетворити дитину на вундеркінда. Коул Портер, який виріс у розкоші, подорослішавши, не зрадив звичному способу життя. У своїх паризьких апартаментах хлопець повсякчас влаштовував вечірки. Продовжувати розгульне життя йому завадив випадок. Коли Портеру виповнилося 46, кінь, з якого він щойно впав, буквально роздробив йому ногу. Сім місяців композитор пролежав у госпіталі, переніс три десятки операцій і все життя кульгав і мучився від страшного болю. Але не втратив оптимізму. Свій найвідоміший мюзикл «Цілуй мене, Кет» Коул написав через одинадцять років після трагічного випадку, з гумором оспівавши в ньому любовні витівки.

Історія створення

В Україні прем’єру оригінальної версії бродвейського мюзиклу публіка і критики схвально оцінили. Мюзикл насичений азартом, інтригою, бурхливою зміною подій і боротьбою двох сильних характерів,­ двох стихій — чоловіка і жінки. Історія написання мюзиклу «Цілуй мене, Кет» почалася із знайомства Коула Портера із невгомонною парочкою сценаристів, які фактично перетворили свій хиткий шлюб на трагікомедію. Виходець з України Сем (Самуїл) Спевак і його дружина румунка Бела із захватом сприйняли пропозицію композитора написати сучасний варіант шекспірівського «Приборкання норовливої». Дотепні діалоги автори лібретто списували мало не з власних кухонних скандалів. Текст вийшов іронічним, Портер натхненно нанизав його на ноти і отримав бестселер.

Сюжетні колізії

В основі спектаклю лежить безсмертна комедія Шекспіра «Приборкання норовливої». Події за кулісами перегукуються з тим, що відбувається на сцені, доповнюючи комедію Шекспіра сучасними нюансами. Збідніла трупа, щоб виправити своє становище, ставить спектакль «Приборкання норовливої». Усе начебто складається добре, окрім одного: режисер спектаклю і його провідна актриса, виконуюча роль Катаріни (Кет), колишні чоловік і дружина, які все ще кохають одне одного. Але час бере своє: у нього вже юна подружка, у неї — багатий залицяльник, але в думках вони, як і раніше, разом, хоча дійсність прос­тіша і вульгарніша. Мюзикл «Цілуй мене, Кет» з його запальними негритянськими мелодіями, ритмами джазу, блюзу, пристрасного танго, звичайно, про кохання. Американська культура мюзик-холу з його приголомшливими шоу — найкращими голосами, енергійними танцями, запальним степом, віртуозним звучанням оркестру, куражем і крапелькою фривольності має досить органічний вигляд на академічній сцені.

Випробування партитурою

Багато праці вклав у спектакль хормейстер-постановник Ігор Ярошенко, працюючи над «американським вокалом» з більш відкритою манерою виконання, яка ближча до естради, аніж до опери. Свого часу пісні, вигадані Портером, виконували Ела Фіцджеральд, Френк Синатра, Мерілін Монро, Біллі Холідей, Луї Армстронг. Композиції «Let’s Do It» («Давай зробимо це» (1928) та «I’ve Got You Under My Skin» («Ти стала частиною мене») впізнаються з перших нот. «Давай зробимо це» — пісня з досить пікантним текстом — була вершиною непристойності в пуританській Америці 40-50-х років. Фривольність на межі, алюзії, гра слів були «коником» Портера. Пос­тановка мюзиклу виявилася серйозним випробуванням для оркестру Київського національного академічного театру оперети. Грали за оригінальною партитурою без спрощень і скорочень. Деякі партії, особливо для духових інструментів, настільки складні, що виставу жартома називають випробуванням на витривалість. Крім того, спеціально для спектаклю було придбано новий музичний інструмент — англійський ріжок, щоб вразити публіку автентичним музичним матеріалом. На рідкісному інструменті віднині грає гобоїст оркестру Микола Віштак. Щоб віртуозно виконати сольні партії, музикант готувався два місяці. Незважаючи на легкий жанр, партитура важка для виконання і за малюнком нагадує хитромудрі опуси Ріхарда Штрауса. Диригент-постановник Дмитро Морозов кинув на її розучування всі сили і отримав вельми вражаючий результат.

Яскраві декорації

Заслуговують на окрему увагу декорації мюзиклу. Завдання візуалізації театрального простору вирішила латвійська художниця Вілма Галяцкайте-Дабкієне. Декорації розміщені не в глибині сцени з метою додання об’єму, а збудовані у висоту. Двоповерхові конструкції легко й ефектно трансформуються прямо на очах публіки, не заважаючи драматургії спектаклю. Зміна декорацій ще більше залучає до дійства, чудово втілюючи ідею театру в театрі. На початку спектаклю перед глядачем виникає цегельна стіна, до якої приставляють металеві сходи з поручнями, які потім утворюють майданчик. Складаючись усередину, конструкція утворює нову декорацію — дві артистичні гримерки: чоловічу і жіночу. Тут чекають прем’єри головні герої спектаклю: актриса театру Ліллі Ванесси (Ірина Беспалова-Примак) і режисер Фред Грехем (Євгеній Прудник). Третя декорація — фасад будинку італійського дворянина Баптисти в Падуї, де живуть він і його дочки: поступлива Б’янка і неприборкана Катаріна.

Звичайно, прем’єра не була ідеальною і не позбавлена деяких огріх. Так, Євгеній Прудник, який дебютував у партії Фреда Грема (і Петруччо), — володар чудового голосу і пластики — дущо явно тушується на першому плані, хоча і прекрасно розкривається у більш звичних для себе масових сценах. Утім, практика показує: від показу до показу спектаклі київської оперети набувають блиску, а гра акторів стає яскравішою.