Сімейне право: Дитина на замовлення

Максим ШЕВЕРДІН,
партнер ЮФ «Кібенко, Оніка і Партнери», адвокат

Світлана БАБИЧ,
старший юрист ЮФ «Кібенко, Оніка і Партнери», адвокат

Цивільний та Сімейний кодекси України не врегульовують усі аспекти сурогатного материнства

Тема застосування допоміжних репродуктивних технологій (ДРТ), а особливо виношування дитини сурогатною матір’ю, за останні кілька років набула в Україні чималої популярності. Це пояснюється декількома факторами. По-перше, українське законодавство є доволі ліберальним щодо порядку застосування допоміжних репродуктивних технологій. По-друге, рівень української медицини залишається достатньо високим, особливо у цій сфері (перше штучне запліднення на теренах СРСР було проведене у Харкові понад тридцять років тому). І, по-третє, вартість таких процедур є достатньо невисокою, особливо порівняно з цінами на аналогічні пос­луги в Європі або Ізраїлі.

Так, у статті 123 Сімейного кодексу України закріплено порядок встановлення походження дитини, яка народилася у результаті трьох різновидів репродуктивних технологій: штучного запліднення, сурогатного материнства та імплантації ембріона. Такий вид медичної допомоги регулюється статтею 48 Основ законодавства України про охорону здоров’я, згідно з якою кожна дієздатна жінка має право на застосування штучного запліднення та імплантацію ембріона.

Допоміжні технології 

З правової точки зору під сурогатним материнством в Україні розуміють «запліднення жінки шляхом імплантації ембріона з використанням генетичного матеріалу подружжя з метою виношування і народження дитини, яка в подальшому буде визнана такою, що походить від подружжя», зазвичай на комерційній основі на підставі відповідного договору між подружжям та сурогатною матір’ю. Тобто суть сурогатного материнства полягає в тому, що запліднена яйцеклітина пересаджується до організму генетично ­сторонньої жінки, яка виношує і народжує дитину не для себе, а для бездітного подружжя.

Так, відповідно до наказу Міністерства охорони здоров’я України «Про затвердження Інструкції про порядок застосування допоміжних репродуктивних технологій» від 23 грудня 2008 року № 771 сурогатною матір’ю може бути повнолітня дієздатна жінка за умов наявності власної здорової дитини, її добровільної письмово оформленої згоди, а також за відсутності медичних протипоказань.

Подібні операції проводяться у закладах, які мають відповідну ліцензію на зазначений вид діяльності, за наявності письмової згоди подружжя чи одинокої жінки. Відомості про застосування штучного запліднення та імплантацію ембріона, а також про особу донора є лікарською таємницею.

Отже, у разі перенесення в організм іншої жінки ембріона людини, зачатого подружжям (чоловіком та жінкою) в результаті застосування допоміжних репродуктивних технологій, батьками дитини є подружжя.

Та через те, що наукові технології випереджають як свідомість людей у цьому питанні, так і нормативно-правову базу України, залишається складним питання правомірності реалізації методів медичного впливу шляхом застосування допоміжних репродуктивних технологій для всіх його учасників.

Договірний аспект сурогатного материнства полягає у правовому врегулюванні відносин між біологічними батьками, сурогатною матір’ю та медичним закладом.

Суттєвою ознакою сурогатного материнства в правовідносинах між її учасниками є укладення багатосторонньої, взаємної, вільної, консенсуальної угоди про виношування дитини сурогатною матір’ю, яка укладається письмово (бажано нотаріально) ще до моменту зачаття дитини.

Поки що в Україні договори для оформлення правовідносин у сфері ДРТ укладаються переважно у простій письмовій формі (в тому числі й про виношування дитини сурогатною матір’ю). Нотаріальне посвідчення законодавчо не вимагається, тому такі договори є дуже рідкісними.

Безплідне законодавство

Очевидно, що договір про виношування дитини сурогатною матір’ю повинен мати такі суттєві умови: відомості про осіб (учасників), які беруть участь у програмі сурогатного материнства (П.І.Б., юридична та фактична адреси); відомості про місце перебування (проживання) сурогатної матері в період дії даного договору (участі в програмі сурогатного материнства); порядок та умови надання медичної допомоги на час виношування дитини сурогатною матір’ю; права та обов’язки сторін (учасників програми), в тому числі поведінка сурогатної матері в період виношування дитини та ризики, пов’язані із застосуванням такого виду ДРТ та при народженні дитини (дітей), а саме: а) народження декількох дітей сурогатною матір’ю; б) народження дитини з пороками розвитку, якщо це не пов’язано з поведінкою сурогатної матері під час вагітності; в) народження мертвої дитини або настання викидня; г) неможливості настання вагітності у результаті повного циклу процедур по відношенню до сурогатної матері; ґ) необхідність проведення штучного переривання вагітності згідно з медичним висновком лікарів; д) розірвання шлюбу генетичними батьками; є) смерті одного чи обох генетичних батьків. Порядок та умови оплати (ціна) матеріальних витрат сурогатної матері, її утримання, лікування (спостереження) в медичному закладі тощо; відповідальність сторін у разі порушення умов договору та підстави й наслідки розірвання договору; інші умови за згодою сторін (учасників) договору.

Убачається, що у комплекті з цим договором про виношування дитини у сторін договору повинні бути й такі документи, як свідоцтво про шлюб майбутніх батьків (подружжя), згода сурогатної матері на застосування до неї допоміжних репродуктивних технологій, а також згода її чоловіка (у разі якщо вона перебуває у зареєстрованому шлюбі), нотаріально посвідчені, з тим, щоб уникнути будь-яких ускладнень у майбутньому; добровільна письмова згода сурогатної матері на інформування «батьків-замовників» (подружжя) про стан її здоров’я як до, так і під час виконання договору про виношування дитини (застосування ДРТ); заява сторін про збереження таємниці, пов’язаної із застосуванням ДРТ.

Після народження дитини сурогатна матір повинна надати нотаріально затверджену заяву про те, що умови договору про виношування дитини виконані належним чином, із зазначенням про відсутність будь-яких претензій до сторін договору тощо. Медичний заклад, як одна із сторін договору, повинен видати довідку батькам про народження дитини сурогатною матір’ю (в разі участі та супроводі при пологах) та про генетичну спорідненість батьків з дитиною (за якою в подальшому здійснюється реєстрація дитини у відповідних органах РАЦС).

Фактично на сьогодні у законодавстві України немає спеціальних нормативних актів, які регулювали б договірний аспект сурогатного материнства та застосування ДРТ. Тому зацікавлені сторони змушені застосовувати загальні норми Цивільного та Сімейного кодексів України. В останні роки до Верховної Ради України вносилася низка законопроектів, спрямованих на врегулювання окремих аспектів сурогатного материнства, але, на жаль, всі ці законопроекти були відхилені або взагалі не розглядалися українським парламентом.