Особистість: Бюро добрих послуг Павла Гречківського

Павло Гречківський переконаний: якщо є проблема, в неї потрібно «йти», інакше рано чи пізно вона дожене сама. Він не боїться труднощів та нових підходів. Тож від бажання створити адвокатське бюро його не відвернула свого часу ані відсутність форми статуту, ані неврегульованість правил реєстрації таких бюро. Узявши за зразок типовий статут товариства з обмеженою відповідальністю з єдиним учасником, він розробив необхідний документ і зареєстрував перше в Україні адвокатське бюро

Які переваги має така організаційно-правова форма для здійснення професійної діяльності адвоката і як сьогодні можна виділитися на ринку однотипних послуг та компаній — про це та інше розмірковує керівник «Адвокатського бюро Гречківського», секретар Ради адвокатів України, Почесний консул Мальти в Україні Павло Гречківський.

Павле Миколайовичу, чому свого часу Ви вирішили обрати саме професію юриста, адвоката?

Мої батько та старша сестра — юристи. Тому в нашій сім’ї це не обговорювалося, як і питання, чи йти служити до лав Радянської армії. Навіть на думку не спадало отримати відстрочку або взагалі не піти. Мій батько — суддя у відставці, сестра нині не займається юридичною практикою, вона — Почесний консул Словенії в Україні…

Схоже на сімейну традицію: сестра Почесний консул Словенії, Ви — Мальти... Що Вам дає статус консула?

Статус Почесного консула дає змогу розвивати взаємовідносини між Мальтою та Україною. Для України це дуже важливо, оскільки Мальта є членом Євросоюзу, до якого ми прагнемо вступити. Це цікаво, це зовсім інша сфера життя. З точки зору бізнесу, не знаю, чи даватиме це якісь прибутки. Адже прибуток можливий тільки тоді, коли провадиться якась діяльність. А здійснення діяльності можливе, коли країни довіряють одна одній. На сьогодні чи то через світову кризу, чи то через інші негаразди великої зацікавленості в українських партнерах не тільки з боку мальтійців, а й загалом європейських бізнесменів не спостерігається.

А чому не пішли батьківською стежкою, не стали суддею? Чи плануєте?

Ніколи не планував, а зараз тим більше. Я обрав для себе професію адвоката, і вона мені подобається. Я жодного дня не працював на державній службі та, відверто кажучи, цим пишаюся. На сьогодні мені ніхто не може дорікнути, що я використовував звання державного службовця в особистих цілях, бо це неможливо…

Але ж Ви були депутатом Київради двох скликань, навіть соратником Леоніда Черновецького. Чи не вплинув на вашу діяльність досить суперечливий імідж колишнього мера Києва?

Так, я був у фракції Черновецького. І ніколи не боявся відповідальності не тільки за свою роботу, а й за свій імідж. Не вважаю, що спілкування з паном Черновецьким та входження до його блоку було моєю помилкою. Можливо, були питання в оточенні пана Черновецького, але того, що Леонід Михайлович — хороший господарник, вправний менеджер та успішний бізнесмен, не може заперечити ніхто. Він став мером, до речі, двічі. А говорити про нього можна будь-що. Я вже у попередніх своїх інтерв’ю наводив цифри. Статистика приблизно така. При курсі долара 4,85 грн за долар бюджет м. Києва складав 25 млрд грн. Боюсь помилитися, але, здається, бюджет столиці при курсі 8 грн за долар 2012 року склав 12 млрд грн. Усе це стосується життєдіяльності киян…

Якими питаннями Ви опікувалися як депутат Київради?

Я — депутат Київради двох скликань: п’ятого і шостого. У п’ятому обіймав посаду секретаря Комісії з питань містобудування та архітектури, а в шостому — заступника голови Комісії з питань правопорядку, регламенту та депутатської етики. Коли виникали якісь конфлікти або скарги, ми проводили бесіди з депутатами. Найголовнішим для нас було дотримання регламенту під час проведення пленарних засідань та під час підготовки документів. Я склав свої повноваження як депутат Київради 26 квітня 2012 року.

З чого розпочалася Ваша кар’єра юриста?

На початку своєї кар’єри для того, щоб заробляти гроші, я займався реєстрацією підприємств. У 1991 році реєстрація однієї юридичної особи коштувала, мабуть, як моя тодішня місячна зарплата.

А пам’ятаєте свою першу судову справу?

Звичайно. Я тоді представляв інтереси Київського м’ясопереробного заводу. Спір був дуже простий: завод надав продукцію до магазинів, а ті вчасно не сплатили, тож треба було стягувати з них кошти. Інколи це вдавалося, інколи ні. Неможливо виграти всі справи.

А як Ви ставитеся до поразок у справах клієнтів?

Коли адвокат береться за якусь справу, насамперед, він мусить зрозуміти те завдання, яке ставить клієнт. Наприклад, він не хоче потрапити до в’язниці, але йому байдуже, що буде з його майном. Або навпаки: готовий сісти за ґрати, аби тільки зберегти майно. Якщо це суб’єкт господарювання, то залежно від того, чи має він рацію у даній ситуації, він може ставити різні завдання. Приміром, знає, що винен кошти, але заплатити їх зможе лише за рік, отож треба, використовуючи певні правові можливості, затягнути сплату боргу. Або посварилися акціонери між собою, і один з них хотів би продати свій пакет акцій, але не дають можливості… Тобто, виходячи з побажань клієнта, фактичних обставин справи та використовуючи норми матеріального і процесуального права, адвокат будує свою роботу. І при цьому справді трапляються ситуації, коли справа може бути програна, але клієнт задоволений. Наприклад, стягнення заборгованості. Людина порядна, але в неї немає грошей. У клієнта є своє бачення того, коли в нього з’являться доходи і коли він зможе погасити борг. Представляючи інтереси такого клієнта, я повинен передусім захистити його інтереси, а мої колеги нехай захищають уже інтереси його візаві. Тож, використовуючи відповідні норми законодавства, намагаємося досягати тих цілей, які клієнт ставить перед нами. 

Ви позиціонуєте своє адвокатське бюро як компанію-бутік. Які ваші головні спеціалізації?

Господарське право. Майже всі клієнти — суб’єкти господарювання. Працюємо й з фізичними особами, але якщо їхні справи стосуються, наприклад, питань банкрутства чи корпоративного спору.

Для яких практик Ви можете зробити виняток, якщо йдеться про постійного клієнта? Наприклад, він просить надати супровід у податковому спорі, а Ви цим не займаєтеся. Хоча це невдалий приклад, адже податкове право стосується господарської діяльності…

Це — адміністративне судочинство. Але з 2002 року я відстоюю думку, що податкові справи повинні розглядатися саме в межах господарського судочинства. Мене не чули, але ширяться чутки, що найближчим часом має змінитися спеціалізація між адміністративним і господарським судочинством, хоча офіційною інформацією з цього питання я не володію. З точки зору адвоката, який займається господарським правом, вважаю, що це було б добре.

Для прикладу, податкова інспекція як юридична особа приходить перевіряти суб’єкта підприємницької діяльності на предмет правильності сплати податків. Податки формуються з доходів, а дохід є, коли здійснюється господарська діяльність. Тобто в основі більшості податкових спорів лежить господарська діяльність, яку провадить фізична чи юридична особа. Тож такі спори повинні розглядатися за правилами господарського судочинства. Адже під час тієї ж податкової перевірки, по суті, одна юридична особа перевіряє іншу...

Але ж особа, що перевіряє, є суб’єктом публічного права, представляє інтереси держави у відносинах з платником податків…

Публічна організація видає публічне рішення про стягнення якихось санкцій, але кого воно стосується — всіх чи конкретного суб’єкта господарювання? У мене своя думка з приводу адміністративного судочинства. Коли я навчався в інституті, мене вчили, що адміністративне судочинство — це захист особи від апарату насильства держави.

Не буває жодного податкового спору, який не зачіпав би інших судових розглядів. Якщо податкова хоче стягнути кошти і вказує, що мій клієнт працював з фіктивною фірмою, то, щоб довести цю фіктивність, потрібно визнати або якусь угоду недійсною, або ще щось. А це вже моя спеціалізація. Тобто все це пов’язано, і чітко розмежувати ці практики неможливо. Однак я вважаю, що в адвокатів має бути спеціалізація. Адвокат, звичайно, повинен знати закон, але не зобов’язаний вивчити його напам’ять. Він повинен уміти знайти необхідну норму, правильно її зрозуміти та пояснити своєму довірителю і правильно застосувати. І що менша спеціалізація, то більше знань і вища якість.

А якщо до Вас приходить клієнт з питанням, в якому Ви не можете зарадити?

У такому випадку рекомендую клієнту своїх колег, які спеціалізуються на відповідних питаннях. При цьому ніякого відношення до домовленостей між моїм клієнтом і моїми колегами не маю. Жодних відносин підряду тут немає, і грошей за це я не беру.

Тобто Ви, як дон Корлеоне, просто кажете: «Будьте моїм другом», і віддаєте клієнта?

Ні, я не хотів би порівнювати себе з доном Корлеоне, бо ніколи не роблю пропозицій, від яких не можна відмовитися (сміється). Колеги часто також рекомендують мене своїм клієнтам. Скажімо, юристи, які займаються кримінальними справами, можуть направити до мене своїх клієнтів, у яких виникли питання в господарському праві.

За які категорії справ беретеся особисто?

Обговорюємо ми всі справи разом, секретів немає. Як-то кажуть: одна голова добре, а декілька ліпше. Потім визначаємося, хто з моїх колег представлятиме інте­реси. Я останнім часом не виступаю в суді особисто. Часто буває, що ми надаємо консультації, а інтереси клієнтів представляють їхні внутрішні юристи.

Як Ви загалом оцінюєте ситуацію на ринку юридичних послуг в Україні? Завдяки яким перевагам сьогодні можна вижити на перенасиченому ринку з однотипними, по суті, послугами та компаніями?

Доки наші бізнесмени й урядовці не змінять свого розуміння адвокатських послуг, їхньої необхідності, гадаю, в Україні буде проблема з роботою для адвокатів. Будь-яка юридична особа чи будь-який орган управління державою, визначаючи річний кошторис, обов’язково повинні передбачати у своєму бюджеті частину коштів на адвокатські послуги і закладати їх у собівартість продукту. Але для цього потрібно змінити світогляд. Той, перед ким хоч раз у житті поставали проблеми захисту власності, утримання своїх компаній, починає це розуміти. І тут уже все залежить від домовленості: чи це буде погодинна оплата, чи робота на результат. Ми працюємо і так, і так. Консультації оплачуються погодинно.

А як можна виділитися серед інших компаній? Який найдієвіший спосіб заявити про себе?

З власного досвіду можу з упевненістю сказати, що працює лише «сарафанне радіо».

Але це для тих, хто вже «зіп’явся на ноги» в юридичному бізнесі. А що робити новачкам?

Працювати, напрацьовувати клієнтів. Люди так влаш­товані, що коли ти комусь допоміг хоч раз у житті, до тебе звертатимуться ще.

Звісно, ми теж даємо рекламу, виступаємо з авторськими статтями та коментарями з актуальних тем господарського судочинства, є генеральними партнерами Асоціації правників України, «Юридичної практики». Але я ніколи не планую бюджет на рекламу. З’являються пропозиції — і я приймаю рішення: потрібно це компанії чи ні.

Чи берете участь в якихось рейтингах, зокрема міжнародних: Chambers, Legal 500 тощо?

Будь-який рейтинг — на 99 % гроші. Це своєрідний конкурс краси: маєш спонсора — будеш Міс Всесвіт. А наше адвокатське бюро знають і без рейтингів як в Україні, так і за кордоном, у нас чимало іноземних фірм — партнерів.

Ваша компанія є, по суті, сімейним бізнесом. Навіть назва говорить про те, що з часом бюро може перейти у спадок вашому синові — адвокату Івану Гречківському…

Тут ви помиляєтеся. Існує «Адвокатське бюро Гречківського», а саме: Павла Миколайовича. Я не можу передати у спадок це підприємство. Потрібна перереєстрація, тобто один адвокат Гречківський повинен припинити свою діяльність в цьому адвокатському бюро, а інший — зареєструвати нове. Головний актив адвокатського бюро — репутація. І змінювати форму діяльності я поки що не планую — не бачу потреби. Хоча, можливо, колись і створимо адвокатське об’єднання «Гречківський і Гречківський».

Що ви побажаєте читачам «УЮ» напередодні Нового року?

Звичайних житейських радощів, щоб поряд були рідні та близькі нам люди, здорові та щасливі, адже заради цього усі ми, власне, і працюємо, прагнемо досягти якихось висот, забезпечити гідний рівень життя. З Новим роком, колеги!

Стисло про головне Павло Гречківський

Народився в м. Києві 27 липня 1968 року. 

Освіта: Українська державна юридична академія ім. Ф. Дзержинського (нині — Національний університет «Юридична академія України імені Ярослава Мудрого»).

Кар’єра: Працював юрисконсультом, згодом начальником юридичного відділу в комерційних структурах та банківських установах.

З 1993-го по 1996 рік — генеральний директор ТОВ «К-Хортиця ЛТД» (АТ «Корпорація «Хортиця», м. Запоріжжя).

У 1996 році створив юридичну фірму ТОВ «Украгрокомерс».

З 2006 року — депутат Київради V скликання.

З 2008-го по 2012 рік — депутат Київради VI скликання.

З 2010 року — керівник «Адвокатського бюро Гречківського».

Громадська діяльність: з 2005 року — член Київської обласної колегії адвокатів; з 2009 року — член кваліфікаційної палати Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Київської області; з 2011 року — член Асоціації правників України та International Bar Association; з 2011 року — член правління Спілки адвокатів України, голова Комісії зі зв’язків з органами влади та місцевого самоврядування; з 2012 року — секретар Ради адвокатів України.

Сімейний стан: одружений, має сина.

Хобі: океанічна риболовля.