International: Нульова ставка

Алеся КОСМИНА

Останнім часом активний розвиток pro bono став однією з основних тенденцій ринку юридичних послуг. Але, попри благородність мети, не обходиться без непорозумінь, складнощів та переборів

Чимало бізнесових та політичних ідей, якщо не переважна їхня більшість, зародилися у США, звідки були успішно поширені по всьому світові. Однією з таких ідей є pro bono діяльність юридичного бізнесу. У США великі юридичні фірми та асоціації юристів інституціоналізували pro bono у 80-ті роки минулого сторіччя, у Великій Британії — у 90-ті. У країнах Європи та Латинської Америки ця діяльність набула поширення лише впродовж останніх десяти років, здебільшого завдяки глобалізації юридичного бізнесу та моді на соціальну корпоративну відповідальність, що почала перетинати кордони. Популярним стало також надання допомоги країнам, що розвиваються або постраждали від природних, військових або політичних катаклізмів.

Не можна сказати, що до появи такого явища, як робота pro bono, юристам були чужими ідеї надання безоплатної допомоги. Але із початком активної пропаганди ця діяльність стала більш конкретною та масштабною, із власною ідеологією та правилами гри.

Для Великої Британії ключовим моментом став кінець 2004 року, коли після потужного азійського цунамі головний юрисконсульт Оксфордського комітету з допомоги голодуючим Джос Сондерс закликав тисячу лондонських адвокатів підтримати кампанію з боротьби із бідністю у світі. Свою згоду дали 1 500 юристів. Коли кампанія із допомоги постраждалим від цунамі закінчилася, Сондерс вирішив розвивати ідею далі та заснував організацію під наз­вою Адвокати за міжнародний розвиток (Advocates for International Development, AID), яка наразі налічує понад 39 000 юристів по всьому світові. До цього моменту pro bono діяльність британських юридичних фірм обмежувалася здебільшого допомогою лише британцям.

Американські юридичні фірми теж суттєво розширили кордони своєї pro bono діяльності за останнє десятиріччя. Типовим для фірми, що входить до рейтингу 200 найкращих юрфірм від The American Lawyer, є надання юридичної допомоги пост­конфліктним країнам (виборче право у Південному Судані, реформування законів про насильство у Гаїті тощо). Найбільш глобалізовані фірми мають власні потужні програми. Так, у DLA Piper є некомерційний філіал, укомплектований 15 адвокатами, який займається pro bono проектами.

Цікаво, що до роботи pro bono долучаються не лише юрфірми, а й їхні клієнти, тобто юридичні департаменти великих корпорацій. Завдяки великий кількості офісів та потужному штату юристів їм набагато легше, аніж юридичному бізнесу організовувати надання безоплатних послуг у різних куточках світу. Власне, це стосується не лише послуг, а й іншої діяльності — часто робота pro bono являє собою також запровадження освітніх програм для студентів, організацію стажування для юристів та суддів у тих самих США тощо.

Так, уже два роки поспіль Microsoft та Verizon Communications Inc. разом із DLA Piper та White & Case організовують для студентів юридичних факультетів російських вишів навчальний курс із професійної відповідальності та етики на міжнародному ринку юридичних послуг. А Baker & McKenzie разом із компаніями Caterpillar Inc., Accenture та Merck & Co. Inc. бореться із «стриптизерською» експлуатацією дівчат-підлітків у Непалі. Юридичні фірми та компанії вважають, що така глобальна діяльність pro bono поглиблює зв’язки між адвокатами із різних офісів, а також між фірмами та їхніми клієнтами. Крім того, це пом’якшує суворий образ корпоративних юристів та допомагає створювати доброзичливе ставлення до компаній у дещо ворожо налаштованих країнах.

Національний підхід

Попри загалом позитивну мету, поширення pro bono є не таким легким завданням: деякі країни не надто прагнуть приймати як саму психологію цього явища, так і активне нав’язування допомоги більш розвиненими у цьому сенсі країнами. Так, досить ворожою залишається Асоціація юристів Сан-Паулу (Бразилія). У 2002 році Комісія з етики Асоціації постановила, що юристи можуть надавати послуги pro bono лише неприбутковим організаціям, фізичні особи на отримання таких послуг права не мають. Заснований 2001 року Instituto Pro Bono спромігся з часом змінити ці норми і зробити надання безоплатних юридичних послуг фізичним особам цілком законною діяльністю, якийсь час пішов на переконання практикуючих юристів та юрфірм. Нині послуги pro bono надають понад 150 юристів та 10 юрфірм. Мексика має іншу проблему — великі юридичні фірми зовсім не прагнуть займатися pro bono. З двадцяти топ-20 юридичних фірм лише три насправді серйозно надають безоплатні послуги.

Більш благодатним ґрунтом для поширення ідей pro bono стали європейські країни. У 2002 році в Будапешті з’явився офіс американської мережі PILNET (The Global Network for Public Interest Law). Ця мережа була заснована 1997 року при Колумбійському університеті для надання юридичної підтримки особам, які не можуть собі дозволити оплату послуг юристів, і до того моменту діяла переважно у США. Будапештський офіс був створений для координації діяльності мережі у Центральній та Східній Європі. Згодом офіси з’явилися у Росії (2004 рік) та Китаї (2008 рік).

При відкритті офісів в Угорщині та Росії перед керівництвом мережі постав скептицизм місцевих юристів: мовляв, це занадто по-американському, й у цих краях не спрацює. Вихід було знайдено завдяки співпраці із місцевими представництвами міжнародних юридичних фірм. Так, у Будапешті такою фірмою стала Clifford Chance, у Москві — Hogan & Hartson (нині — Hogan Lovells) та White & Case.

Для поширення своєї ідеї виконавчий директор PILNET Едвін Рекош також започаткував у 2007 році проведення конференцій з питань pro bono. Щороку заходи проходили у різних країнах і мали вагомі результати: на конференції у Берліні було встановлено, що закон, який змушує адвокатів отримувати плату за свої послуги, не забороняє pro bono; на конференції у Франції голова місцевої асоціації юристів оголосив, що створює фонд pro bono.

Ще однією організацією, яка стрімко набирає обертів, є TrustLaw, заснована у 2010 році медіакомпанією Thomson Reuters. Оголосивши своєю метою створення першого справді всесвітнього ринку pro bono, організація за перші ­двадцять місяців залучила до співпраці 250 юри­дичних фірм та 500 неурядових організацій із 140 країн. Щоправда, спершу під час роботи у деяких юрисдикціях виникали непорозуміння. Так, місцева афганська юридична фірма почала вимагати оплату за свій перший pro bono проект, за що була виключена із членів TrustLaw.

Погодинна неоплата

Попри активну роботу та не менш активний розвиток цього напряму, кількість роботи pro bono, яку виконують юристи, ще далека до ідеальної. Так, мережа PILNET повідомляє лише про декілька справ pro bono на рік у Китаї. У Латинській Америці та Європі офіси pro bono організацій мають справу з сот­нями, а не тисячами випадків.

Та й що говорити про Китай, якщо навіть у Лондоні не так часто досягається встановлена кількість pro bono годин. За даними дослідження видання Legal Week лише адвокати Hogan Lovells відпрацьовують у середньому сорок годин pro bono на рік, інші фірми демонструють значно скромніші результати. У 2010 році цей показник коливався на рівні 55 годин. Ще одне дослідження, опубліковане восени цього року рекрутинговою компанією Laurence Simons, продемонструвало, що 2011 року 52 % британських адвокатів взагалі не займалися роботою pro bono.

У той же час середній показник топ-200 американських юрфірм складає сьогодні 54 години на юриста, а 14 фірм говорять про більш ніж 100 годин pro bono (за даними дослідження The American Lawyer). Хоча і в США цей показник стабільно знижується впродовж останніх трьох років. Для того щоб підвищити кількість годин pro bono, юрфірми вводять різноманітні норми для нових партнерів та юристів, намагаються відшукати партнерів серед своїх клієнтів тощо. Не відстають і навчальні зак­лади. Наразі юридичні факультети 21 університети вимагають від студентів виконання роботи pro bono для здобуття вищої освіти.

Місто Нью-Йорк теж вирішило зробити свій внесок у розвиток pro bono — кілька місяців тому з подачі голови апеляційного суду Нью-Йорка Джонатана Ліппмена було введено нове правило для бажаючих стати адвокатом. Окрім складення одного з найскладніших у США іспитів, потенційний адвокат має відпрацювати ще 50 годин pro bono. У листопаді 2012 року закон був прийнятий, щоправда, ці правила встановлюються лише для тих, хто забажає практикувати у Нью-Йорку з 2015 року. За словами Ліппмена, нині юристи покривають лише 20 % реальної потреби осіб в отриманні безоплатної допомоги, а ініційована ним вимога додасть щонайменше 500 000 годин безоплатних послуг щорічно.

Очікувалося, що інші штати підтримають Нью-Йорк та висунуть схожі вимоги, але профільний комітет Американської асоціації юристів сприйняв цю ідею прохолодно. Наразі дискусія ще триває, юридичний ринок розділився на прибічників та противників ідеї, багато хто вважає це явним перебором. Тим більше за часів фінансової кризи…

Pro bono по-українськи

Грудень традиційно стає для українського ринку юридичних послуг місяцем pro bono — проводяться тижні безоплатної допомоги, конференції, нагороджуються найкращі, створюються рейтинги. Звичайно, більшість заходів не обходиться і без міжнародних організацій, які часто є ініціаторами і координаторами програм pro bono.

Одним із активно діючих є проект Агентства міжнародного розвитку США (USAID) «Доступ до правосуддя та правової обізнаності в Україні» («Правова країна»), розрахований на чотири роки і виконується компанією Менеджмент Сістемс Інтернешнл (МSI) у партнерстві з українськими юридичними компаніями, неурядовими організаціями та студентськими юридичними клініками. Одним із основних завдань проекту є сприяння підвищенню корпоративної соціальної відповідальності юридичного бізнесу, зокрема, розвитку системи надання безоплатних правових послуг комерційними юридичними фірмами для малозабезпечених верств населення. Наразі партнерами програми є 29 українських юрфірм з різних областей. Проект діє з травня 2010 року.

12 грудня 2012 року проект провів другу національну церемонію з метою відзначення українських юристів та юридичних фірм, які продемонстрували відданість та тверду прихильність справі надання безоплатних правових послуг тим, хто цього потребує. Нинішнього року нагороди отримали керуючий партнер адвокатської компанії «Моор і Партнери» Вадим Галайчук та міжнародна юридична компанія «Центр медичного та фармацевтичного права», директором якої є Сергій Антонов. За словами Вадима Галайчука, найбільше українців, які зверталися до його компанії цього року, цікавило подання скарг до Європейського суду з прав людини — заяви надсилалися сотнями.