Банкрутство: Оновлена версія

Єгор ШТОКАЛОВ,
юрист ЮК «Алєксєєв, Боярчуков і Партнери»

Нове українське законодавство у сфері банкрутства створило нові механізми для посиленого захисту інтересів кредиторів, проте часом не враховує місцеву специфіку та винахідливість боржників

Менш ніж за рік українські суб’єкти господарювання житимуть за новим законодавством про банкрутство. 18 січня 2013 року набуде чинності нова редакція Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (Закон), прий­нята Верховною Радою України 22 грудня 2011 року. В оновленій версії суттєво змінено текст Закону, тож тепер українське законодавство у галузі банкрутства має чималу схожість із відповідним російським законодавством. Але варто сказати, що здебільшого зміни є позитивними.

Суттєві зміни

Перша суттєва зміна, яка привертає увагу, це вичерпне визначення заінтересованої особи, викладене у статті 1 Закону, що дає підстави для уникнення недобросовісних процедур банкрутства та зловживання заінтересованими особами своїми правами. Також статтею 1 введено новий статус кредиторів, чиї вимоги забезпечені заставою (забезпечені кредитори) і задовольняються позачергово. Але у статті 1 не визначені умови і термін транскордонного банкрутства, що є необхідним терміном для процедури банкрутства, пов’язаної з іноземним провадженням.

Новим Законом (а саме: статтею 6) також продубльовано, проте більш детально розписано, процедуру досудової санації боржника. Це можна вважати позитивним моментом, оскільки такий підхід дозволяє уникнути заплямування репутації підприємства як неплатоспроможного.

Крім того, стаття 10 Закону встановлює, що обов’язковою умовою для порушення справи про банкрутство є наявність судового рішення, що набуло законної сили, і постанови про відкриття виконавчого провадження. Це дозволить припинити таку практику, за якої боржники могли уникнути процедури проходження позовного і виконавчого провад­жень.

Водночас можна сказати, що обов’язкова наявність виконавчого документа має певні недоліки, зокрема, вона унеможливлює порушення справи про банкрутство у разі, якщо боржник визнає існуючу заборгованість та видав, приміром, платіжну вимогу — доручення, або у кредитора наявний опротестований вексель. Таким чином, Закон ускладнює процедуру порушення справи про банкрутство шляхом обов’язковості наявності виконавчого документа з огляду на те, що при відкритті виконавчого провадження виконавець зобов’язаний накласти арешт на майно, вжити заходів забезпечення тощо.

Внесені зміни стосуються і строків проведення підготовчого засідання. Згідно із статтею 12 Закону, «підготовче засідання суду проводиться не пізніше чотирнадцятого дня з дня винесення ухвали про прийняття заяви про порушення справи про банкрутство» (сьогодні цей строк складає тридцять днів). При цьому підготовче засідання відтепер може бути проведене за відсутності сторін, на підставі наявних матеріалів справи із відповідними наслідками та публікацією (стаття 13).

Утім, позитив від скорочення строків перекреслюється тим фактом, що таке скорочення призведе до «ступору» судової системи, яка і без того перевантажена. Суди просто не в змозі настільки швидко розглядати такі заяви і перевіряти перелік документів, у зв’язку з чим можуть виникати технічні помилки та збільшення витрат на утримання судового апарату. Крім того, ні для кого не секрет, що ці строки і так порушуються.

Ще однією досить позитивною новелою, передбаченою статтею 15 Закону, є те, що заява про порушення провадження у справі про банкрутство може бути відкликана до дати проведення підготовчого засідання (на сьогодні — до публікації про порушення справи про банкрутство). Така норма дозволяє унеможливити затягування судового процесу та зможе прискорити процедуру виявлення кредиторів.

Справи публічні

Мабуть, однією з найсуттєвіших змін, внесених Законом, є норма статті 16, згідно з якою офіційне оприлюднення інформації щодо справ про банкрутство здійснюється на офіційному сайті Вищого господарського суду України, чим виключено обов’язковість публікацій у виданнях «Голос України» та «Урядовий кур’єр». Ця норма (яка, щоправда, вводиться лише за два роки після публікації Закону) має на меті удосконалення процедури виявлення кредиторів (у тому числі й іноземних) та перешкоджає маніпуляціям з опублікуванням, які призводять до затягування провадження у справі про банкрутство, дозволяють боржникові ухилятися від виконання зобов’язань перед кредиторами, користуючись мораторієм на задоволення їхніх вимог, збільшує вартість процедур тощо.

Також нинішньою редакцією Закону передбачено, що вимоги ­конкурсних кредиторів, які пропустили строк для заявлення своїх кредиторських вимог (один місяць з дня публікації), вважаються погашеними. Стаття 23 нової редакції передбачає, що вимоги осіб, вимоги яких заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, або не заявлені взагалі, погашаються в шосту чергу в ліквідаційній процедурі.

Арбітражні керуючі

Новий Закон вводить принципово новий розділ, який встановлює права, обов’язки та гарантії арбіт­ражного керуючого. Згідно з новими нормами, діяльність арбітражних керуючих не підлягатиме ліцензуванню, а замість ліцензії видаватиметься безстрокове свідоцтво. Крім того, передбачено обов’язкове страхування діяльності арбітражного керуючого на суму не менш ніж триста мінімальних зарплат.

Ще одним нововведенням, викладеним у статті 4, є наближення арбітражного керуючого за статусом до адвокатів та нотаріусів. Арбітражний керуючий більше не буде суб’єктом підприємницької діяльності, а буде особою, що надає публічні послуги. А «з моменту винесення ухвали (постанови) про призначення його арбітражним керуючим (розпорядником майна, керуючим санацією, ліквідатором) до моменту припинення здійснення ним повноважень прирівнюється до службової особи підприємства — боржника».

Утім, такі зміни мають як позитивні, так і негативні наслідки. Позитивним є те, що арбітражний керуючий може взяти під свій конт­роль усю внутрішню господарську діяльність, втручатися в неї та конт­ролювати у більшому обсязі, ніж було передбачено попереднім Законом. Негативний відтінок має норма, згідно з якою арбітражний керуючий може бути притягнутий як службова особа до адміністративної або навіть кримінальної відповідальності, оскільки у випадку виникнення сумнівів щодо «заінтересованості» арбіт­ражного керуючого правоохоронні органи можуть здійснювати тиск на арбітражного керуючого.

Позитивною нормою щодо діяльності арбітражних керуючих є і встановлення розмірів винагороди для арбітражного керуючого, включно із відсотками від суми стягнутих на користь боржника коштів від продажу майна (стаття 115 Закону). Так, для розпорядника майна встановлюється винагорода від двох до п’яти мінімальних заробітних плат, для керуючого санацією та ліквідатора — від двох середніх зарплат керівника за останні два місяці до десяти мінімальних зар­плат. Додаткова грошова винагорода арбітражного керуючого за виконання повноважень керуючого санацією визначається у розмірі 5 % від обсягу стягнутих на користь боржника активів (повернення грошових коштів майна, майнових прав), які на дату порушення провадження у справі про банкрутство перебували в третіх осіб, а також 3 % від обсягу погашених вимог конкурсних кредиторів.