Практика: Ґрунтовий підхід

Марія ГОРДІЄНКО,
начальник відділу претензійно-позовної роботи ЮК Legal Eagles

Відшкодування шкоди за самовільно зайняті земельні ділянки: неодержані прибутки

Останнім часом «земельні війни» все частіше нагадують шалені 90-ті. Земельні ділянки захоплюються як мирними, так і силовим методами. Частими є випадки, коли недобросовісні підприємці продовжують користуватися землею після закінчення договору оренди, сподіваючись на автоматичну пролонгацію, або приступають до її оброблення ще під час підготовки технічної документації, що зовсім не обіцяє виділення землі в натурі. Досить часто справж­ній власник тривалий час не знає про те, що він платить податок за те, що йому вже фактично не належить, або витрачає безліч часу на усунення фізичних перешкод у користуванні землею.

У будь-якому випадку наступає момент, коли, вирішивши всі організаційні питання, законні власники чи користувачі земельних ділянок звертаються до суду з проханням звільнити самовільно зайняті земельні ділянки, і одним із найболючіших постає питання про відшкодування шкоди за самовільно зайняті земельні ділянки.

На які ж норми законодавства необхідно звертати увагу, аби мати змогу захистити своє порушене право?

Збиткова діяльність

Регулювання відносин, що виникають у зв’язку із набуттям, здійсненням права власності та користування на землю і його захистом здійснюється Господарським, Цивільним, Земельним та Податковим кодексами України, Законом України «Про оренду землі» і іншими нор­мативно-правовими актами. Пра­во власності на землю, як і будь-яке право власності, гарантується та охороняється відповідно до закону. І одним з основних порушень права власності на землю є її самовільне зайняття.

Статтею 1 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» визначено термін «самовільне зайняття земельної ділянки» як будь-які дії, що свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду), або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

Частиною 2 статті 152 Земельного кодексу (ЗК) України передбачено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов’язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

За які ж збитки можна отримати відшкодування та як довести їхню наявність? Відповідно до статті 156 ЗК України власникам землі та землекористувачам відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок:

а) вилучення (викупу) сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників для потреб, не пов’язаних із сільськогосподарським і лісогосподарським виробництвом;

б) тимчасового зайняття сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників для інших видів використання;

в) встановлення обмежень щодо використання земельних ділянок;

г) погіршення якості ґрунтового покриву та інших корисних властивостей сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників;

ґ) приведення сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників у непридатний для використання стан;

д) неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.

Вказаний перелік підстав для відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам є вичерпним та розширеному тлумаченню не підлягає.

Згідно зі статтею 224 Господарського кодексу (ГК) України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов’язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані ним збитки суб’єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов’язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Частиною 1 статті 225 ГК України передбачено, що до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб’єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов’язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, що зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов’язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Відповідно до статті 22 Цивільного кодексу (ЦК) України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їхнє відшкодування. І збитками за вищезазначеною статтею є: втрати, яких особа зазнала у зв’язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Збитки відшкодовуються у пов­ному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Якщо особа одержала у зв’язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право.

Відповідальні особи

Згідно зі статтею 157 ЗК України відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам здійснюють органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, громадяни та юридичні особи, які використовують земельні ділянки, а також органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, громадяни та юридичні особи, діяльність яких обмежує права власників і землекористувачів або погіршує якість земель, розташованих у зоні їхнього впливу, в тому числі внаслідок хімічного і радіоактивного забруднення території, засмічення промисловими, побутовими та іншими відходами і стічними водами. Порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі і землекористувачам встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до пункту 3 Порядку визначення та відшкодування збитків власникам землі і землекористувачам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19 квітня 1993 року № 284 (Порядок № 284), відшкодуванню підлягають: вартість житлових будинків, виробничих та інших будівель і споруд, включаючи незавершене будівництво; вартість плодоягідних та інших багаторічних насаджень; вартість лісових і дерево-чагарникових насаджень; вартість водних джерел (колодязів, ставків, водоймищ, свердловин тощо), зрошувальних і осушувальних систем, протиерозійних і протиселевих споруд; понесені витрати на поліпшення якості земель за період використання земельних ділянок з урахуванням ­економічних показників, на незавершене сільськогосподарське виробництво (оран­ка, внесення добрив, посів, ін­ші види робіт), на розвідувальні та проектні роботи; інші збитки власників землі і землекористувачів, у тому числі орендарів, включаючи і неодержані доходи, якщо вони обґрунтовані.

Таким чином, предметом правового регулювання норм статей 156, 157 ЗК України та Порядку № 284 є відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, заподіяних внаслідок законного вилучення земельних ділянок на користь інших осіб, їх тимчасового зайняття такими користувачами та обумовленого цим неодержання власником (позивачем) доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.

У більшості випадків вважається, що збитки відшкодовуються особою, яка вчинила неправомірні дії щодо відповідних земельних ділянок, за процедурою, передбаченою вищезазначеним Порядком № 284.

Однак зазначимо, що пунктом «д» частини 1 статті 156 ЗК України встановлено, що власникам землі та землекористувачам відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.

Пунктом 3.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17 травня 2011 року № 6 передбачено, що відповідно до вимог чинного законодавства обов’язковою умовою фактичного використання земельної ділянки є наявність в особи, що її використовує, правовстановлюючих документів на цю земельну ділянку, а відсутність таких документів може свідчити про самовільне зайняття земельної ділянки.

Отже, саме до пункту «д» частини 1 статті 156 ЗК України можна віднести невикористання земельної ділянки у зв’язку із самовільним її зайняттям іншою особо.

За таких обставин на спірні земельні правовідносини поширюється дія статей 152, 156 ЗК України та пунктів 4, 7 Методики визначення розміру шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, зняття ґрунтового покрову (родючого шару ґрунту) без спеціального дозволу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 25 липня 2007 року № 963 (Методика). Адже предметом правового регулювання норм статті 157 ЗК України та Порядку № 284 є відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, заподіяних саме внаслідок законного вилучення земельних ділянок на користь інших осіб, їх тимчасового зайняття такими користувачами та обумовленого цим неодержання власником (позивачем) доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.

Це підтверджується судовою практикою при розгляді подібних взаємовідносин. Зокрема, у постанові від 25 січня 2011 року в справі № 16/17/10 Вищий господарський суд України дійшов висновку, що спірні правовідносини відшкодування збитків виникли внаслідок самовільного зайняття відповідачем орендованих позивачем земельних ділянок сільськогосподарського призначення, тобто без належних правовстановлюючих документів на землю (абзац 16 статті 1 Закону України «Про державний конт­роль за використанням та охороною земель»), що, в свою чергу, є підставою для застосування Методики. Цим спростовуються безпредметні посилання заявника на статтю 157 ЗК України та пунктів 1, 2 Порядку № 284, які (посилання) покладено в основу заперечень відповідача проти задоволення позову.

Обчислювальна техніка

Згідно з пунктом 7 Методики розрахунок розміру шкоди, заподіяної юридичним та фізичним особам внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, зняття ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) без спеціального дозволу, проводиться територіальними органами Держземінспекції на підставі матеріалів обстежень земельних ділянок, проведених відповідно до Порядку виконання земельно-кадастрових робіт та надання послуг на платній основі державними органами земельних ресурсів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 1 листопада 2000 року № 1619.

Таким чином, у даному випадку розрахунок збитків у вигляді неодержаного прибутку має проводитися компетентним державним органом відповідно до вимог вищезазначеної Методики.

Окрім того, необхідно зазначити, що при визначенні розміру неодержаних прибутків недостатньо надати суду довідки про врожайність на ­відповідній території та вартість продажу сільськогосподарської продукції. Позивач має належним чином обґрунтувати неодержані прибутки з урахуванням своїх витрат, а також відповідно до частини 4 статті 623 ЦК України назвати заходи, вжиті ним щодо їх одержання прибутку.

Зазначене підтверджується відповідною судовою практикою.

Так, Київський апеляційний господарський суд у постанові від 31 січня 2012 року в справі № 10/221-09/14 встановив, що докази, надані позивами на підтвердження заподіяння відповідачем збитків позивачам унаслідок самовільного зайняття спірних земельних ділянок, а саме: техніко-економічне обґрунтування на вирощуванні ярого ріпаку на площі 69,00 га ТОВ «Агро-Богуславщина» у 2009 році (неодержаний прибуток); розрахунок орендної плати за землю ТОВ «Агро-Богуславщина» у 2009 році; та інші документи, наявні у матеріалах справи, не підтверджують реальну можливість одержання зазначених прибутків (упущена вигода), а лише припускають таку можливість, та достовірно не підтверджують наявність реальних збитків у вигляді виплаченої фізичним особам орендної плати.

Окрім того, вимога про відшкодування збитків у вигляді неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора обов’язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а справді були б ним отримані в разі належного виконання боржником своїх обов’язків. При визначенні реальності неодержаних доходів мають враховуватися заходи, вжиті кредитором для їхнього одержання. У вигляді упущеної вигоди відшкодовуються ті збитки, які могли би бути реально отримані при належному виконанні зобов’язання.

Такого висновку дійшов Вищий господарський суд України у постанові від 12 червня 2012 року в справі № 5023/9057/11. Судом було відзначено, що у справі не встановлено всебічно та повно всіх обставин справи, зокрема, враховуючи вимоги позову щодо не одержаного доходу, пов’язаних з вжиттям позивачем заходів щодо одержання доходів у вигляді орендної плати чи заходів, спрямованих на уникнення збитків. А також судами для правильного висновку в справі не з’ясовано обставини, які заходи щодо одержання доходів у вигляді орендної плати вживалися позивачем, а також заходи, спрямовані на уникнення збитків, зок­рема, які обставини вказують, що позивач звертався з вимогою виконати рішення та укласти договір оренди земельної ділянки, а в разі ухилення відповідача — з вимогою про спонукання до укладення договору оренди або про звільнення земельної ділянки, що зайнята без правовстановлюючих документів чи вирішувала питання про скасування свого рішення, яке не виконано.

Отже, підставою для здійснення розрахунку розміру шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, є передбачені в законодавстві, Методичних рекомендаціях та Методиці документи в їхній сукупності, оскільки саме вони можуть підтвердити сам факт самовільного зайняття земельної ділянки, розмір зайнятої ділянки та період часу, протягом якого вона використовується без належних правових підстав.

І, головне, обґрунтовуючи завдані збитки, не забувайте доводити вжиття заходів для одержання прибутку та уникнення збитків, а не лише посилатися на теоретично можливий заробіток.

Шкодний фактор

Важливим елементом доказування наявності шкоди є встановлення причинного зв’язку між протиправною поведінкою заподіювача та шкодою потерпілої сторони. Необхідно довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а шкода, завдана особі, — наслідком такої протиправної поведінки.

Відповідно до статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правом фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування шкоди, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправної поведінки; шкоди; причинного зв’язку між протиправною поведінкою заподіювача та шкодою; вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.

Обґрунтовуючи свою позицію, необхідно починати саме з доведення протиправності дій відповідача.

У постанові Київського апеляційного господарського суду від 11 березня 2013 року в справі № 41/178 з урахуванням практики розгляду подібних справ судами вищих інстанцій зроблено висновок, що згідно з пунктом 3.1 наказу Державного агентства земельних ресурсів України та Державної інспекції з контролю за використанням і охороною земель від 12 вересня 2007 року № 110 «Про затвердження Методичних рекомендацій щодо застосування Методики визначення розміру шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, зняття ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) без спеціального дозволу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 25 липня 2007 року № 963» підставою для здійснення розрахунку розміру шкоди, заподіяної державі, територіальним громадам, юридичним чи фізичним особам унаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, зняття ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) без спеціального дозволу, є матеріали справи про адміністративне правопорушення, які підтверджують факт вчинення цього правопорушення, а саме:

— акт перевірки дотримання вимог земельного законодавства;
— протокол про адміністративне правопорушення;
— припис (з вимогою усунення порушення земельного законодавства);
— акт обстеження земельної ділянки.

Таким чином, підставою для здійснення розрахунку розміру шкоди, заподіяної державі або територіальній громаді внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, є зазначені документи в їхній сукупності, оскільки саме вони можуть підтвердити власне факт самовільного зайняття земельної ділянки, розмір зайнятої ділянки та період часу, протягом якого вона використовується без належних правових підстав (ця правова позиція викладена в постанові пленуму Вищого господарського суду України від 17 травня 2011 року № 6, а також судовою практикою, наприклад, постанова Вищого господарського суду від 26 лютого 2013 року в справі № 5023/2664/12).