Банкрутство: Швидше, краще, чіткіше

Віктор КОРОЛЕНКО,
юрист

З новою редакцією закону про банкрутство, що набула чинності цього року, банкрутити і банкрутувати доведеться по-новому

Після прийняття Закону України від 22 грудня 2011 року № 4212-VI Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (закон про банкрутство) знову викладено в новій редакції. Він набув чинності через рік після його опублікування, тобто з 19 січня 2013 року. Разом із тим, його положення застосовуються тільки до розгляду справ, провадження в яких відкрито після набуття чинності цим законом, відповідно до пункту 11 розділу Х «Прикінцеві та перехідні положення». Виняток зроблено для норм про продаж майна боржника та ліквідації: ці положення можуть застосовуватися і в тих справах про банкрутство, які були розпочаті до набуття чинності змінами до закону про банкрутство.

Реформа широким фронтом

Законом № 4212-VI внесено знач­ні зміни в процедуру банкрутства. Зміни також внесено і до ін­ших законів, зокрема до Господарського процесуального кодексу України, Закону України «Про виконавче провадження» тощо.

У пояснювальній записці до прийнятого законопроекту зазначається, що застосування його норм забезпечить запровадження своєчасних і більш ефективних заходів щодо від­новлення платоспроможності під­приємства, зокрема дасть змогу скоротити вартість і зменшити тривалість процедури банкрутства, знач­но збільшить коефіцієнт ­стягнення і, як наслідок, поліпшить загальну соціально-економічну ситуацію в країні у цілому.

При першому ознайомленні зі змістом змін складається враження, що шановні організації, які брали участь у розробці законопроекту, провели серйозну роботу над його підготовкою. Правові механізми, закладені в цей законопроект, відрізняються більшою чіткістю і побудовані в єдину систему, яка, можливо, і могла б впоратися з досягненням тих завдань, про які йдеться в пояснювальній записці до законопроекту.

Перелік новел, прийнятих у новому законі про банкрутство, досить широкий. Умовно основні зміни ­можна розділити на такі групи: ті, якими врегульовано багато колізійних питань і усунуті прогалини, пов’язані з недосконалістю ­юридичної техніки викладу попередньої редакції закону про банкрутство; зміни щодо статусу і правил діяльності арбітражного керуючого. Також у законі з’явилися інститути, раніше не відомі законодавству України про банкрутство: досудова санація, процедури банкрутства, пов’язані з іноземною процедурою банкрутства.

Обіцяного доведеться почекати

Чимало юристів з прийняттям змін до закону про банкрутство вже плекали надії, що відкриють нові можливості для розв’язання проблем як кредиторів, так і їхніх боржників, а кількість спірних питань, що, як міни на мінному полі, підстерігали кожного юриста — зменшиться.

Однак, як показали подальші події, нові правила здійснення банк­рутства допоможуть не одразу і не всім.

Незадовго до набуття чинності новою редакцією закону про банк­рутство, а саме: 2 жовтня 2012 року, було прийнято закон № 5405-VI, розроблений Кабінетом Міністрів України. У пояснювальній записці до цього законопроекту йдеться, що він розроблений з метою захисту інтересів кредиторів щодо виконання перед ними зобов’язань з боку позичальників — юридичних осіб та активізації кредитування в країні.

Як свідчить статистика, активізації кредитування після прийняття цього законопроекту не відбулося. З іншого боку, цілком зрозуміло, що нові правові механізми, закладені в закон про банкрутство, не застосовуватимуться в тих численних справах про банкрутство, які були порушені до 19 січня 2013 року. Незрозуміло, яким чином раніше розпочатим справам про банкрутство могли нашкодити, а новим — ні (правила про підсудність майнових спорів з боржником, можливості контролю дій арбітражного керуючого, правила формування комітету кредиторів та багато інших нововведень). Комусь дуже не хотілося, щоб старі справи про банкрутство розглядалися за «цивілізованими правилами».

Час — гроші

Практичний досвід участі у справах про банкрутство показує, що терміни проведення процедур розпорядження майном, санації або ліквідації у більшості справ не дотримувалися, а провадження по них тривало роками. За цей час майновий стан боржника лише погіршувався, а можливості для відновлення його платоспроможності стрімко скорочувалися. Однією з правових підстав для затягування розгляду справи про банкрутство були майнові спори боржника з іншими особами. Суд охоче призупиняв розгляд справи про банкрутство до розгляду інших пов’язаних з ним судових справ або відкладав його по багато разів.

У новій редакції закону про банк­рутство передбачено порядок, відповідно до якого всі майнові спори з вимогою до боржника розглядаються тим судом, в якого у провадженні перебуває справа про банкрутство. Можливо, автори законопроекту намагалися закріпити правовий механізм, який призвів би до обмеження можливості затягування справи шляхом ініціювання майнового спору з боржником. Однак встановлене статтею 8 нового закону про банкрутство право сторони у справі оскаржити будь-яке рішення суду першої інстанції може стати причиною лавини апеляційних скарг на кожне визначення суду першої інстанції, після подання яких справа надовго осяде в суді апеляційної інстанції.

Крім того, чергового перепоною для «швидкого та об’єктивного правосуддя» може стати така банальність, як неявка будь-кого з численних конкурсних кредиторів для участі в судовому засіданні. Суд у такому випадку під приводом «неявки однієї із сторін» має повне право відкласти засідання.

У новій редакції закону про банк­рутство терміни проведення процедур розпорядження, санації та ліквідації були скорочені, однак за своїм правовим змістом вони не стали граничними, тобто після їх закінчення суд і далі продовжуватиме розгляд справи. Залишається сподіватися, що зазначені вище лазівки будуть перекриті у чергових змінах до закону про банкрутство.

Треба визнати, що з моменту набуття чинності змінами до закону про банкрутство минуло зовсім небагато часу, тому ані на судову практику, ані на тим більше досягнення амбітних цілей, задекларованих авторами законопроекту, очікувати поки що зарано.