Моя компанія: Управління успіхом Анвара Фарукшина

У наданні юридичних послуг немає нічого містичного. Знаючи закон, будь-який юрист може надати кваліфікований висновок, пораду з правових питань, виконати юридичну роботу і, врешті-решт, заробити хороші гроші. Але це тільки в теорії. Щоб перетворити юридичну практику на насправді прибутковий бізнес, одних лише правових знань недостатньо. Тільки впровадження якісних управлінських технологій виведе практику на принципово новий рівень. І цей рівень вимірюється не лише грошима (хоча це один із найзрозуміліших результатів), а й можливістю подальшого розвитку. Про те, яким бачить розвиток вітчизняного ринку юридичних послуг, розповів керуючий партнер ЮК «Квеста Консалтинг» Анвар Фарукшин

Анваре Мідхатовичу, ось уже деякий час як Ви, успішний російський адвокат, знайомі з реаліями ведення юридичного бізнесу в Україні. Наскільки відкриття офісу в Києві відрізнялося від такого в Москві, Санкт-Петербурзі або Ростові-на-Дону?

Безумовно, історія розвитку російського та українського юридичних ринків за останні двадцять років дещо різниться. Але на відкритті офісу це особливо не позначається, адже доводиться вирішувати загалом одні й ті ж питання: реєстрація фірми, підбір приміщення та персоналу, вибір сфери діяльності, пошук та аналіз клієнтів.

Що ж стосується відмінностей концептуальних, то я погоджуюся з деякими моїми колегами, які вказують на різний масштаб ринків, маючи на увазі оборот бізнесу, який обслуговується, кількість персоналу тощо. До того ж і в Україні, і в РФ є іноземні гравці, проте питома вага іноземних юридичних фірм в Україні поступається російським офісам цих фірм (з моменту розпаду СРСР саме іноземці задають тон у транснаціональних транзакціях). Тому можна сказати, що в силу свого масштабу й високої конкуренції російський ринок більш прагматичний, менш емоційний і бізнес-орієнтований. Але при цьому зазначу, що явище це, швидше за все, тимчасове, оскільки юридичний ринок України сьогодні розвивається семимильними кроками, і все більше російських юридичних компаній не проти відкрити тут свої офіси.

 

На Вашу думку, керівник юридичної фірми — це, перш за все, талановитий адміністратор? Чи він обов’язково має володіти і спеціальними рисами юриста?

Сучасні реалії такі, що власникові або керівникові юрфірми обов’язково потрібен і юридичний, і управлінський досвід, оскільки сьогодні будь-який партнер повинен вміти керувати людьми, бюджетами, бізнес-процесами та контрагентами. Тому навіть дуже талановитий, але дещо відлюдкуватий знавець права, на жаль, уже нікому нецікавий. Юрист-керівник має бути менеджером, брати участь у дискусії з приводу стратегії бізнесу (як свого, так і клієнта, до речі), а не тільки займатися своїми юридичними справами: «так — ні», «можна — не можна»... Крім того, юрист не повинен бути песимістом, таким, який б’є по руках. Він, навпаки, повинен завжди допомагати бізнесменові, акціонеру та своєму партнерові вирішити завдання, а не пояснювати, чому це неможливо. Один із наших клієнтів якось сказав: «Бізнес повинен говорити, в якому напрямку рухатись, а юрист — яким чином це робити».

 

Тобто для успішного надання правових послуг адвокату достатньо лише володіти додатковими навичками маркетолога?

Аж ніяк! На сьогодні ринок юридичних послуг досить насичений. Не дивно, що за такого розмаїття фірм і компаній можна розгубитися. Як не помилитися і вибрати саме ту компанію, того юриста, який потрібен для розв’язання правової проблеми або вирішення питання? Уявімо типову ситуацію — людина приходить до юриста. На що вона зверне увагу в першу чергу? На офіс і співробітників. Де розташований офіс, чи зручно добиратися, який інтер’єр офісу, навіть зовнішній вигляд співробітників — усе це оцінюється в перші секунди. Далі, коли клієнт починає взаємодіяти з юристами, оцінюються безпосередньо організація власне процесу роботи і надання послуги. Оцінка ця комплексна й складається з декількох складових: як консультують з приводу послуги, чи своєчасно інформують про просування справи, як швидко йде сам процес. Важливу роль в оцінці компанії відіграє зрозумілість і прозорість цін. Таким повинен бути і порядок оплати послуги, який детально прописується в договорі. Що ще є ознакою професійного адвоката, так це стабільність та імідж.

 

Аналізуючи вашу юридичну практику за період з 2008-го до 2013 року, чи можете Ви сказати, що криза якось вплинула на схеми або структуру роботи?

Жодних особливих внутрішніх перетворень ми не проводили. Річ у тім, що якщо компанія має план стратегічного розвитку, то навіть у період кризи його лише необхідно скоригувати винятково в частині прогнозованого зниження ділової активності в конкретних сферах економіки (наприклад, банківському секторі). Наведу приклад. Китайський ієрогліф, що означає слово «криза», складається з двох символів: один — «небезпека», а інший — «можливість». Тому ми вважаємо, що будь-яка криза — це шанс для того, аби максимально далеко просунутися в досягненні наявних стратегічних цілей. Здатність адекватного сприйняття ситуації і відсутність страху перед прийдешніми змінами — це наші конкурентні переваги, які ми використовуватимемо для подальшого розвитку бізнесу. Допомагаючи клієнту пережити суворі часи, ви надовго забезпечите його лояльність і в «мирний час». Але, звичайно, я не можу не відзначити, що саме в означений вами період і сформувалися основні види нашої спеціалізації — корпоративне управління, банкрутство та арбітраж.

 

У такому разі кілька слів про вашу основну спеціалізацію. У РФ, окрім власне фізичних осіб, арбітражними керуючими (на відміну від України) можуть бути залучені й саморегулівні організації (СРО) арбітражних керуючих. Які відмінності в їхньому статусі Ви відзначили б?

Почну з того, що 19 січня 2013 року набула чинності нова редакція Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», згідно з якою змінився порядок призначення арбітражного керуючого. Тепер, за прикладом Німеччини, Ірландії, Італії, вибір арбітражного керуючого в українських судах проводиться автоматично з Єдиного реєстру та зат­верджується постановою вже post factum. І тільки якщо такий керуючий не погодиться, повторне призначення керуючого здійснюється судом шляхом розгляду кандидатури, запропонованої радою кредиторів. На нашу думку, це дасть змогу уникнути залучення до процедури банкрутства як арбітражних керуючих зацікавлених осіб.

Крім того, недавно з моєї ініціативи в Україні було зареєстровано одну з перших СРО арбітражних керуючих. Безумовно, її функції значно відрізняються від таких у РФ (оскільки там жоден керуючий не зможе бути таким, якщо не перебуває в якійсь СРО), але, все ж таки, українським фахівцям така СРО може бути дуже корисною. Йдеться про неприбуткову громадську організацію «Системні рішення», створену на основі професійної приналежності фахівців з питань банкрутства. Серед основних напрямів діяльності організації я виокремив би такі: 1) участь у розробці нормативно-правових актів та заходах щодо відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом; 2) участь у професійній підготовці арбітражних керуючих та підвищенні їхнього професійного рівня; 3) захист інтересів членів громадської організації в органах державної влади та органах місцевого самоврядування; 4) інформування суспільства про практику та проблемні питання в процедурі відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом; 5) узагальнення судової практики у сфері банкрутства, розробка методологічних рекомендацій.

Що стосується відмінностей у статусі СРО, то в новій редакції Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», яка набула чинності 18 січня 2013 року, немає обов’язку арбітражного керуючого бути членом СРО і, відповідно, зв’язку між правовим статусом арбітражного керуючого і членством у саморегулівній організації. У той же час наказом міністра юстиції України «Про порядок надання арбітражними керуючими (розпорядниками майна, керуючими санацією, ліквідаторами) обов’язкових відомостей (інформації)» від 18 січня 2013 року № 130/5 зат­верджено форми звітності арбітражного керуючого. І у формі звітності № 8 передбачено графу «Назва саморегулівної організації арбітражних керуючих, членом якої є арбітражний керуючий», таким чином законодавець презюмує членство арбітражного керуючого хоча б в одній саморегулівній організації. У той же час у Російській Федерації відповідно до Федерального закону «Про неспроможність (банкрутство)» членство в одній із СРО є обов’язковою вимогою статусу арбітражного керуючого. Особисто я вважаю, що ідея обов’язкового членства в СРО арбітражних керуючих суперечить суті громадянського суспільства і поняттю громадської організації. Адже ніхто не може бути примушений до вступу в будь-яке об’єднання або до перебування в ньому.

 

Які ж умови прийняття членів до вашої СРО «Системні рішення»?

Основною умовою прийняття до лав СРО для арбіт­ражного керуючого є наявність у нього ліцензії на право провадження діяльності арбітражного керуючого (розпорядника майна, керівника санацією та ліквідатора) або свідоцтва про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого. І все — жодних членських внесків чи інших бюрократичних перепон.

Перевагою нашої СРО є наявність досвідчених фахівців (з РФ) у сфері організації та діяльності саморегулівних організацій арбітражних керуючих. Адже всім відомо, що становлення інституту саморегулівних організацій арбітражних керуючих в Україні здійснюється саме за російською моделлю. Крім того, виходячи з назви нашої СРО «Системні рішення», членами її будуть не тільки арбітражні керуючі, а й досвідчені практикуючі юристи зі сфері банкрутства, оцінювачі, особи, які мають право реалізовувати майно в процедурі банкрутства. Словом, усі ті, хто так чи інакше супроводжує процедуру банкрутства на всіх її стадіях.

 

І останнє запитання з «вашої» тематики — яким ви бачите «антирейдерський супровід»?

Оскільки на державний захист і контроль над чітким виконанням законів та ефективною роботою правоохоронної системи доводиться довго чекати, то самі компанії повинні піклуватися про свою безпеку. Важливими є превентивні заходи, оскільки у разі рейдерських атак час і підготовленість мають першочергове значення. Захищаючи інтереси наших клієнтів, ми практикуємо юридичний аудит, метою якого є виявлення слабких місць і ризиків недружнього поглинання в структурі компанії і розробка заходів безпеки (такий собі антирейдерський захист). При цьому дуже важливо знати і враховувати специфіку галузі бізнесу клієнта.

 

Як Ви ставитеся до страхування ризиків арбітражного керуючого?

Професійна діяльність завжди пов’язана з ризиком заподіяння шкоди третім особам. Ненавмисні дії, ­помилки арбітражного керуючого можуть завдати більш ніж суттєвої шкоди. Тому страхування відповідальності арбітражних керуючих у багатьох країнах здійснюється в обов’язковій формі. Дещо інакша ситуація в Україні.

Сучасне правове регулювання у сфері страхування професійних ризиків арбітражного керуючого здійснюється, зокрема, Законом України «Про страхування» від 7 березня 1996 року № 85/96-ВР та Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» від 14 травня 1992 року № 2343-XII. Історично склалося так, що спочатку Закон про банкрутство не містив жодних застережень щодо страхування ризиків арбітражного керуючого. Згодом у Законі з’явився пункт 7 статті 31, згідно з яким діяльність арбітражного керуючого підлягала обов’язковому страхуванню на випадок заподіяння шкоди боржнику чи кредиторам. А в січні 2013 року, як я вже говорив, набула чинності нова редакція Закону про банкрутство, але й вона лише формально регулює страхування професійних ризиків арбіт­ражного керуючого. Чому формально? Бо згідно з чинним законодавством страхування цивільно-правової відповідальності арбітражного керуючого за шкоду, яка може бути заподіяна у зв’язку з виконанням ним професійних обов’язків, є одним із видів добровільного страхування (пункт 211 статті 6 Закону про страхування). Однак, незважаючи на добровільність цього виду страхування, спеціальний Закон про банкрутство статтею 110 зобов’язує арбітражного керуючого укласти із страховиком договір страхування професійних ризиків арбітражних керуючих. Ось і виходить таке собі «добровільно-примусове» страхування. Окремо необхідно відзначити, що усунення цієї неузгодженості між законодавчими актами передбачається прийнятим Верховною Радою України у першому читанні законопроектом «Про внесення змін до деяких законів України з питань банкрутства» (реєстраційний № 0883 від 12 грудня 2012 року), згідно з яким передбачається страхування саме відповідальності арбітражних керуючих за шкоду, яка може бути заподіяна у зв’язку з виконанням своїх обов’язків.

Позитивним у цьому контексті може послужити досвід Російської Федерації. Так, у жовтні 2002 року в РФ було прийнято новий Федеральний закон «Про неспроможність (банкрутство)». Цей Закон передбачав матеріальну відповідальність арбітражних керуючих за результати ­своєї діяльності, а як фінансове забезпечення цієї відповідальності Законом було введено обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності арбітражного керуючого. Починаючи з грудня 2002 року, всім арбітражним керуючим необхідно було укласти договір страхування професійної відповідальності на строк не менш ніж один рік з обов’язковою подальшою пролонгацією на той самий термін. На сьогодні мінімальна страхова сума за договором страхування має бути понад 3 000 000 рублів на рік.

 

Ваше розуміння першокласного юриста?

Можна багато говорити про процесуальні та/або функціональні відмінності правознавців. Але ніхто ліпше за Федора Плевако ще не сказав про сенс своєї роботи: «За прокурором стоїть закон, а за адвокатом — людина зі своєю долею, зі своїми сподіваннями, і ця людина здіймається на адвоката, шукає у нього захисту, і дуже страшно посковзнутися з такою ношею».