Нотаріат: Підписаному не вірити

Руслан МАЗУР,
приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу

Українське законодавство надає можливість притягнути нотаріуса до відповідальності у разі вчинення незаконних або недбалих дій, проте зробити це не завжди можливо, особливо якщо йдеться про державного нотаріуса

Згідно з українським законодавством шкода, заподіяна особі внас­лідок незаконних або недбалих дій державного нотаріуса, відшкодовується в порядку, передбаченому законодавством України. Шкода, заподіяна особі внаслідок незаконних дій або недбалості приватного нотаріуса, відшкодовується в повному розмірі.

Для забезпечення відшкодування заподіяної шкоди приватний нота­ріус зобов’язаний укласти з органом страхування договір службового страхування або внести на спеціальний рахунок у банківську установу страхову заставу. Страхова сума або страхова застава встановлюється у розмірі стократної мінімальної заробітної плати. У разі витрачання коштів на відшкодування заподіяної шкоди приватний нотаріус зобов’язаний протягом одного року поповнити страхову заставу до встановленого розміру. Розмір заподіяної шкоди визначається за згодою сторін або в судовому порядку. Притягнення ж до відповідальності державного нотаріуса наштовхується на деякі перепони.

Нотаріуси не винні?

Загалом Закон України «Про нотаріат» не ставить відповідальність нотаріуса в залежність від форми вини. Статті 21, 27 зазначеного Закону не вказують на винність поведінки нотаріуса як підставу для покладення на нього відповідальності. При з’ясуванні цього питання потрібно керуватися загальними нормами цивільного права. Законодавство України передбачає два види відповідальності — договірна та позадоговірна (деліктна). Згідно зі статтею 614 Цивільного кодексу (ЦК) України особа, яка порушила зобов’язання, несе відповідальність при наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Загальні підстави позадоговірної відповідальності містяться в пункті 2 статті 1166 ЦК України, які передбачають звільнення особи від відшкодування шкоди у випадку, якщо вона доведе, що шкоду заподіяно не з її вини.

У чинному ЦК України встановлені випадки виникнення майнової відповідальності і без вини. Це стосується відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, органом влади Автономної Респуб­ліки Крим або органом місцевого самоврядування та їх посадовими чи службовими особами (статті 1173, 1174 ЦК України). Побутує думка, що не є доцільним встановлення відповідальності державного, а тим більше приватного нотаріуса, незалежно від наявності вини, оскільки діяльність нотаріуса полягає в основному в роботі з документами, наданими іншими особами, тож відповідальність без вини нотаріусів означатиме, що нотаріус нестиме відповідальність навіть у випадку, коли він об’єктивно не міг виявити підробку документів чи встановити повноваження особи, яка підписала документ (наприклад, коли угоду від імені юридичної особи підписує колишній директор і надає для цього нотаріусу всі документи, які були чинними певний час тому. Зрозуміло, що в такій ситуації нотаріус не може і не повинен знати про призначення нового директора, призначення якого відбулося).

Складність з’ясування вини при вчиненні нотаріальних дій пов’язана з особливістю нотаріальної діяльності. Нотаріуси як особи, на яких покладено обов’язок посвідчувати права та факти, що мають юридичне значення, вчиняти інші нотаріальні дії, надають їм юридичної вірогідності. Для досягнення цієї мети нотаріуси зобов’язані встановити особу громадянина, його представника або представника підприємства, установи, організації, що звернулася за вчиненням нотаріальної дії, з’ясувати дієздатність громадян та перевірити правоздатність юридичних осіб, які беруть участь в угодах, перевірити справжність підписів учасників угод та інших осіб, які звернулися за вчиненням нотаріальної дії (статті 43, 44, 45 Закону України «Про нотаріат»), а також проводити інші перевірки правомірності документів, що надаються як підстава для вчинення нотаріальної дії. Цілком можлива ситуація, коли нотаріус посвідчує угоду на підставі підроблених третіми особами документів. У такому випадку немає умисної вини нотаріуса, тож його відповідальність у розглянутому прикладі має наставати тільки в тому випадку, коли він допустив необережність і не виявив в документах підробку, але за умови, якщо характер підробки виявився таким, що людина здатна виявити її без допомоги спеціальних технічних засобів.

Межі відповідальності нотаріусів залежать від того, до якого виду належить така відповідальність — договірна чи деліктна. На відміну від деліктної відповідальності, шкода за якою відшкодовується в повному обсязі і розмір її не може бути змінений сторонами, договірна відповідальність може бути змінена договором, тобто залежати від волевиявлення сторін. Публічний характер діяльності нотаріуса, здійснення ним дій від імені держави дає змогу зробити висновок про деліктний характер відповідальності нотаріуса за порушення встановленого порядку вчинення нотаріальних дій. Виконання нотаріусами інших дій, які допускаються законодавством, але не вважаються нотаріальними (­стаття 4 ­Закону України «Про нотаріат» надає нотаріусу право складати проекти угод і заяв, виготовляти копії документів та виписки з них, а також давати роз’яснення з питань вчинення нотаріальних дій і консультації правового характеру) здійснюється на підставі цивільно-правового договору (наприклад, про надання пос­луг правового характеру) і тому при заподіянні шкоди внаслідок невиконання чи неналежного виконання договірних зобов’язань нотаріус несе договірну відповідальність згідно з нормами зобов’язального права. В останньому випадку відповідальність нотаріуса також може залежати від його інформованості у справах особи, якій він надавав послуги.

Відповідальні особи

За законодавством України, межі відповідальності державного та приватного нотаріусів є різними. Так, шкода, заподіяна особі внаслідок незаконних або недбалих дій державним нотаріусом, відшкодовується в порядку, передбаченому законодавством України (стаття 21 Закону України «Про нотаріат»). Тобто Законом не встановлено, хто має відшкодовувати шкоду та в якому розмірі. Враховуючи те, що у випадку, коли між нотаріусом та особами, які звертаються за вчиненням нотаріальних дій, існують не договірні відносини, завдана нотаріусом шкода має відшкодовуватися в порядку, передбаченому законодавством для позадоговірної відповідальності.

Встановити суб’єкт відповідальності дає змогу аналіз чинного законодавства. Дуже цікавою з цього приводу видається позиція Вищого господарського суду України. У листі від 29 січня 1999 року № 01-8/46 суд зазначає, що відповідно до статті 21 Закону України «Про нотаріат» шкода, заподіяна внаслідок незаконних або недбалих дій державним нотаріусом, відшкодовується в порядку, передбаченому законодавством України. Оскільки згаданий порядок окремим актом законодавства не врегульовано, суд доходить висновку про те, що для вирішення порушеного питання необхідно керуватися главою 40 ЦК України і відповідачем у спорі про відшкодування згаданої шкоди може бути державний нотаріус, а не державна нотаріальна контора.

Проте статтею 1 Закону України «Про нотаріат» передбачено, що вчинення нотаріальних дій в Україні покладається на нотаріусів, які працюють у державних нотаріальних конторах. Тобто, державний нотаріус є працівником державної нотаріальної контори і між ним та конторою існують трудові відносини. Пункт 2 статті 1172 ЦК України встановлює, що юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов’язків. Таким чином, державна нотаріальна контора має відшкодувати шкоду, яку нотаріус завдав іншим особам, і саме державна нотаріальна контора, а не державний нотаріус, має виступати відповідачем у справі про відшкодування збитків.

Незважаючи на те, що відповідно до статті 17 Закону України «Про нотаріат», призначення на посаду державного нотаріуса та звільнення з посади провадиться Головним управлінням юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головними управліннями юстиції в областях, містах Києві та Севастополі, Міністерство юстиції України також не може бути відповідачем, оскільки відповідальність з відшкодування покладається статтею 1172 ЦК України не на юридичних осіб, які призначають на посаду, а на тих, з ким заподіювач шкоди перебуває у трудових правовідносинах.

Державна нотаріальна контора, хоча й визнається юридичною особою (стаття 17 Закону України «Про нотаріат»), але не має власних коштів, які могли б спрямовуватися на відшкодування шкоди, завданої іншим особам, оскільки вона є бюджетною установою і реальне задоволення вимог особи, якій завдано збитків, видається досить проблематичним, якщо не неможливим.

Неоднозначною є ситуація й щодо розміру регресних вимог Міністерства юстиції України до державного нотаріуса. Пунктом 3 статті 1191 ЦК України передбачено, що держава, відшкодувавши шкоду, завдану посадовою, службовою особою органу дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, має право регресної вимоги до цієї особи тільки у разі встановлення в її діях складу злочину за обвинувальним вироком суду щодо неї, який набув законної сили. Але державний нотаріус не є посадовою, службовою особою органу дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, а тому на нього не поширюється вказана норма.

Регресні вимоги до державного нотаріуса можуть бути пред’явлені, виходячи з пункту 1 статті 1191 ЦК України, в якій зазначається, що особа, котра відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до вин­ної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлено законом. Оскільки Міністерство юстиції України відшкодовує шкоду, завдану державним нотаріусом як за свого працівника, то необхідно враховувати при цьому статтю 132 Кодексу законів про працю (КЗпП) України, згідно з якою за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов’язків, працівники, з вини яких заподіяно шкоду, несуть матеріальну відповідальність у розмірі прямої дійсної шкоди, але не більш ніж власний середньомісячний заробіток, а також статтею 134 КЗпП України, якою встановлюються випадки повної матеріальної відповідальності.

Збиткова діяльність

Законодавство України, як зазначалося вище, передбачає повну відповідальність нотаріуса. І Закон України «Про нотаріат», і чинний ЦК України встановлюють повне відшкодування шкоди.

Визначаючи способи відшкодування шкоди, законодавець у статті 1192 ЦК України зазначає, що суд за вибором потерпілого може зобов’язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки в повному обсязі.

Нотаріуси навряд чи зможуть відшкодувати заподіяну шкоду в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо). Найбільш поширеним способом відшкодування шкоди для нотаріусів є відшкодування завданих збитків у повному обсязі.

При відшкодуванні збитків необхідно враховувати положення статті 22 ЦК України, згідно з якою збитками вважаються: втрати, яких особа зазнала у зв’язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено (упущена вигода).

Зазначений висновок відповідає позиції Верховного Суду України, викладеній у пункті 9 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» від 27 березня 1992 року № 6. Згідно з цією постановою відшкодування шкоди шляхом покладення на відповідальну за неї особу обов’язку надати річ того ж роду і якості, налагодити пошкоджену річ, іншим шляхом відновити попереднє становище в натурі, застосовується, якщо за обставинами справи цей спосіб відшкодування шкоди можливий. Коли відшкодування шкоди в натурі неможливе, потерпілому відшкодовуються в повному обсязі збитки відповідно до реальної вартості на час розгляду справи втраченого майна, робіт, які необхідно провести, щоб полагодити пошкоджену річ, усунути інші негативні наслідки неправомірних дій заподіювача шкоди. Як при відшкодуванні в натурі, так і при відшкодуванні потерпілому заподіяних збитків грішми, на його вимогу відшкодовуються неодержані доходи у зв’язку із заподіянням шкоди майну.

Крім відшкодування нотаріусом матеріальної шкоди, останній на підставі загальних норм, які містяться в чинному ЦК України, зокрема статті 1167 цього Кодексу, має відшкодувати фізичній або юридичній особі моральну шкоду. Стаття 27 Закону України «Про нотаріат» не виключає такої можливості, оскільки зазначає про повне відшкодування заподіяної шкоди, в тому числі й моральної.

Підстави та порядок відшкодування нотаріусами моральної шкоди в цілому не відрізняються від загальних. При покладенні на нотаріуса відповідальності з відшкодуванням моральної шкоди необхідно ­враховувати позицію Верховного Суду України, викладену в пункті 5 постанови Пленуму від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди». Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності, обов’язковому з’ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв’язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з’ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Контроль на лінії

Контроль за законністю виконання нотаріусами своїх обов’язків здійснюється Міністерством юстиції України, Головним управлінням юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головними управліннями юстиції в областях, містах Києві та Севастополі.

Одним із завдань управлінь юстиції є організаційне та матеріально-технічне забезпечення роботи нотаріату. На виконання цих завдань наказом Міністерства юстиції України від 23 червня 2011 року № 1707/5 затверджено Положення про головні управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, в областях, містах Києві та Севастополі, відповідно до якого вказані управління мають:

  • вести роботу з обліку та підтримання в контрольному стані актів законодавства та нотаріальної практики;
  • організовувати роботу установ нотаріату, перевіряти їхню діяльність, вживати заходів щодо її поліпшення;
  • здійснювати контроль за законністю вчинення нотаріальних дій державними та приватними нотаріусами.

Управління юстиції має також залучати в установленому порядку до перевірки роботи установ нотаріату та приватних нотаріусів кваліфікованих державних та приватних нотаріусів з інших нотаріальних округів, а також представництв відділень Української нотаріальної палати за їхньою згодою.