Судочинство: Скасуванню підлягає

Альона КАПАЦИН,
юрист ЮК «АлЄксєєв, Боярчуков ТА Партнери»

Принцип щодо застосування правових норм, започаткований ще з римських часів, українськими судами на практиці ігнорується

Lex specialis derogat generalі у перек­ладі з латинської означає «спеціальний закон скасовує дію загального закону». Цей вислів римських юристів давніх часів на сьогодні відомий і нам, юристам, які практикують та які проводять науково-юридичні дослідження у сфері юриспруденції. Враховуючи цей принцип, варто зазначити, що і сьогодні є багато досліджень, міркувань, різноманітних думок як і звичайних юристів (практикуючих), так і науковців щодо поділу норм (законів) на їхні види.

За існуючим правилом, правові норми по відношенню одних до інших поділяються на загальні та спеціальні. Загальна норма врегульовує суспільні відносини в цілому, спеціальна — встановлює певні особливості порівняно із загальною, тобто врегульовує вужче коло суспільних відносин.

Правова норма, що поширюється на більш широке коло відносин, є загальною, а правова норма, що має більш вузьку сферу дії, є спеціальною. Варто звернути увагу на те, що норми законів, які прийнято вважати спеціальними, часто містять норми загального характеру. Наприклад, взявши кодекс як документ, що містить загальні норми права, та закон, який містить спеціальні норми права, в останньому можуть міститися загальні норми права і навпаки.

Унормовані відносини

При вирішенні (врегулюванні) певних ситуацій (спорів), що є повсякденною роботою для практикуючого юриста, є використання (застосування) норм права. Проаналізувавши ситуацію, яку необхідно вирішити або привести у відповідність до норм закону, юристи звертаються як до загальних, так і до спеціальних норм закону.

Не є винятком у застосуванні загальних і спеціальних норм права робота судів при винесенні судових рішень (у тому числі ухвал та пос­танов), оскільки рішення суду як найважливіший акт правосуддя має відповідати чинному законодавству України, незалежно від норм (загальних/спеціальних), наведених сторонами (юристами) в справі.

При винесенні судових рішень судді зазвичай користуються загальновизнаними трьома принципами застосування правових норм: ієрархічним, за яким перевага надається нормі, вміщеній до акта вищої юридичної сили; змістовним, де перевага надається спеціальній нормі, і темпоральним (перевага надається нормі, прийнятій пізніше).

Застосування в практиці та з’ясу­вання юридичної природи спеціальних норм є особливо важливим у контексті розгляду питання конкуренції спеціальної та загальної норми, оскільки форма зв’язку між ними та ознаки цього зв’язку прямо залежать від того, яке визначення надається спеціальній нормі. Є правове положення, згідно з яким пріоритет у застосуванні надається спеціальній нормі.

Між загальними і спеціальними нормами (законами) є відносини не підпорядкованості, а субсидіарності. А це означає лише одне: при регулюванні конкретних відносин у пріоритетному порядку застосовуються норми спеціального закону, а якщо вони є недостатніми для належного регулювання цих відносин, то у субсидіарному порядку можуть застосовуватися норми загального закону. Методологічну основу для вирішення цього питання якраз і становить застосування принципу Lexs pecialis derogat generali.

Переважне застосування спеціального закону означає насамперед виявлення спеціальної правової норми (а не спеціального закону як нормативно-правового акта), що підлягає переважному застосуванню перед загальною нормою.

Науковці висловлюють різні думки з приводу чинників, які обумовлюють переважне застосування спеціальних правових норм. Одні виходять з того, що якщо є встановлена правова норма, що поширюється на певне коло суспільних відносини, і поряд із цим — інша правова норма, що поширюється лише на частину зазначених відносин, то, виявляючи повагу до законодавця і створеного ним законодавчого акта, треба визнати, що обидві правові норми підлягають застосуванню. Правова норма, що поширюється на частину зазначених відносин, ­застосовується до цих відносин (це — спеціальна правова норма), а інша правова норма підлягає застосуванню до решти відносин. В іншому випадку (якщо переважно застосовувати загальну норму) вийде, що спеціальна норма не застосовуватиметься взагалі.

За таких умов не можна дати задовільну відповідь на запитання про те, навіщо ж законотворчий орган встановлював спеціальну норму. Якби це був поодинокий випадок, то можна було б стверджувати, що правотворчий орган помилився при встановленні спеціальної норми. Водночас спеціальних норм в актах законодавства кілька тисяч, тому незастосування спеціальних правових норм означало ігнорування вимог законотворчих органів.

Порушені принципи

Не можна не помітити і того, що теоретична підготовка юристів, у тому числі й суддів, не завжди дає їм змогу розділити правові норми на спеціальні та загальні, виходячи з певного нормативного тексту.

У судовій практиці можна зустріти порушення суддями загального принципу, започаткованого ще предками юриспруденції — римлянами, — принципу Lex specialis derogat generali.

Для прикладу наведу випадок із своєї практики порушення судовою владою його принципу, можливо, просто через брак знань.

У провадженні господарського суду однієї з областей нашої України перебуває справа про визнання боржника банкрутом. Тривалий час, майже сім років, відбувалася процедура розпорядження майном боржника та санації, і, нарешті, з боєм між боржником та кредиторами прийшли до процедури ліквідації. У таких випадках, звісно, утворилося два ворогуючих табори. Кінцевим результатом спорів на судових засіданнях у місцевому господарському суді винесено постанову про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури.

Але це не перемога одного з таборів, оскільки суддя в постанові про введення процедури ліквідації боржника, використовуючи норми загального та спеціального права, прописала: рішення господарського суду набуває законної сили після закінчення строку подання ­апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набуває чинності після розгляду справи апеляційним господарським судом — відповідно до загальної норми права Господарського процесуального кодексу України.

Водночас Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» містить спеціальні норми, зокрема:

— частиною 4 статті 8 цього Закону передбачено, що ухвали та пос­танови про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури, прийняті господарським судом у справі про банкрутство, набувають законної сили з моменту їх прийняття, якщо інше не передбачено цим Законом;

— частиною 1 статті 3 Закону передбачено, що провадження у справах про банкрутство регулюється цим Законом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законодавчими актами України;

— частиною 2 статті 3 цього ж Закону передбачено, що цей Закон має пріоритет перед іншими законодавчими актами України в регулюванні відносин, пов’язаних з банкрутством суб’єктів підприємницької діяльності, за винятком випадків, передбачених цим Законом.

Загалом постанова про банкрутство боржника винесена з дотриманням норм чинного законодавства, окрім згадування судді загальної норми Господарського процесуального кодексу України про набуття законної сили рішенням після апеляційного оскарження.

Звісно, цей документ можна оскаржити в частині помилки, допущеної судом першої інстанції, щодо набуття законної сили, що і було зроблено.

Під час розгляду в апеляційному господарському суді скарги на пос­танову про ліквідацію я взагалі не зрозуміла, що відбулося, оскільки апеляційна інстанція не звернула уваги на помилку (щодо законної сили) першої інстанції, скасувала постанову про банкрутство повністю та направила справу до місцевого господарського суду на новий розгляд, що не передбачено ні спеціальними нормами, ні загальними нормами.

І знову ж це все можна оскаржити, виправити у вищих інстанціях (за ­умови, що касаційна інстанція не зас­тосує норм, яких немає в загальному та/або спеціальному законодавстві), але час спливає, так само як і грошові (майнові) активи боржника.

Таким чином, недотримання судом принципу Lex specialis derogat generali призвело до затягування розгляду справи та, як наслідок, непогашення вимог кредиторів у цій справі.

Беручи до уваги зазначене вище, треба зауважити, що ігнорування принципів, які вже докорінно вжилися в юриспруденцію, недоцільне, оскільки це призводить до негативних наслідків.