Актуально: Квиток до раю

Володимир БОГАТИР

Кіпр залишатиметься «податковою оазою», але за прохід до неї стягуватимуть данину

Якби існував рейтинг країн за співвідношенням між їхньою площею та значенням для української економіки, то Республіка Кіпр, яка займає близько 9 250 км2 острівних земель (для порівняння — з усіх областей України лише Чернівецька має меншу площу), безумовно, очолила б цей список.

Найбільший інвестор в українську економіку, загальновідоме місце концентрації українського капіталу, країна резидентності зас­новників багатьох найпотужніших українських компаній — не дивно, що до Кіпру міцно прикуто увагу віт­чизняного бізнесу.

Та ореол спокою й надійності, який традиційно окутував острів з часів його короткочасного включення до переліку офшорних зон у 2005 році, близький до того, щоб повністю розвіятися. Недавня банківська криза на Кіпрі вартувала бізнесменам та юристам багатьох сивих волосин, а до того ж незабаром зас­тосовуватимуться положення нової податкової Конвенції й одночасно відійдуть в історію деякі нульові показники, до яких так звик «кіпроорієнтований» бізнес.

Спробуймо розібратися, чи справді така страшна Конвенція між урядом України та урядом Республіки Кіпр про уникнення подвійного оподаткування та запобігання податковим ухиленням щодо податків на доходи, підписана 8 листопада 2012 року (Конвенція).

Об’єктивне й суб’єктивне

Передусім — декілька слів про передумови появи обговорюваного документа.

Розмови про зв’язок між бездіяльністю влади щодо «податкової оптимізації» з використанням Кіпру та наявністю у багатьох можновладців власних майнових інтересів у цій державі не вщухають уже котрий рік, насамперед у політичних баталіях.

Необхідність вжиття владою принаймні якихось заходів проти «кіпрської оптимізації» в певний момент стала очевидною, оскільки такий жест здатен не тільки вибити зброю з рук політичних опонентів, а й стати хорошим інструментом піару.

До того ж задекларований Україною курс на приєднання до європейської спільноти диктує необхідність дотримання певних стандартів, у тому числі й у частині боротьби з офшорами. Чи варто говорити, що морально застаріла радянська угода ці стандарти не задовольняє, і Європа періодично на це натякає?

«Прийняття Конвенції зумовлене, насамперед, світовими ­тенденціями боротьби з відтоком капіталу, уникненням оподаткування, — вважає Іванна Погребняк, старший юрист ЮФ ILF. — Подібні цілі переслідувалися і при імплементації Україною правил трансфертного ціноутворення, які, варто зазначити, діють у всіх країнах Європи, США, Китаї, Японії та більшості країн СНД».

Та, крім суб’єктивних чинників, є і об’єктивний, матеріальний бік питання: встановивши бодай невелику подать на «кіпрську оптимізацію», до бюджету можна залучити величезні надходження, враховуючи обсяг тих грошових потоків, які наразі стануть об’єктом оподаткування.

Не дуже віриться, що серйозні владно-управлінські рішення в Україні приймаються всупереч інтересам великого бізнесу. Та можна повірити, що великий бізнес вирішив поступитися частиною миттєвої вигоди й добровільно пішов на певне здорожчання податкової оптимізації з огляду на стратегічні перспективи, які відкриваються внаслідок надання використовуваним податковим моделям респектабельного європейського обличчя.

Так чи інакше, Конвенцію ратифіковано, й набуття нею чинності — лише питання часу. Тож погляньмо на неї з формального боку.

Помірні тарифи

Насамперед необхідно розглянути ставки податку, які застосовуватимуться при оподаткуванні доходів резидента однієї Договірної держави (de facto — Республіка Кіпр) з джерелом їх погодження в іншій Договірній державі (de facto — України), в цій іншій Договірній державі (тобто в Україні) щодо трьох найпопулярніших типів репатріації доходів — дивідендів, роялті та відсотків.

Варто нагадати, що згідно з чинною угодою між урядом Союзу Радянських Соціалістичних Респуб­лік та урядом Республіки Кіпр про уникнення подвійного оподаткування доходів та майна, підписаною 29 жовтня 1982 року (Угода), така ставка за всіма трьома типами доходів становила 0 %.

Відтепер вона становитиме:

— щодо дивідендів — 15 % або 5 %;

— щодо роялті — 10 % або 5 %;

— щодо відсотків — 2 %.

Як слушно зазначає Іванна Пог­ребняк, у результаті набуття Конвенцією чинності теперішні оптимізаційні схеми з кіпрськими компаніями обходитимуться дорожче. Зокрема, це стосується дивідендних схем, оскільки мінімальний податок на репатріацію дивідендів за Конвенцією виріс на 5 %.

Пані Погребняк прогнозує, що з точки зору холдингових і ліцензійних компаній для українського бізнесу на зміну Кіпру можуть прийти Нідерланди (за Конвенцією податок на репатріацію складає 0 % при вип­латі дивідендів і роялті).

«З іншого боку, кіпрська компанія як фінансова компанія залишиться найбільш вигідною для українців: виплата відсотків з України оподатковується податком на репатріацію за ставкою 2 %. Для порівняння: за Конвенцією з Нідерландами ставка податку складає 10 %», — розповідає старший юрист ЮФ ILF.

Водночас, на думку радника ЮФ Sayenko Kharenko Аліни Плющ, зміна ставок незначною мірою вплине на рівень привабливості Кіпру як однієї з найпоширеніших юрисдикцій.

«Порівнюючи відсоткові ставки, передбачені новою Конвенцією зі ставками, що закріплені в інших конвенціях про уникнення подвійного оподаткування, укладених Ук­раїною з іншими юрисдикціями, які також часто використовуються для податкового планування, наприк­лад з Естонією, Латвією, Угорщиною та Швейцарією, можна сказати, що запроваджені ставки є прийнятними», — констатує пані Плющ.

У пошуках бенефіціарія

Не можна не згадати про ще один нюанс — досить часто Респуб­ліка Кіпр є для українських грошей лише «пересадочною станцією», з якої вони, опинившись поза очами українських податківців, поволі розповзаються по офшорних зонах та інших іноземних юрисдикціях.

Положення Конвенції, на відміну від Угоди, не застосовуватимуться до доходів у формі дивідендів, роялті та відсотків на користь компаній, які не є фактичними власниками відповідних доходів. Сам термін «фактичний власник» безпосередньо в Конвенції не визначено.

Утім, як розповіла Аліна Плющ, тлумачення терміна «бенефіціарний власник» міститься в офіційних коментарях, підготовлених Організацією Економічної Співпраці та Розвитку (ОЕСР), під егідою якої було розроблено проект Конвенції. Відповідно, «бенефіціарним власником» вважається особа, яка має повне право використовувати та отримувати вигоду від дивідендів, відсотків або роялті, та не має жодних договірних зобов’язань або зобов’язань за законом щодо передачі отриманих коштів на користь іншої особи.

Виплати дивідендів, відсотків та роялті пані Аліна радить здійснювати лише на користь тих кіпрських компаній, які виступатимуть фактичними отримувачами таких виплат.

Загалом, положення Конвенції мають доволі загрозливий вигляд для тих, хто звик користуватися «транзитними» схемами через Кіпр. Хоча насправді органам Міндоходів буде нелегко застосувати концепцію «бенефіціарного власника» з метою нарахування податкових зобов’язань за операціями з кіпрськими компаніями — для цього доведеться зібрати чимало інформації на «кіпрській стороні» та провести в акті перевірки досить довгий логічний ланцюг.

До речі, з отримання інформації від кіпрських колег Міністерству доходів і зборів України стане трохи легше. Стаття 24 Конвенції, а також Протокол до Конвенції містять більш досконалий механізм обміну інформацією, аніж Угода. Зокрема, передбачено, що договірним державам не дозволяється відхиляти запити про надання інформації винятково тому, що інформація належить банку або іншій фінансовій установі (як це здебільшого траплялося раніше).

Утім, держави все ж матимуть право відмовляти в наданні інформації, яка розкриватиме будь-яку торговельну, підприємницьку, промислову, комерційну або професійну таємницю чи торговельний процес або інформацію, розкриття якої суперечить державній політиці.

Перехідний період

Несправедливо було б оминути увагою і статтю 26 «Набрання чинності» Конвенції, яка вже встигла наробити чимало галасу. Ще одразу після підписання документа фахівці звертали увагу, що в ньому допущено (випадково?) неточність у положеннях, які регулюють перехід від застосування Угоди до застосування Конвенції. Так, у частині 2 статті 26 Конвенції зазначено, що Угода припиняє дію з моменту набуття цією Конвенцією чинності. Частина 1 тієї ж статті, своєю чергою, визначає, що Конвенція набуває чинності з дня отримання дипломатичними каналами останнього письмового повідомлення про завершення всіх необхідних внутрішньодержавних процедур.

Обмін дипломатичними нотами завершено 7 серпня 2013 року, а отже, з цієї дати Угода припинила дію, а Конвенція — набула чинності. Та «набуття чинності» в цьому випадку не означає, що положення Конвенції починають діяти. Натомість її положення застосовуються:

a) стосовно податків, утриманих у джерела щодо сум, які виплачено з або після 1 січня календарного року, що настає за роком набуття Конвенцією чинності;

b) стосовно інших податків, які стягуються під час податкових років або періодів, що починаються з або після 1 січня календарного року, що настає за роком набуття Конвенцією чинності.

Виникає закономірне питання: який міжнародний договір застосовуватиметься до податків, які стягуватимуться або утримуватимуться у джерела щодо сум, які виплачено в період з 7 серпня 2013 року по 1 січня 2014 року? З аналізу перехідних положень Конвенції вбачається, що в цей період не може застосовуватися ані Угода, ані Конвенція.

Подейкують, що ця «помилка» є нічим іншим як бомбою сповільненої дії, яка в потрібний момент вибухне яскравим феєрверком податкових повідомлень-рішень. Адже у період, коли в міждержавних стосунках не діятиме жоден міжнародний договір, застосовуватимуться положення статті 160 Податкового кодексу України, які містять, м’яко кажучи, несприятливі умови оподаткування.

Залишається лише наївно сподіватися, що фіскальні органи не користуватимуться цією лазівкою, або ж для уникнення ризиків у цей період необхідно отримати індивідуальні податкові консультації.

Жити можна

Варто погодитися з думкою Іванни Погребняк, що набуття Конвенцією чинності, в сукупності з правилами трансфертного ціноутворення, посилить необхідність податкового планування операцій, зумовить ускладнення структури бізнесу та одночасне здорожчення оптимізаційних схем.

Отже, юристам додалося роботи, що навряд чи багатьох з них зас­мучує.

Об’єктивно ж Конвенція не створила умов для панічної втечі капіталу з острівної юрисдикції. Вона, радше, схожа на ввічливе прохання, адресоване вітчизняним капіталістам: «Майте совість, заплатіть хоч щось».

Звичайно, можна розмірковувати про альтернативи на кшталт Нідерландів або Великобританії. Та ці альтернативи задовольнять небагатьох. Не варто забувати, що європейські країни значно вимогливіші до бізнесу, який бажає оселитися під їхньою юрисдикцією. Витрати на створення компанії й підтримання її життєдіяльності в цих країнах набагато вищі. Ну і, нарешті, ставки внутрішніх податків — вони відрізняються від кіпрських не в ліпший бік.

Говорячи про наслідки для бізнесу загалом, можна підсумувати словами Аліни Плющ: «Привабливість Кіпру для українського бізнесу як юрисдикції для податкової оптимізації значно зменшилася, швидше, через цьогорічну фінансову кризу, ніж у зв’язку із прийняттям нової Конвенції».