Проблема: Спеціальна пропозиція

Андрій ГУМЕНЧУК,
юрист ЮФ «Астерс»

Введення споживачів в оману: зарубіжна практика та українські перспективи

Протягом 2012 року органами Ан­тимонопольного комітету України було припинено понад 700 порушень у вигляді поширення інформації, що вводить в оману, тоді як за перше півріччя 2013 року вже розглянуто 584 справи щодо недобросовісної конкуренції, левова частка яких припадає саме на порушення статті 151 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції» (Закон). У структурі порушень законодавства у сфері захисту від недобросовісної конкуренції введення споживачів в оману займає 91 %. Відтак, питання кваліфікації дій за статтею 151 Закону є надзвичайно актуальним для всіх учасників ринку.

Конфлікт інтересів

Проблема введення споживачів в оману стоїть на перехресті двох сфер законодавства — про захист прав споживачів та про захист від недоб­росовісної конкуренції. Правові засади захисту прав споживачів містяться у Законі України «Про захист прав споживачів». Так, відповідно до цього Закону визначаються поняття «недобросовісна реклама», «нечесна підприємницька практика» та її види, відповідальність за такі дії, а також органи, що здійснюють пов­новаження із захисту прав споживачів. Такими органами є одночасно Державна інспекція України із захисту прав споживачів (стаття 26 Закону України «Про захист прав споживачів») (Держспоживінспекція) та Антимонопольний комітет України (виходячи з положень статей 3, 4 Закону України «Про Антимонопольний комітет України») (АМКУ). Однак, враховуючи більш ефективні повноваження та активність АМКУ, питання виявлення і припинення випадків поширення інформації, що вводить в оману, все більше сприймається як функція, притаманна саме АМКУ.

Простіше вирішується питання, якщо функції захисту прав споживачів і захисту конкуренції поєднані в одному органі. Наприклад, законодавство Польщі пропонує саме такий інтегрований підхід до вирішення питання. У 2007 році польський сейм прийняв два закони, що стосуються економічної конкуренції та прав споживачів: це Закон про боротьбу з недобросовісною комерційною практикою від 23 серпня 2007 року (по суті, з недобросовісною конкуренцією) і Закон про конкуренцію та захист прав споживачів від 16 лютого 2007 року. Відповідно до положень цих законів, нагляд та контроль за дотриманням законодавства у зазначених сферах здійснює Управління у справах конкуренції та захисту прав споживачів як центральний орган виконавчої влади. Окрім того, передбачається наявність омбудсмена з питань захисту прав споживачів, який від імені потерпілого споживача має право оскаржувати в суді дії суб’єкта господарювання, або оскаржувати рішення антимонопольного органу, якщо таким рішенням споживач обмежується у своїх правах, а також надає безоплатні юридичні консультації тим, хто їх потребує.

Органи, що поєднують у своїй діяльності і контроль за захистом прав споживачів, і виявлення недобросовісної поведінки, функціонують також у Данії, Фінляндії та на Мальті. Дебати щодо поєднання функцій конкурентного відомства і захисту прав споживачів нині тривають у Сполученому Королівстві, де було висунуто пропозицію щодо об’єднання відомства з питань захисту прав споживачів та захисту економічної конкуренції в одне. Така ідея вже неодноразово з’являлася і в Україні. Чому це питання стає таким актуальним?

Спрощено можна пояснити це так: коли конкуренція за цінами і якістю вже не надає продавцям ­очікуваних переваг, вони все частіше використовують недобросовісні методи інформаційної «обробки» споживачів, додаючи до своїх товарів неіснуючі властивості, обіцяючи вигадані переваги і пропонуючи удавані знижки. Така практика все більше охоплює різні ринки і все більше людей стають її жертвами. Фактично, акцент від порушення прав окремих споживачів усе більше зміщується в бік порушення публічних інтересів. Ця проблема характерна не лише для України. Наприклад, в ЄС це питання також усе частіше стає предметом уваги Європейської комісії (Єврокомісія), яка двома директивами — Директивою 2009/25/EC щодо недобросовісних торгових практик 2005 року (Директива 2009/25/EC або Директива) та Директивою 2006/114/EC щодо реклами, що вводить в оману, та порівняльної реклами 2006 року — змусила країни-учасниці активно зайнятися припиненням такої практики.

«Чорний список» ЄС

Директива 2009/25/EC містить перелік назв, термінів, способів, які були визнані такими, що зумовлюють введення споживачів в оману. Цей перелік є узагальненням багаторічної практики Єврокомісії та аналізу конкретних правопорушень. Хоча Директива є документом B2C (business-to-customer), тобто таким документом, який регулює відносини між продавцями (бізнесом) та споживачами, в ній застерігається, що такі практики опосередковано мають негативний вплив на конкуренцію в цілому. Не випадково заборонені директивами недобросовісні практики, багато в чому є подібними до тих, що наведені у статті 151 Закону і зустрічаються у практиці її застосування. І хоча частина з визначених директивами прик­ладів недобросовісної поведінки ще є нетиповими для української практики, на них варто звернути увагу учасникам ринку, аби запобігти тому, щоб потрапити під приціл АМКУ. Наведемо деякі з таких прикладів недобросовісної поведінки.

Одним з найпоширеніших видів порушень є так звані об’єднані пропозиції, тобто випадки, коли компанія своїми товарами/послугами сприяє також рекламі інших товарів/послуг, що спрощує встановлення зв’язку із споживачем і, відповідно, надає конкурентну перевагу над іншими учасниками ринку. Європейський суд справедливості (Суд) уже розглядав справи стосовно видів цих порушень. Так, у 2009 році в справі Total Belgium Суд розглянув пропозицію паливної компанії, яка полягала у наданні безоплатних аварійно-ремонтних послуг за умови придбання в неї палива. Суд відзначив, що положення національного законодавства, які застосовувалися у цьому випадку, не відповідали вимогам Директиви 2009/25/ЕС, а тому були кваліфіковані як правопорушення. У справі Telekomunikacja Polska у 2010 році Суд підтримав свою позицію. У цій справі телефонна ­компанія пропонувала підключення до мережі Інтернет лише після укладення договору з цією ж компанією про надання послуг телефонного зв’язку.

Ще одним найбільш поширеним типом порушень є різноманітні акційні пропозиції щодо товару або можливостей його придбання. Зокрема, введенням споживачів в оману є як оголошення про обмежену кількість товару (хоча його насправді вдос­таль) або обмежений час для його придбання за певною ціною (наприк­лад, пропозиції про прид­бання товару протягом доби, хоча насправді умови акційної пропозиції діють значно довше), так і акції зі зниження ціни на товар у випадках, коли продавець не може забезпечити всіх споживачів таким товаром під час акції (тобто виходить, що їх ввели в оману стосовно їхньої можливості придбати товар за акційною ціною/знижкою). Окремою групою порушень стоїть повідомлення про акційні пропозиції або знижки окремим групам споживачів. Так, Суд у справі Wamo BVBA постановив, що розсилання запрошень певній групі споживачів на акційний розпродаж за два тижні до запланованого розпродажу ставить у нерівні умови інших споживачів (наприклад, не буде достатньо товару для задоволення загального попиту). У іншій справі — Inno NV v Unizo — Європейський суд справедливості визначив, що видача карток лояльності споживачам, якщо мета таких дій — не лише захист конкуренції з іншими продавцями, є порушенням вимог Директиви, оскільки може повторитися зазначена вище ситуація — одна група споживачів (власники карток) отримає знижки та інші переваги перед споживачами, які не мають таких карток.

Спільне майбутнє

На сьогодні законодавство країн — учасниць ЄС практично пов­ністю гармонізувалося з вимогами Директиви. Проаналізовані судові справи були лише поштовхом для тих країн, які ще не встигли привести деякі положення національного законодавства у відповідність до вимог законодавства ЄС. Усе більш активними стають обговорення щодо інтеграції органів у сфері захисту прав споживачів із конкурентними відомствами.

Іншими питаннями, які нині є актуальними у країнах — учасницях ЄС, є введення посади омбудсмена із захисту прав споживачів (на сьогодні діє у скандинавських країнах, Сполученому Королівстві, Ірландії, а за межами ЄС — в Австралії та Канаді).

Оскільки Україна стоїть на порозі підписання Угоди про асоціацію із ЄС, вивчення європейського досвіду в сфері недобросовісної конкуренції та захисту прав споживачів має пріоритетне значення. Адже потрібним буде не лише розуміння українськими компаніями тих жорстких правил, які їх очікують у разі входження на «спільний ринок», який об’єднує країни Європи на засадах сильного конкурентного середовища, інновацій та пріоритету інтересів споживача як основного учасника цього ринку, а й уміння та досвід конкурувати лише чесними методами.