Є питання: Камерна робота

Павлина РАТУШНЯК,
юрист ЮК «Альянс Ратушняк і Партнери»

Розвиток високих технологій суттєво розширює можливості використання різних засобів нагляду за працівниками

Наявність відеокамер у торгових центрах та офісах уже нікого не дивує, проте останнім часом питання на кшталт відеозйомки в службових приміщеннях та ревізії роботодавцями електронної пошти набувають значного розголосу й актуалізації.

Майже всі компанії — як великі, так і малі — тією чи іншою мірою намагаються використовувати сучасні технології з метою забезпечення контролю за співробітниками. Утім, побутує думка, що це прагнення часом входить у певне протиріччя із законом, який забороняє вторгнення у приватне життя особи.

Спостереження за працівниками

За неофіційною статистикою, найбільше обурення з цього приводу висловлюють офісні працівники, які вважають, що їхні конституційні права порушуються.

Відповідно до норм Основного Закону, згідно зі статтею 31, «Кожному гарантується таємниця листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції. Винятки можуть бути встановлені лише судом у випадках, передбачених законом, з метою запобігти злочинові чи з’ясувати істину під час розслідування кримінальної справи, якщо іншими способами одержати інформацію неможливо».

Відповідно до статті 32, «Ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України».

Проте проблему потрібно розглядати під більш широким кутом зору. Конституцією охороняється саме приватний бік життя. Під час знаходження на робочому місці поняття «приватність» навряд чи доречно застосовувати, адже люди працюють не з особистою, а зі службовою кореспонденцією, а телефонні розмови спрямовані (принаймні, мають бути) на врегулювання та вирішення винятково робочих питань.

Для правильного розуміння цієї проблеми найважливішим є усвідомлення того, де проходить межа між приватним та публічним життям особи. Такого усвідомлення часом бракує в нашому суспільстві, звідки й походять численні спори та дискусії з приводу законності чи незаконності використання роботодавцями високотехнологічних засобів конт­ролю за працівниками.

Треба розуміти, що за використанням цих засобів криються цілком правомірні цілі, як-то контроль за ефективністю трудового процесу, попередження злочинів, захист конфіденційної інформації від несанкціонованого розголошення. Тобто роботодавець зацікавлений у тому, щоб працівники виконували свої трудові обов’язки, а не сиділи у соціальних мережах або планували поїздку на гірськолижний курорт чи море з друзями. Ще більше роботодавець зацікавлений, щоб майно підприємства не зникало зі складських приміщень чи навіть офісних столів, а якщо таке відбувається, щоб можна було відшукати винного.

Тож розгляньмо детальніше найпоширеніші форми контролю з боку роботодавців.

Моніторинг веб-сторінок

Питання відстеження електрон­них сторінок у мережі Інтернет, що відвідуються працівниками під час робочого дня, не врегульоване на законодавчому рівні, однак за відсутності прямої заборони немає законодавчих перешкод для запровадження такого відстеження. Технічний бік питання сьогодні легко може бути вирішений ІТ-фахівцями: шляхом блокування доступу до соціальних мереж та інших небажаних сторінок з офісних комп’ютерів або шляхом встановлення програм-шпигунів, які дозволяють відстежувати відвідуваність тих чи інших веб-сайтів. Юридичний бік вирішується шляхом внесення відповідних положень до внутрішніх документів підприємства.

Відеоспостереження та запис телефонних розмов

Під поняттям «фото-, кіно-, теле- чи відеозйомка» треба розуміти процес фіксації фактів на відповідні фото-, кіно-, теле- чи відеоносії. Цивільний кодекс України передбачає, що фізична особа може бути знята на фото-, кіно-, теле- чи відеоплівку лише за її згодою. Згода фізичної особи може виражатися як у письмовій, так і в усній формі залежно від обставин, за яких проводиться відповідна зйомка. Невтручання в особисте і сімейне життя при проведенні фото-, кіно-, теле- і відеозйомок керується цивільним законодавством, а саме: статтею 307 Цивільного кодексу України. Окрім того, відповідно до статті 29 Кодексу законів про працю України, роботодавець має «ознайомити працівника з правилами внутрішнього трудового розпорядку та колективним договором», отже, має повідомити і про наявність відеоспостереження.

Тому за умови попередження працівників цілком правомірним є встановлення відеокамер в офісі, коридорі, біля офісів та інших службових приміщеннях.

Щодо запису телефонних розмов, зокрема між працівником та клієнтами (така практика поширена на великих підприємствах, які обслуговують населення, як-то банки чи оператори стільникового зв’язку), то працівник може бути попереджений про ведення такого запису внутрішнім документом підприємства чи трудовим договором.

Розгляньмо два приклади з аграрної сфери та зі складського господарства.

Приклад А. Агрохолдинг вироб­ляє та поставляє до торгових мереж сільгосппродукцію. З метою конт­ролю виробничого процесу керівництво бажає знати, в який саме момент працює трактор або комбайн, якою трасою та з якою швидкістю їде вантажівка з продукцією. На сьогодні такі факти можливо відстежувати за допомогою новітніх технологій. Утім, навряд чи тут можна говорити про якісь порушення прав трактористів, комбайнерів або водіїв авто.

Приклад Б. На складі компанії «Х» зберігаються продовольчі товари і встановлене відеоспостреження з метою запобігання крадіжок та псування (пошкодження) товарів. Камера цілодобово фіксує дії складських працівників, які перебувають на роботі, а її записи за необхідності використовуються для службових розслідувань, притягнення до дисциплінарної, матеріальної або навіть кримінальної відповідальності. Але таке відеоспостереження не можна прирівняти до вторгнення в приватне життя, і працівник має небагато шансів довести, що тут порушені його конституційні права.

Варто зазначити, що ведення відеоспостереження у громадських місцях, школах, фітнес-клубах та супермаркетах давно вже сприй­мається спокійно, і суспільство загалом погоджується з тим, що це є необхідною мірою безпеки, адже зменшує кількість злочинів. Аналогічним є використання відеоспостереження в офісах.

Навздогін за технологіями

Українське законодавство, на жаль, дещо відстає від темпів роз­вит­ку сучасних технологій.

Кодекс законів про працю України взагалі не регулює розглянуті питання.

Відповідно до статті 5 Закону України «Про інформацію», кожен «має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів. Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб». Ця норма Закону України «Про інформацію» може бути трактована як така, що дає роботодавцям право збирати інформацію про своїх працівників. Але, на жаль, це питання не врегульоване більш детально.

Спостереження за працівниками також можна віднести до поняття «збір персональних даних» у розумінні Закону України «Про захист персональних даних». Відповідно до статті 2 цього Закону, «персональні дані — відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована». Закон визначає низку підстав для збору та обробки персональних даних, основною серед яких є згода суб’єкта персональних даних (пункт 1 частини 1 статті 11 Закону).

Таким чином, в умовах відсутності належного та достатнього законодавчого регулювання на підприємствах, в установах та організаціях всіх питань стосовно використання технологічних засобів для контролю за працівниками бажано врегульовувати правилами внутрішнього трудового розпорядку, іншими внутрішніми документами підприємства, посадовими інструкціями або умовами трудового договору.

За наявності належно оформлених внутрішніх документів, з якими працівники ознайомлені під підпис, використання новітніх технологій для цілей службового спостереження та контролю є цілком правомірним.