№11 Листопад 2013 року → У вільний час

Кінопрем’єри: Битва за «Сталінград» Бондарчука

Ніка ГЛАЗУНОВА

Четвертий повний метр Федора Бондарчука — зухвало компактне кіно, що поєднує холодний блиск пишних спецефектів та убогість наративної структури. Тридцятимільйонний бюджет, п’ять років праці, складні технології, три тисячі копій — знімальній групі «Сталінграда» відступати явно нікуди. Гучний провал або...

«Зазнавши невдачі при спробі перейти Волгу і почати контрнаступ на німецьку армію, радянські війська змушені відступати. Однак кільком солдатам вдалося перебратися на берег супротивника. Вони залишаються в меншості і ховаються у прибережному будинку, де зустрічають дівчину. Її будинок зайняли німці, а сама вона встигла покинути лінію фронту. На фоні найкровопролитнішої в історії людства битви розвивається історія кохання, і солдати прагнуть за будь-яку ціну захистити цю дівчину», — такий синопсис нової картини Федора Бондарчука «Сталінград».

Руїни, полум’я пожеж та вибухи. Але це не Сталінград, а «Фукусіма». На екрані — 2011 рік. Російські рятувальники прилітають до Японії, щоб розбирати завали, під якими ще залишаються живі. Російський рятувальник розмовляє з німецькою дівчиною, над якою нависає бетонна плита. Рятувальник розповідає їй про свою маму і п’ятьох померлих батьків. «П’ять отців, так не буває», — каже дівчина. «Буває, ще й як буває», — посміхається росіянин — так Федір Бондарчук починає свій фільм.

Сценарій Іллі Тількіна тільки натякає на прообраз — знаменитий сталінградський будинок Павлова. Будинок Бондарчука — це звичайний житловий будинок. Ялинкові іграшки, обгорілі старі фотографії, бляшанки з-під чаю, в яких зберігаються листи, фарфорові чашки — всі ці уламки крихкого життя, перемеленого у військовій м’ясорубці, переводять сприйняття в регістр особистого. Головна ялинкова іграшка, яку дивом зберіг цей будинок, — дівчина Катя. Решта мешканців загинули, а вона залишилася. У неї в гостях спочатку були німці, а потім прийшли наші.

Фільм «Сталінград» розділив публіку на критиків та захоплених. Перші сприймають мистецтво як подобу дзеркала, і життя в ньому має відбиватися як є. Інші допускають інтерпретації життя за допомогою всього дос­тупного художнього арсеналу.

Усе, що відбувається у фільмі, міфологічно: фігури солдатів на переправі, які йдуть по воді, як по сущі. Палаючі люди — факели протиприродно мальовничі. Та й власне бій, хоч картина і містить кілька хрестоматійних сцен битви за Сталінград, розгортається в умовно театральному просторі. Звіряти монументальну панораму на екрані IMAX з реальною панорамою Сталінграда 1942-го неможливо.

Отже, фільм або справді непоганий, або досить вдала містифікація. Намагаючись зрозуміти цю загадку, глядачі купили квитки у кіно, і «Сталінград» Федора Бондарчука та Олександра Роднянського встановив абсолютний рекорд першого уїк-енду за зборами серед російських фільмів, зароблено понад 520 мільйонів рублів. За прог­нозами аналітиків, стрічка може отримати мільярд руб­лів у Росії і країнах СНД. Високий інтерес до картини не міг не позначитися на активності обговорення у соціальних мережах та блогосфері. За тиждень у соціальних мережах і блогах було опубліковано 38 726 релевантних повідомлень. Пік відгуків традиційно припав на перший уїк-енд. Масовий глядач сприйняв картину краще, ніж критики та лідери думок.