International: Право класу люкс

Володимир ЗАХВАТАЄВ,
юрист МЮФ Salans

Глобалізація та активізація стосунків упродовж останніх років у всіх сферах міжнародного життя часом вимагає від сучасних юристів, залучених до сфери транзакцій світового бізнесу, знань судово-правових систем не лише великих, але й малих країн світу. Однією з таких країн є Велике Герцогство Люксембург

Люксембург, європейська держава з півмільйонним населенням, що займає площу всього 2,6 тисячі квадратних кілометрів, за своїм економічним та інвестиційним потенціалом випереджає багато знач­но більших країн. Однак сучасні відомості про судово-правову систему цієї країни надзвичайно мізерні. Пояснюється це, з одного боку, малими територіальними «формами» цієї держави, а з іншого — її явною недооцінкою як торговельно-економічного партнера. Як би там не було, вважаємо актуальним заповнити цю прогалину і висвітлити, хоча б у загальних рисах, судово-правову систему сьогодення цієї європейської держави.

А судді хто?

Політичний устрій Люксембургу має низку особливостей, що виокремлює цю країну з-поміж інших європейських держав. Згідно із Конституцією (що діє з незначними, по суті, змінами з 1868 року), Люксембург є вільною і незалежною державою у формі спадкової конституційної монархії. Носієм її суверенітету є вся нація. Вища виконавча влада в країні належить Великому герцогові, який, будучи гарантом національної незалежності, затверджує та оприлюднює закони, а також укладає міжнародні договори. Великий герцог зобов’язаний діяти винятково відповідно до Конституції і законів країни. Разом із тим його особа є недоторканною.

Судові органи у цій країні поділяються на суди загальної, соціальної та адміністративної юрисдикцій. Судді в усіх цих судах призначаються на довічний термін Великим герцогом і можуть бути зміщені лише за вироком суду. Згідно зі статтею 49 Конституції Люксембургу, рішення судів виносяться і виконуються іменем Великого герцога.

Юрисдикція в сфері конституційних правовідносин належить Конституційному Суду. Відповідно до статті 95 Конституції країни, цей Суд діє у складі дев’ятьох суддів. Його членами є голови Вищого Суду Правосуддя та Вищого ­адміністративного суду, двоє суддів Касаційного Суду і п’ятеро суддів, які спеціально призначаються Великим герцогом. Конституційний Суд розглядає у складі п’ятьох суддів заяви судів загальної та адміністративної юрисдикцій з питань про відповідність законів країни її Конституції, що виникають у них в процесі розгляду справ.

До судів першої інстанції загальної юрисдикції належать три мирових суди, декілька поліцейських судів, декілька судів у трудових справах і два окружних суди (що знаходяться у містах Люксембург і Дикирх). Суди вищої інстанції загальної юрисдикції представлені в цій країні одним Вищим Судом Правосуддя. Цей Суд, проте, складається з касаційного і апеляційного судів, при яких діє Генеральна прокуратура.

Касаційний Суд діє в рамках однієї палати, яка розглядає справи у складі п’ятьох суддів. До його компетенції належать справи за скаргами на постанови, винесені різними палатами апеляційного суду, а також справи за скаргами на рішення, пос­тановлені іншими нижчими судами в останній інстанції. Що стосується апеляційного суду, то цей суд складається з десяти палат, що розглядають справи у складі трьох суддів. Апеляційному суду підсудні скарги на рішення, винесені в першій інстанції усіма судами нижчої інстанції у цивільних, комерційних, трудових і кримінальних справах.

До системи соціальних судів входять Арбітражна рада у справах соціального забезпечення, що діє як суд першої інстанції, і Вища рада у справах соціального забезпечення, яка розглядає соціальні справи в апеляційному порядку. Постанови Вищої ради у справах соціального забезпечення можуть бути оскаржені в касаційному порядку в Касаційному суді.

Адміністративна судова система Люксембургу складається з двох судів — адміністративного суду першої інстанції та Вищого адміністративного суду, що є апеляційною інстанцією у рамках цієї системи. Суди адміністративної системи розглядають справи, що стосуються питань державного управління, у тому числі й у галузі податкового права.

Особливості цивільного процесу

Цивільні і комерційні справи в Люксембурзі розглядаються відповідно до правил, встановлених Новим цивільним процесуальним кодексом Люксембургу, що діє в цій країні з 16 вересня 1998 року. Кодекс складається з двох частин. Перша частина, що містить сім Книг, передбачає загальні і деякі спеціальні положення. Ці положення застосовуються при розгляді в люксембурзьких судах усіх цивільних і комерційних позовів. У ній також встановлені правила про розгляд позовів мировими судами, судами у трудових справах, окружними та апеляційними судами. Тут також передбачений порядок оскарження і виконання судових рішень.

Друга частина Кодексу стосується окремих процесуальних питань спеціального характеру. У трьох її Книгах містяться правила про порядок здійснення платежів, пропонованих боржниками в рамках виконання ними своїх зобов’язань, правила про передачу ними сум заборгованості в депозит, норми про процедури, що стосуються відкриття спадку, а також положення про арбітраж.

Згідно з положеннями Кодексу, мирові суди розглядають у складі одного судді всі цивільні і комерційні справи, віднесені до їхньої юрисдикції Новим цивільним процесуальним кодексом або іншими законами. До цієї категорії справ, зокрема, належить велика частина справ, пов’язаних з рухомим майном, а також справи, що витікають із зобов’язального права з ціною позову, яка не перевищує 10 тисяч євро. Причому рішення цих судів у справах з ціною позову, що не перевищує 2 тисяч євро, оскарженню, за певними винятками, не підлягають. Згадані суди також забезпечують виконання винесених ними рішень.

Окружні суди розглядають у першій інстанції всі цивільні і комерційні справи, за винятком тих, які згідно з положеннями закону підпадають під юрисдикцію мирових або інших судів. Цим судам також підсудні клопотання про видачу екзекватури стосовно рішень, винесених іноземними судами й арбітражами. Окружні суди, крім того, діють як суди апеляційної інстанції стосовно справ, що розглядаються за скаргами на рішення, винесені в першій інстанції мировими судами, які здійснюють правосуддя в їхніх округах. Суди у трудових справах розглядають позови за трудовими і ремісничими договорами й з інших питань, пов’язаних із трудовими правовідносинами.

Відповідно до статті 2262 Цивільного кодексу Люксембургу, за усіма позовами, що витікають з речового або зобов’язального права, термін позовної давності складає тридцять років. Разом із цим загальним терміном Кодекс передбачає також і ряд спеціальних термінів. Так, наприклад, право на позови викладачів стосовно винагороди за прочитані ними уроки, які вони дають щомісяця, а також право на позови власників готелів за послуги, надані постояльцям, погашаються по закінченні шести місяців.

Термін давності позовів судових виконавців про стягнення плати за їхні послуги, а також позовів продавців про оплату товару, проданого споживачам, дорівнює одному року. У той же час судові повірені можуть пред’являти позови про оплату своїх послуг і про компенсацію понесених ними витрат упродовж двох років з моменту винесення судової ухвали у справі або ж з моменту примирення сторін. Якщо ж позов стосується пос­луг з незавершеної справи, то в цьому випадку термін давності складає п’ять років. Що стосується позовів найманих робітників про стягнення оплати їхньої праці, то, згідно із статтею 2277 Цивільного кодексу Люксембургу, вони погашаються по закінченні трьох років.

Альтернативні варіанти

Нарівні з розглядом спорів у державних судах, у Люксембурзі також допускаються і альтернативні методи їх вирішення, у тому числі примирливі процедури, медіація і арбітраж. Пос­луги з медіативних і примирливих процедур у цій країні достатньо поширені. Вони надаються зацікавленим сторонам не тільки фахівцями — фізичними особами, а й спеціальними організаціями приватного права.

Арбітраж у Люксембурзі здійснюється відповідно до правил Книги III частини 2 Нового цивільного процесуального кодексу Люксембургу. Згідно з цими правилами, будь-яка особа може укласти арбітражну угоду за умови, якщо вона стосується прав, що перебувають в її повному розпорядженні. Відповідно до положень статті 1225 цього Кодексу, укладення арбітражного договору не допускається щодо питань, які стосуються дієздатності, шлюбу, сім’ї, представництва недієздатних тощо.

Арбітражна угода може бути укладена шляхом протоколу, що оформляється арбітрами, обраними сторонами, або шляхом нотаріального акта, або ж шляхом угоди, що укладається сторонами в звичайній письмовій формі. При цьому сторони мають право обумовити у своїй арбітражній угоді або в угоді, яка укладається пізніше, що вони відмовляються від права на апеляційне оскарження.

Арбітражний спір вирішується трьома арбітрами, що обираються згідно з правилами, встановленими в статті 1227 Кодексу. Якщо в арбітражній угоді не встановлено терміну розгляду спору, то останній має бути розглянуто впродовж трьох місяців.

Згідно зі статтею 1241 Нового цивільного процесуального кодексу, рішення арбітражу (у тому числі й попереднього характеру) підлягає виконанню в Люксембурзі на підставі судової постанови. Ця постанова виноситься головою люксембурзького окружного суду, на території якого було винесене арбітражне рішення. Цей же окружний суд і виконує арбіт­ражне рішення.

Арбітражне рішення може бути оскаржене на предмет його скасування в окружному суді на будь-якій з дванадцяти підстав, передбачених у статті 1244 Нового цивільного процесуального кодексу Люксембургу. До таких підстав, зокрема, належать: протиріччя арбітражного рішення публічному порядку держави, відсутність між сторонами дійсної арбітражної угоди, перевищення арбітрами своїх повноважень, порушення правил змагальності арбіт­ражного процесу тощо. Між тим, незважаючи на подання апеляційної скарги, арбітри мають право винести постанову про негайне виконання їхніх рішень.

Вісім умов для виконання рішення

Щодо визнання і виконання в Люксембурзі рішень іноземних судових інстанцій, то вони здійснюються за правилами, які залежать від країни, в якій було винесено відповідну ухвалу. Якщо ухвалу було винесено в державі, що є членом ­Європейського Союзу, то визнання і виконання такого рішення в Люксембурзі здійснюється згідно з правилами Регламенту Європейської Ради «Про юрисдикцію і виконання судових рішень у цивільних і комерційних справах» від 22 грудня 2000 року № 44/2001. Якщо ухвалу винесено судом Швейцарії, Ісландії або Норвегії, то застосовуються правила нової Луганської конвенції, укладеної між Європейським Союзом, Данією, Ісландією, Норвегією і Швейцарією 30 жовтня 2007 року.

Клопотання про визнання і виконання рішення іноземного суду подається голові окружного суду Люксембурга за місцем проживання (перебування) відповідача. Голова цього суду може відхилити клопотання про визнання рішення іноземного суду і відмовити заявникові у видачі екзекватури лише в тому випадку, якщо таке визнання і виконання супе­речитимуть вимогам, встановленим у відповідній конвенції.

За відсутності конвенції, що може застосовуватися у конкретному випадку, люксембурзький окружний суд виносить постанову про визнання і виконання рішення іноземного суду лише в тому разі, якщо задовольняються вісім вимог, встановлених люксембурзьким законодавством стосовно іноземного судового рішення, які переважно базуються на загальних принципах міжнародного права, що діють практично в усіх європейських країнах.

Визнання і виконання в Люксембурзі рішень іноземних арбітражів здійснюється на підставі положень Нью-Йоркської конвенції 1958 року «Про визнання і приведення у виконання іноземних арбітражних рішень». Ця країна ратифікувала згадану вище конвенцію 9 вересня 1983 року із застереженням про те, що виконуватиме на своїй території лише ті арбітражні рішення, які винесені на території держави — учасниці конвенції.

Екзекватура іноземного арбіт­ражного рішення надається в Люксембурзі постановою голови окружного суду, в межах юрисдикції якого мешкає (перебуває) відповідач. Така постанова виноситься за клопотанням заявника. До цього клопотання мають додаватися оригінали або засвідчені копії арбітражного рішення й арбітражної угоди.

Голова суду відмовляє у видачі екзекватури в таких випадках:

а)?якщо ще не вичерпався термін, коли арбітрам може бути подана скарга на винесене ними рішення; чи

б)?якщо рішення або його виконання суперечить публічному порядку країни або якщо спір взагалі не міг розглядатися в арбітражному порядку; чи

в)?якщо буде встановлена одна з підстав для скасування рішення, що передбачені в пунктах 3—12 вище­згаданої статті 1244 Нового цивільного процесуального кодексу Люксембургу.