Судова практика: Судові погляди

Рік, що минає, зберіг торішні тенденції у судовій практиці: наразі актуальні спори з контролюючими державними органами, акценти дещо змістились у бік кримінального права, а на перший план виходить практика правозастосування

Володимир СЕМЧУК,
керівний партнер мережі судової практики VSLitigation

У цілому рік 2013-й з огляду на судову практику можна назвати достатньо спокійним. Якщо не розглядати події останнього місяця і, відповідно, судові акти, прийняті у справах, пов’язаних з цими подіями, то можна навіть зазначити, що судова практика скеровувалася всіма судовими юрисдикціями в логічному напрямку. Наявні правові висновки та позиції вищих судових інстанцій були хоч і не завжди на потребу дня, але потрібними для певної стабільності та прог­нозованості судових рішень. Звісно, що наявність таких вис­новків та позиції враховувалася не в усіх судових рішеннях, але таких рішень стало менше. Хоча треба зазначити, що і самих судових розглядів поменшало. Навіть судді відчувають зменшення кількості розглянутих справ. Це, в свою чергу, повинно, і в більшості випадків так і відбувається, змінити якість судових рішень, але, на жаль, далеко не завжди. Щодо окремих судових спеціалізацій або категорій справ, цей рік не був кардинальним до змін. Ще продовжується достатня кількість судових розглядів у спорах, пов’язаних з кредитними правовідносинами. Більш актуальними стали податкові справи. Кримінальних процес виходить на перші ряди в обговоренні в професійному середовищі. Але судові справи є відображенням економічних та інших процесів у країні. Виходячи з цього, можна спрогнозувати, що наступний рік буде навіть менш цікавим за кількістю судових справ, але точно більш цікавим за правозастосуванням.

Судочинство-2013

Олександр ОНІЩЕНКО,
керуючий партнер АК «Правочин», адвокат

Цей рік продовжив та зміцнив загальну тенденцію, сформовану впродовж попередніх років. Треба констатувати, що кількість судових спорів зменшується в цілому. Найбільш відчутним цей тренд був у господарських судах, де кількість спорів зменшилася досить суттєво. Менш помітне зменшення спостерігається в адміністративних судах, але там статистику роблять так звані соціальні справи (тобто справи, пов’язані з виплатою пенсій, різноманітних пільг та надбавок).

Іншим маркером судової практики цього року є зменшення «калібру» спорів. Безумовно, спори із значним матеріальним «наповненням» на ринку є, проте основний масив справ — це спори на невеликі суми. Статистика свідчить, що якщо раніше бізнес навіть не звертався до суду про стягнення сум, менших 15 тисяч грн, то тепер таких справ у господарських судах доволі багато. Причин подібних явищ кілька, проте серед головних варто відзначити згортання бізнесу в цілому, підвищення ставок судового збору, а також відсутність ефективної системи виконання судових рішень як необхідної передумови для обрання судового варіанта вирішення спору.

Більшість експертів на ринку юридичних послуг відзначають збільшення впродовж останніх років кількості спорів суб’єктів господарювання з контролюючими органами, особливо це стосується податкових, митних спорів, а також спорів за участю органів антимонопольного комітету, державного архітектурно-будівельного контролю, захисту прав споживачів тощо.

Проте обертів ця тенденція набрала ще кілька років тому, наразі кількість спорів і в цьому сегменті зменшується завдяки, насамперед, зменшенню кількості перевірок, щоправда, це призводить лише до збільшення донарахувань.

Похідною від податкової та митної практик став стрімкий розвиток кримінальної.

Трендом останніх років є порушення кримінальних справ за наслідками податкової перевірки. Відтак, клієнт де-факто потребує захисту як у межах оскарження податкового повідомлення-рішення, так і в межах відкритого кримінального провадження.

І, нарешті, про наболіле. 2013 рік так і не надав чіткої відповіді на проблемні питання розмежування юрисдикції судів з певних категорій спорів (земельні, антимонопольні тощо), внас­лідок цього задекларований принцип правової визначеності вчергове залишився на папері.

Володимир КАШПОРОВ,
старший партнер ЮФ «Кашпоров і Партнери»

Значну частку в нашій судовій практиці займають спори з податковими органами. У 2013 році характер цих спорів суттєвих змін не зазнав. Збережені всі тренди попередніх років: порушення всіх можливих принципів функціонування податкової системи, відповідальність платників за дії третіх осіб, тотальне винесення безпідставних рішень, а випадки здійснення незаконних дій без винесення рішень навіть почастішали.

Як і раніше, в умовах жорсткого дефіциту бюджету рішення суду підчас дивують винахідливістю суддів, але, на жаль, вони найчастіше нудні — коли бракує фантазії, можливо, просто забути обґрунтувати рішення по суті спору. Значних змін, швидше, зазнало саме сприйняття податкових спорів клієнтами. Вони дедалі частіше втрачають віру в об’єктивне вирішення спору. Тому можна виділити дещо інший тренд — бізнес почав із судової площини переходити в консалтингову, превентивну. Попитом користуються консультації на кшталт: як узагалі працювати в умовах «подвійної» системи оподаткування, де є писані правила та неписані (так би мовити, «звичаї»).

Іншою тенденцією є активізація діяльності антимонопольних органів. Але до вирішення спорів з АМКУ в судових органах ми підходимо обережно — треба враховувати судову практику, згідно з якою суд не втручається в компетенцію спеціальних органів і спір не розглядається по суті. Участь юриста в конфлікті з АМКУ з самого його початку відіграє значну роль для результату, оскільки є можливість сформувати найбільш доцільну стратегію захисту. Зокрема, сформувати доказову базу для захисту інтересів насамперед під час розгляду справи регулятором. Такий підхід призводить до найкращого результату, а судовий процес може бути лише частиною такої стратегії.

У 2013 році створені важливі прецеденти для вирішення спорів у кредитних відносинах між банками, боржниками та поручителями, які дозволяють останнім припиняти забезпечення кредитних вимог у вигляді поруки, що, зокрема, може призвести до ухилення боржників від виконання обов’язків за кредитним договором. Так, за цими прецедентами, якщо у договорі поруки не вказаний строк припинення договору поруки, кредитор має право звернутися з вимогою до поручителя лише протягом шести місяців з моменту настання строку виконання основного зобов’язання. Окрім цього, шестимісячний термін починає спливати за кожним платежем окремо. Тому порука може стати обмеженою чи припиненою взагалі зі спливом цих строків. Така судова практика може, з одного боку, призвести до активізації банківських установ у стягненні у судовому порядку боргів, поки ці строки не минули, а з іншого — надає безліч можливостей боржниками ухилятися від виконання обов’язків.

Дмитро ЙОВДІЙ,
керуючий партнер ЮФ UNKPARTNERS

Аналізуючи судову практику розгляду податкових спорів, змушений конс­татувати, що, як і протягом останніх років, судами повністю ігнорується закріплений Кодексом адміністративного судочинства України принцип, відповідно до якого саме на податковий орган як суб’єкт владних повноважень покладається обов’язок доведення правомірності прийнятого ним рішення.

На практиці юристи платників податків завалюють суди документами, витребовують докази, доводячи правомірність своєї позиції, тоді як представники податкових органів часто взагалі не орієнтуються в матеріалах справи або зовсім не ходять на засідання. Фактично податковим юристам доводиться вести боротьбу не з податківцями, а із судом. При цьому нерідко, попри очевидність правомірності позиції платників податків, суди приймають рішення на користь держави. На жаль, цей рік показав, що така тенденція поглиблюється.

Оптимізм податкових юристів, що виник у зв’язку з прийняттям у листопаді 2012 року прецедентної постанови Вищим адміністративним судом України, якою визнано неможливість податковим органам самостійно визнавати нікчемними правочини в актах податкової перевірки, себе не виправдав. Прикро, але ситуація не змінилася. Приймаючи рішення про донарахування податкових зобов’язань, податкові органи тепер замість визнання нікчемним правочину в акті перевірки використовують формулювання «безтоварна операція», «нереальна операція», не змінюючи при цьому суті свого підходу. Однозначно можна стверджувати, що розгляд більшості таких податкових спорів перемістився з площини спору щодо тлумачення правових норм у площину з’ясування фактичних обставин тієї чи іншої справи. І при вирішенні спорів про доведення реальності господарських операції робота суду здебільшого зводиться не до аналізу правової природи правочинів, а винятково до з’ясування факту, чи мала місце реальна господарська операція.

Глибоко переконаний, що за таких обставин в адвоката, поп­ри труднощі, які виникають під час захисту прав платників податків у судах, має бути єдине завдання: всіма можливими засобами і документами підкріплювати свою правову позицію, добросовісно відпрацьовувати процес. І у випадку, якщо навіть суд першої інстанції внаслідок своєї заангажованості винесе несправедливе рішення, будуть всі шанси при якісно виконаній роботі захистити права платника податків у вищих судових інстанціях.