International: Історичний процес

Олександра СУДАЧЕНКО

Впливати на хід історії та змінювати світ здатні не лише революції, війни та винаходи, а й судові процеси

У листопаді ABA Journal, видання Американської асоціації юристів, зробило підбірку з 10 судових процесів, які змінили світ. Для цього було запрошено 10 відомих адвокатів з усього світу, кожен з яких мав обрати один із процесів, який став важливим для історії, та описати його. Підбірка вийшла хоча й цікавою, проте дещо суб’єктивною. Тож «УЮ» пуб­лікує її лише частково (події подані в хронологічному порядку).

Адам, Єва та Сократ

Два найдавніших судових процеси — біблійське приречення Богом Адама та Єви до смертного життя і страждань та суд над Сократом. У першому випадку йдеться про те, як може каратися незнання, а також про різницю між незнанням та винуватістю. Крім того, окремо можна дискутувати про ступінь винуватості змія та умисність чи неумисність його поведінки.

Що стосується Сократа, то він поплатився за неповагу до суду. У 399 році до н.е. філософа та вчителя «журі присяжних» у складі 500 жителів Афін звинуватило у тому, що він не почитає богів, яким поклоняються афіняни, та вводить до пантеону нових богів. Суд вирішив, що своїми діями Сократ збиває з пантелику та навіть розбещує молодь і запропонував йому сплатити штраф. У відповідь філософ запропонував, навпаки, нагородити його за заслуги перед Грецією. Це розізлило суддів і вони приговорили філософа до смертної кари за державну зраду. Він помер у тюрмі, прийнявши сильнодіючу отруту.

Щоправда, за рік потому філософ був посмертно виправданий. У суді над Сократом, що відбувався у будівлі афінського фонду Онассіса, взяли участь 10 юристів з Греції, Великої Британії, Швейцарії, Франції та США, а також 866 глядачів, якими відводилася роль присяжних. Як не дивно, одностайності серед суддів не було. За помилування Сократа проголосувало 584 людини, проти — 282. Зрештою, мислителя було виправдано. Усе ж таки рівень демократії з того часу дещо підвищився.

Суд над Карлом І

Після того, як Карл І, король Англії та Ірландії з династії Стюартів, успадкував трон у 1625 році, ­почалися його незгоди з парламентом. Король наполягав на тому, що його влада спирається на право помазаника божого, з чим парламент на чолі з Олівером Кромвелем був категорично не згоден і намагався усіляко обмежити цю владу. Англійські громадянські війни 1642—1651 років завершилися поразкою королівських сил, Карл I здався шотландцям, які передали його парламенту. Останній вирішив судити Карла І за зраду та інші злочини проти Англії.

Суд над Карлом І розпочався 20 січня 1649 року, і хоча король відмовлявся визнавати законність суду на тій підставі, що короля не може судити ніхто на землі, 27 січня був засуджений за зраду та за три дні потому був публічно страчений.

Враховуючи релігійність усіх учасників процесу (як обвинувачуваного, так і комісарів, які виконували роль присяжних), не можна говорити про цілковиту об’єктивність. Комісари діяли без прецеденту і не були впевнені, як правильно потрібно обґрунтовувати обвинувачення. Крім того, оскільки король не визнавав суд, така відмова була визнана як заява про визнання себе невинним і тому були викликані свідки та затребувані докази цього. Але король відмовився давати показання.

Це було вперше, коли відмова надавати суду будь-які пояснення призвела до судового процесу на основі доказів. І сьогодні постає питання: змінив суд над Карлом І історію, встановивши прецедент для багатьох воєнних злочинів, чи він просто став першим?

Право на присяжних

Сьюзен Ентоні увійшла в історію як громадська діячка, відома ­своєю боротьбою за скасування рабства та надання виборчого права жінкам. І саме через останнє вона й опинилася свого часу на лаві підсудних. 1 листопада 1872 року Сьюзен та троє її сестер прийшли в офіс реєстрації виборців у Рочестері (штат Нью-Йорк) та вимагали їх зареєструвати, посилаючись на 14 поправку до конституції, згідно з якою виборче право мали всі громадяни. І хоча виборчого права на той момент жінки у США за законом не мали, клерки вирішили, що жінка навела достатні доводи і дозволили їй проголосувати. 5 листопада жінки проголосували, а вже 18-го поліція заарештувала жінку за незаконне голосування.

Процес над Ентоні розпочався 17 червня 1873 року за участю журі присяжних з 12 чоловіків. Наступного дня голова суду Уорд Хант наказав присяжним винести вердикт про визнання обвинувачуваної винною та відмовив захисту в проханні порахувати голоси присяжних. Також Хант відхилив клопотання захисту щодо нового судового розгляду та присудив їй штраф у 100 доларів.

Справа «Сполучені Штати проти Сьюзен Б. Ентоні» розглядається, перш за все, як справа про жіноче виборче право, але вона зачіпає декілька проблем, у тому числі право на суд присяжних та відсутність умов для перегляду кримінальної справи. Рішення судді Ханта дати присяжним вказівку визнати Ентоні вин­ною — не дозволяючи присяжним навіть порадитися та не дозволяючи перерахувати голоси — було настільки зухвалим, що проти такого порушення конституційної гарантії на суд присяжних виступили адвокати, політики та преса.

І хоча Ентоні змогла переконати президента виправдати клерків, які надали їй можливість проголосувати, їй не вдалося переконати конгрес у тому, що її штраф потрібно скасувати через те, що їй фактично було відмовлено у суді присяжних. Щоправда, штраф вона так і не сплатила, і ніхто не докладав зусиль, щоб стягнути його.

Підкуп присяжних

На початку ХХ сторіччя у США мали місце жорстокі протистояння між робітниками та власниками компаній, і Кларенс Дарроу був одним з провідних адвокатів, які відстоювали інтереси американських робітників.

1 жовтня 1910 року в будівлі Los Angeles Times пролунав вибух, унаслідок якого загинуло 20 осіб та багатьох було поранено. Згодом з’ясувалося, що особи, які підклали бомбу, вбивати нікого не планували, виною всьому став пошкоджений газопровід, біля якого стався вибух. Друга бомба вибухнула на Різдво на металургійному заводі. Слідство встановило, що винними у вибухах є брати МакНамара — Джон та Джеймс. Дарроу приєднався до команди захисту братів у травні 1911 року. Він знав, що його підзахисні є винними, проте намагався довести протилежне.

28 листопада поліція Лос-Анд­желеса заарештувала одного із слідчих, який працював на команду захисту, Берта Франкліна, у момент вручення ним грошей одному із присяжних. У січні 1912 року Франклін визнав себе винним у спробі підкупу цього присяжного. Йому присудили штраф та випустили на волю, після чого він заявив, що Дарроу планував дати хабара двом присяжним. За два місяці Дарроу висунули звинувачення за цими двома пунктами. В одному випадку він був виправданий, а у другому присяжні так і не змогли дійти єдиного рішення. Ані допити Франкліна, ані слідчі дії (прослуховування розмов, ревізія рахунків тощо) не допомогли знайти достатньо доказів проти Дарроу. Крім того, в адвоката не було причини для підкупу присяжних, оскільки на момент передачі грошей брати вже пішли на угоду, визнавши свою вину, щоб отримати тривале ув’язнення замість смертної кари.

Цей судовий процес не змінив хід історії, проте показав, як відомого та успішного адвоката, який захищав простих робітників, змусили замовчати. Після цього процесу більшість профспілок відмовилися з ним працювати, викресливши зі списку привілейованих адвокатів. Дарроу переїхав до Чикаго та продовжив захищати простих громадян.

Нюрнберзький процес

У судового переслідування нацистських лідерів не було прецеденту. Законні представники Союзників зустрілися у Лондоні, аби створити юридичні стандарти для цієї справи та підготувати обвинувачу вальний акт для звинувачення відповідачів у військових злочинах проти миру та злочинах проти людства. Вони створили Міжнародний військовий ­трибунал, що складався з суддів від кожного із чотирьох союзницьких держав. Процес проходив у Нюрнбергу, одному з нацистських центрів.

Перший процес розпочався 21 лис­топада 1945 року. Усього було проведено 216 судових слухань. Головував представник Великобританії Джеффрі Лоуренс. Обвинувачені посилалися на норму, за якою закони не мають зворотної сили.

Міжнародні трибунали були знову створені лише через 50 років — через події в Югославії та Руанді. Зреш­тою, у 2002 році з’явився Міжнародний кримінальний суд, перший постійно діючий правовий інститут, до компетенції якого входить судове переслідування осіб, відповідальних за геноцид, воєнні злочини і злочини проти людства. Засновано МКС на основі Римського статуту, прийнятого 1998 року.

Цікаво, що Сполучені Штати, які боролися за проведення Нюрнберзького процесу, досі не ратифікували Римський статут.

Вирок для Нельсона Мандели

У 50-х роках минулого сторіччя Нельсон Мандела займав ключове становище, будучи лідером Африканського національного конгресу (АНК). АНК боровся з політикою апартеїду, яку проводив уряд Південно-Африканської Республіки. У 1963 році Мандела та ще декілька лідерів АНК були звинувачені в організації диверсій та спробах державного перевороту. Такі обвинувачення загрожували смертною карою, проте Мандела лише потрапив до в’язниці, де провів 27 років.

14 лютого 1995 року Нельсон Мандела, вже будучи президентом ПАР, під час церемонії приведення до присяги суддів нового Конституційного суду Південно-Африканської Республіки, заявив: «Останнього разу я з’являвся у суді, щоб почути, чи буде мені винесений смертний вирок». Він мав на увазі судовий процес 1963—1964 років, коли він та його товариші були визнані винними у диверсіях.

Слова президента змусили 11 нових суддів, які щойно прийняли присягу, замислитися, наскільки радикально відрізнялася б історія країни, якби ті троє суддів, які визнали винним Манделу та його соратників у диверсіях, винесли смертний вирок як цього вимагав прокурор. Тоді всі відповідачі, крім одного, були визнані винними, але суддя раптово передумав і замість смертного вироку відправив їх за ґрати. У суді всі зітхнули з полегшенням, а прихильники Мандели святкували збереження життя їхньому герою. Коли Мандела вийшов з тюрми у 1990 році, епоха апартеїду вже добігала кінця. У 1994 році на перших виборах за участю представників усіх рас ПАР він був обраний президентом. А у 1993 році отримав Нобелевську премію світу за боротьбу із апертеїдом.

Нельсон Мандела пішов з життя 5 грудня 2013 року.

Світ проти Мілошевича

Перший з часів Другої світової війни збройний конфлікт у Європі розпочався у 1992 році в колишній Югославії. 1993 року Рада безпеки ООН створила Міжнародний трибунал для судового переслідування осіб, відповідальних за серйозні порушення міжнародного гуманітарного права, здійснені на території колишньої Югославії з 1991 року. Зірковим відповідачем став Слободан Мілошевич, який був президентом Сербії у 90-х роках.

Власне, вирок Мілошевич не отримав. Процес над ним розпочався у 2002 році та добігав кінця у березні 2006 році, коли Мілошевич помер у своїй камері від серцевого нападу. Утім, сам факт цього судового процесу має неабияке значення. Уперше в новітній історії колишнього керівника держави судив трибунал, створений світовим співтовариством. Звинувачення, висунуті проти Мілошевича, містили злочини проти людства, геноцид та суворі порушення положень Женевських конвенцій 1949 року тощо.

Суд над Мілошевичем продемонстрував керівникам інших держав, що згідно із міжнародним правом вони більше не захищені у разі беззаконних дій. Міжнародний трибунал для колишньої Югославії, так само як і Міжнародний трибунал для Руанди, допоміг закріпити міжнародне кримінальне законодавство та створити шаблони для судів, що мають застосувати це законодавство (у тому числі Міжнародний кримінальний суд). Крім того, ці два трибунали сприяли створенню гібридних судів, таких як Спеціальний суд для Сьєрра-Леоне, який у 2012 році судив колишнього ліберійського президента Чарльза Тейлора за порушення міжнародного кримінального законодавства, та Трибунал для червоних кхмерів у Камбоджі.