Судова практика: Судовий розлад

Непередбачуваність та суперечливість останніх законодавчих змін не дозволяють юристам сподіватися на формування єдиної судової практики

Володимир СЕМЧУК,
керівний партнер мережі судової практики VSLitigation

Судову практику 2014 року досить складно спрогнозувати порівняно з останніми роками. Зміни в законодавстві відбуваються дуже швидко. Законопроекти дедалі частіше не обговорюються в широкому колі експертів, у тому числі із залученням фахівців судової гілки влади. Складність, неповнота та суперечливість правових норм безпосередньо впливає на формування судової практики. Прогнозувати судову практику за таких умов, м’яко кажучи, складно. Це створює необхідність для практикуючих юристів формувати позицію в режимі сьогодення. Звісно, всі розуміють складність ситуації і те, що формування єдиної та прогнозованої судової практики в таких умовах є швидше бажанням, ніж реальною можливістю. Усе це є підґрунтям для збільшення судових актів, що оскаржуються учасниками процесу. Також це можна розглядати як передумову для розвитку позасудового напряму розв’язання спірних ситуацій. Але не все так просто.

Якщо з готовністю сторін спору до позасудового порядку ситуація видається ліпшою, то для фахівців виникає складність. Адже пояснення щодо перспектив судового розгляду кожної сторони спору формуються з урахуванням існуючої судової практики. Якщо ж судова практика є різною або не сформованою, виникає проблема у прогнозуванні перспектив судового розгляду, а відповідно, й у процесі досягнення взаєморозуміння.

Щодо категорійності судової практики, тут можна передбачити збільшення роботи у кримінальних провадженнях, податкових та інших спорах з державними органами. Продовжиться активна робота у спорах з кредитних та пов’язаних з ними правовідносин.

З упевненістю можна прогнозувати, що рік буде активним на непередбачувані правові кроки в судовій практиці.

Законодавчі новації

Максим ШЕВЕРДІН,
партнер ЮФ «Кібенко, Оніка і Партнери», адвокат, к.ю.н.

У цей неспокійний час дуже важко визначити тенденції судової практики та правозастосування у 2014 році. Деякі закони приймаються нашвидкуруч, деякі — вступають у колізії з уже чинним законодавством, а деякі — скасовуються через політичну кон’юнктуру. Тож варто зупинитися на двох законодавчих новелах 2013 року, які не зможуть не вплинути на правозастосовну практику року 2014-го.

15 грудня 2013 року набули чинності зміни до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України, прийняті ще у квітні 2013 року, якими введено поняття «спеціальна конфіскація». Відповідно до статті 961 Кримінального кодексу України, спеціальна конфіскація полягає у примусовому безоплатному вилученні за рішенням суду у власність держави грошей, цінностей та іншого майна за умови вчинення злочину у випадках, передбачених в Особливій частині цього Кодексу.

Відповідно до статті 962 КК України спеціальна конфіскація застосовується у разі, якщо гроші, цінності та інше майно:

1) одержані внаслідок вчинення злочину та/або є доходами від такого майна;

2) призначалися (використовувалися) для схиляння особи до вчинення злочину, фінансування та/або матеріального забезпечення злочину або винагороди за його вчинення;

3) були предметом злочину, крім тих, що повертаються власнику (законному володільцю), а у разі, якщо його не встановлено, — переходять у власність держави;

4) були підшукані, виготовлені, пристосовані або використані як засоби чи знаряддя вчинення злочину, крім тих, що повертаються власнику (законному володільцю), який не знав і не міг знати про їх незаконне використання.

У той же час серед практикуючих адвокатів та науковців немає єдиної думки щодо того, вважати спеціальну конфіскацію видом покарання чи заходом безпеки для запобігання вчиненню нових суспільно небезпечних діянь.

Цікавою є частина 3 статті 962 КК України, відповідно до якої у разі, якщо гроші, цінності та інше майно, що підлягають спеціальній конфіскації, були повністю або частково перетворені в інше майно, спеціальній конфіскації підлягає повністю або частково перетворене майно. Якщо конфіскація грошей, цінностей та іншого майна на момент прийняття судом рішення про спеціальну конфіскацію неможлива внаслідок їх використання або неможливості виділення з набутого законним шляхом майна, або відчуження, або з інших причин, суд виносить рішення про конфіскацію грошової суми, що відповідає вартості такого майна.

Таким чином, законодавець фактично підміняє поняття і вже йдеться не про конфіскацію, а про відшкодування вартості майна, що підлягало спеціальній конфіскації. Поки що не зрозуміло, як суди застосовуватимуть норми щодо спеціальної конфіскації, але вже тепер зрозуміло, що це буде певною проблемою для суддів, правоохоронців та адвокатів.

Другою новелою вітчизняного законодавства, яка не може стати трендом 2014 року в практиці податкових спорів, є внесення змін до Податкового кодексу України щодо трансфертного ціноутворення. Ці зміни були прийняті ще у липні 2013 року та набули чинності 1 вересня 2013 року, але застосування штрафів за порушення використання методів визначення звичайної ціни розпочнеться з 1 вересня 2014 року.

Відповідно до внесених до ПК України змін у новій редакції було викладено статтю 39 Кодексу, за якою податковий контроль за трансфертним ціноутворенням передбачає застосування центральним органом державної податкової служби системи заходів щодо встановлення відповідності цін в операціях між пов’язаними особами, визнаних відповідно до ПК України контрольованими, рівню ринкових цін.

Як зазначено на сайті Міністерства доходів і зборів України, головною метою закону є побудова дієвої системи державного регулювання трансфертного ціноутворення в Україні, що надасть змогу захистити податкову базу та уникнути при цьому підстав для подвійного оподаткування та невизначеностей, які можуть перешкоджати прямим іноземним інвестиціям та розвитку зовнішньої торгівлі.

Головним рекомендаційно-методичним міжнародним документом у галузі податкового регулювання трансфертного ціноутворення є Настанови ОЕСР щодо трансфертного ціноутворення для транснаціональних компаній та податкових служб, основні норми якої імплементовано в статтю 39 ПК України. У той же час норми цього Кодексу не містять відсилань до зазначеного документа, що може бути використано податківцями не на користь платників податків.

Ярослав ПЕТРОВ,
юрист ЮФ «Астерс»

Законом України «Про засади функціонування ринку електричної енергії України» № 663-VII, що набув чинності з 1 січня 2014 року (Закон), передбачається внесення декількох суттєвих змін до Закону України «Про електроенергетику» № 575/97-ВР.

Так, з 1 січня 2015 року зміни передбачають:

1) встановлення «зеленого» тарифу на електричну енергію, вироблену об’єктами електроенергетики, що використовують альтернативні джерела енергії (крім доменного та коксівного газів, а з використанням гідроенергії — виробленої лише мікро-, міні- та малими гідроелектростанціями), встановлена потужність яких перевищує 5 МВт, та

2) фінансування приєднання об’єктів електроенергетики, які виробляють електричну енергію з використанням альтернативних джерел енергії (без обмежень щодо потужності об’єкта електроенергетики) в обсязі 50 відсотків за рахунок поворотної фінансової допомоги, яка надається замовником електропередавальній організації, стане можливим за умови відповідності будівництва об’єктів електроенергетики плану розвитку об’єднаної енергетичної системи України на наступні десять років (План).

Варто зазначити, що вимога щодо відповідності Плану будівництва об’єктів електроенергетики, які виробляють електричну енергію з використанням альтернативних джерел енергії, не поширюється на об’єкти електроенергетики, договір щодо приєднання до мережі яких укладено до 1 липня 2014 року.

Законом встановлені процесуальні аспекти розробки, погодження та затвердження Плану. Обов’язок щодо розроб­лення Плану покладено на системного оператора (функції якого виконує ДП «НЕК «Укренерго»), який, окрім підготовки Плану, також забезпечує проведення громадських обговорень та консультацій із зацікавленими суб’єктами ринку. Системний оператор розробляє План відповідно до порядку, який до 1 травня 2014 року має бути затверджений Міністерством енергетики та вугільної промисловості України. Проект Плану підлягає погодженню Міністерством енергетики та вугільної промисловості України, Національною комісією регулювання електроенергетики України та Державним агентством з енергоефективності та енерго­збереження України. План затверджується Кабінетом Міністрів України відповідно до прикінцевих та перехідних положень Закону до 1 січня 2015 року.

План має включати:

1) обґрунтовані прогнозні обсяги попиту на електричну енергію, обсяги міждержавних перетоків електричної енергії, обсяги необхідної встановленої потужності електростанцій з урахуванням розбивки за типом генеруючих потужностей, видом палива (джерелом енергії, зокрема альтернативних джерел енергії та регіонів їх розташування), що використовуються в технологічному процесі, і термінів вводу та виводу генеруючих потужностей із експлуатації;

2) об’єкти магістральних (міждержавних) електричних мереж, які мають бути збудовані та/або реконструйовані, і терміни їх будівництва;

3) оцінку потреб в інвестиціях у розвиток генеруючих потужностей та магістральних (міждержавних) електричних мереж на наступні три роки та пропозиції щодо джерел фінансування.

Підтвердження відповідності будівництва об’єкта електроенергетики, що виробляє електричну енергію з використанням альтернативних джерел енергії, Плану здійснюється шляхом одержання висновку системного оператора під час погодження ним технічних умов на приєднання такого об’єкта відповідно до кодексу електричних мереж, який має бути затверджено до 1 січня 2015 року. Висновок надається з урахуванням:

1) потреб у відповідній генеруючій потужності з відповідного джерела енергії та у відповідному регіоні у затвердженому Плані та

2) раніше наданих технічних умов та побудованих об’єктів.

Серед учасників ринку положення Закону щодо введення вимоги відповідності Плану для цілей отримання «зеленого» тарифу та фінансування приєднання об’єктів електроенергетики оцінюються в цілому як негативні, виходячи з:

1) ускладнення розробки Плану відсутністю довгострокових планів розвитку економіки України;

2) потенційної можливості зловживань та включення у План вимог, яких не зможуть дотриматися виробники електроенергії;

3) неможливості для виробників отримати з формальних підстав «зелений» тариф та пільгові умови підключення у випадку, якщо План не буде затверджено Кабінетом Міністрів України у встановлений строк;

4) непрозорості процесу підтвердження відповідності будівництва об’єкта електроенергетики Плану, що відкриває досить широкі можливості для зловживань; та незрозумілості того, як часто змінюватиметься План у зв’язку з тим, що Закон передбачає, що системний оператор має щорічно готувати такий План. Не виключено, що законодавець мав на увазі, що системний оператор щорічно готує зміни до Плану.

Дмитро САМУСЕНКО,
адвокат, старший юрист судового департаменту АО AVER LEX

Окрім нововведень, які в подальшому вплинуть на судову практику у зв’язку із запровадженням кримінальної відповідальності юридичних осіб, нової редакції Закону України «Про інститути спільного інвестування», низки «податкових сюрпризів», пов’язаних із збільшенням податку на нерухомість, появою важливих прецедентів для вирішення спорів між банками, боржником та поручителями, відбулися зміни, що стосуються реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Зокрема, з 1 січня 2014 року набули чинності зміни до частини 5 статті 15 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», відповідно до яких:

1) державна реєстрація прав (надання відмови в ній) проводиться у строк, що не перевищує п’яти робочих днів;

2) державна реєстрація права власності на підприємство як єдиний майновий комплекс проводиться у строк, що не перевищує 14 робочих днів;

3) державна реєстрація обтяжень та іпотек проводиться в день надходження заяви;

4) державна реєстрація права власності з видачею у випадках, передбачених Законом, свідоцтва проводиться у строк, що не перевищує 14 робочих днів.

Як відомо, покладення обов’язку на вітчизняний уповноважений орган чи особу, у нашому випадку на державного реєстратора, здійснювати свої повноваження у чітко визначені строки неодмінно призведе до неприємних прострочень, які, у свою чергу, значно пожвавлять судову практику у сфері оскарження дій чи бездіяльності державних реєстраторів та нотаріусів при здійсненні ними функцій держаних реєстраторів.

Також зазначені зміни впливатимуть і на практику вирішення кредитних спорів. Зокрема, запропонована законодавцем «швидка» процедура реєстрації обтяжень та іпотек буде зручним інструментом для зловживання в руках умілих боржників, що бажають ухилитися від виконання зобов’язань за кредитним договором.

Наприклад, судова тяганина з приводу оскарження дійсності реєстрації тих чи інших речових прав значно відстрочить виконання судового рішення щодо стягнення боргу за кредитом за рахунок забезпечувального майна.