Дорожні нотатки: Дах світу

Євген ПІДЛІСНИЙ

Тибет — наймістичніший край на Землі, віками прихований від іншого світу величезними Гімалайськими горами. Ще сторіччя тому європейці дуже мало знали про Тибет, бо, крім природних перешкод, самі тибетці неохоче пускали до себе іноземців

З огляду на відособленість регіону, високогірний клімат та малу щільність населення і сформувалися основні риси, притаманні тибетцям: індивідуалізм, внутрішній спокій та інтровертність. Показовою була ситуація, що сталася з експедицією Миколи Реріха, описана лікарем експедиції Костянтином Рябініним у його щоденнику «Розвінчаний Тибет». Восени 1927 року експедиція була затримана на підступах до тибетської столиці Лхаси і вимушена була провести п’ять зимових місяців у засніжених горах, перш ніж отримала дозвіл на транзит до Індії повз Лхасу. У першій половині ХХ сторіччя лише поодиноким європейським мандрівникам вдавалося дістатися до Тибету, а поодинокі подорожі були овіяні легендами. Насамперед пригадуються подорожі видатної французької мандрівниці Олександ­ри Девід-Ноель, першої європейки, яка відвідала Тибет у 1924 році і провела там майже 14 років, експедиції німецького дослідника Ернста Шеффера у 30-х роках. Автобіографія видатного австрійського альпініста Генріха Харрера «Сім років у Тибеті» екранізована у Голлівуді. Китайці, які у 1950 році окупували Тибет, лише 1984 року відкрили його для іноземних туристів. Усе це було сприятливим підґрунтям для різноманітних містифікацій.

Дозвіл

Для в’їзду до Тибету однієї візи недостатньо — необхідно ще отримати туристичний дозвіл (перміт) у Тибетського туристичного бюро через відповідне туристичне агентство. Дозвіл видається на конкретний маршрут і відхилення від нього загрожує санкціями включно з депортацією. Уся подорож відбувається лише за супроводу акредитованого гіда, який відповідає за дотримання маршруту. Без дозволу неможливо буде навіть сісти на потяг чи літак, що вирушатиме до Тибету. Згідно з китайським законодавством, іноземці можуть відвідувати Тибет у складі організованої туристичної групи, на практиці ж під визначення «туристичної групи» підпадає і компанія з двох людей. Крім того, Тибетське туристичне бюро може змінювати правила видачі дозволів на відвідування Тибету, а китайські органи влади можуть закривати Тибет для іноземців на певний час з огляду на політичну ситуацію в регіоні.

Перебуваючи у Тибеті, непросто почуватися комфортно: кількість камер спостереження, поліції та військових відверто зашкалює. Крім того, іноземці зобов’язані регулярно відмічатися у відповідних контрольно-пропускних пунктах, обов’язкові зупинки біля яких передбачені маршрутом. Поліцейських, військових та їх відділення фотографувати суворо заборонено, як і провозити на територію Тибету будь-що, пов’язане з агітацією за вільний Тибет, а також зображення нинішнього Далай-лами. Неможливо не помітити домінування всього китайського, а завдяки політиці офіційного Пекіна кількість китайців у Тибеті вже перевищує кількість тибетців. Китай, який зазвичай гостро реагує на будь-яку критику своєї політики щодо Тибету і тибетців, звертає увагу на такі речі, як підвищення грамотності та добробуту місцевого населення, великі інвестиції у розвиток інфраструктури та будівництво доріг у цьому важкодоступному регіоні.

Вісь планети — гора Кайлаш

Подорож до Тибету — це перш за все найвищі у світі гори та велика кількість священних місць, зокрема буддистських. Особливим місцем є гора Кайлаш, що знаходиться у південно-західному Тибеті, що є святинею для буддистів, індуїстів, джайнів та послідовників традиційної тибетської релігії бон. Вона вважається віссю нашої планети, від неї беруть витоки чотири найбільші річки Південної Азії. Кайлаш — одна із кількох відомих гір, на вершині якої не стояла нога людини. Це обумовлено не її висотою — близько 6 800 мет­рів, далеко не найвища гора у регіоні — і не складністю підйому, а її сакральним значенням і не лише для місцевих жителів. Для індуїстів вона є домівкою Шиви, для буддистів — місце перебування Чакрасамвари — гнівної форми Будди Шакьямуні. У 2000 році не лише паломники, але й ООН та Далай-лама стали на заваді експедиції альпіністів, які збиралася підкорити гору. Бажаючим відвідати Кайлаш доводиться обмежуватися «корою» — ритуальним обходом гори за годинниковою стрілкою, який звільняє від гріхів та негативної карми. Чимало паломників як із самого Тибету, такі з Індії, Непалу та інших країв долають увесь шлях навколо Кайлашу в 53 кілометри всього за одну добу. Туристам же, які відвідують Кайлаш, на «кору» виділяється, як правило, кілька днів. Незважаючи на те, що обхід навколо гори не вимагає спеціальної підготовки, треба бути готовим до суттєвих висот і, відповідно, розрідженого повітря — в окремих місцях висота досягає понад 5 кілометрів над рівнем моря. Нинішній рік є роком зеленого дерев’яного коня і вважається особливо сприятливим для релігійного паломництва.

Лхаса — столиця Тибету

Лхаса — тибетська столиця на висоті 3 600 метрів над рівнем моря, місце, де розпочинається чи закінчується більшість мандрівок до Тибету. І хоча кількість мешканців, що становить 250 тисяч, за китайськими мірками, є дуже малою, це найбільше місто у Тибеті. Перші згадки про Лхасу відносяться до VII сторіччя, коли легендарний тибетський імператор Сонгцен Гампо заснував тут столицю Тибету. Саме з його іменем пов’язується розповсюдження буддизму в Тибеті. Однією із принад Лхаси є монастир Джоканг, будівництво якого розпочалось у 639 році на місці невеличкого озера, що було висушене. Один із найвідоміших буддійських храмових комплексів у світі (який до того ж є об’єктом світової культурної спадщини ­ЮНЕСКО) побудовано з використанням елементів як місцевої тибетської архітектури, так і індійського, непальського та китайського стилів. Як своєю побудовою, так і багатством архітектурних стилів Джоканг завдячує двом дружинам Сонгцена Гампо — непальський та китайській принцесам, які своєю активністю багато зробили для розвитку буддизму на батьківщині чоловіка. Як і більшості храмів Тибету, Джокангу не пощастило під час китайської Культурної революції 60—70-х років ХХ сторіччя, коли більша частина того, що було всередині, розікрали та спаплюжили, частина храму стала свинарником, а монастирські келії були перетворені на готель. У 1980-х роках китайська влада усвідомила свої попередні помилки і достатньо вдало реставрувала буддистську святиню.

Колишня резиденція Далай-лам

Символом Тибету по праву вважається колишня резиденція Далай-лам — величний палац Потала, що перекладається із санскриту як «містична гора», розташований у самому центрі Лхаси. Зведена на висоті у 3 700 метрів над рівнем моря, ця 115-метрова споруда загальною площею 130 000 квадратних метрів, вражає будь-яку уяву! Неймовірно, але немає точних даних навіть щодо кількості кімнат у ній — зазвичай кажуть, що їх близько тисячі. Також неможливо підрахувати, скільки каміння, дерева та коштовностей пішло на її спорудження. На сьогодні Потала є музеєм, в якому, проте, живуть монахи, які підтримують її життєдіяльність. Як і Джоканг, спорудження Потали розпочалося за часів Сонгцена Гампо, проте вже у другій половині VIIІ сторіччя внаслідок потрапляння блискавки всі дерев’яні побудови згоріли, а пізніше палац було зруйновано майже повністю. У сучасному вигляді Поталу почав відбудовувати П’ятий Далай-лама у середині ХVII сторіччя. Сьогодні, як і сто років тому, довкола палацу розташовані численні молитовні барабани з мантрами, які прийнято крутити під час обходу Потали. Поруч — чимало крамниць, де продається як сувенірна продукція, так і релігійні предмети. Зі зворотного боку палацу розташовано водні атракціони та спортивний майданчик — у Китаї їх часто встановлюють у центрах міст та поблизу історичних пам’яток.

Монастирі у вигнанні

Серед інших місць у Тибеті, які найчастіше включаються до турів, варто відзначити друге за величиною місто у регіоні Шигадзе. Тут, у монастирі Ташилхунпо, заснованому 1447 року, розташовано резиденцію Панчен-лам, однієї з найбільш помітних фігур у тибетському буддизмі. Тут знаходиться велична 26-метрова статуя будди Майтрейї — будди майбутнього, на зведення якої пішло понад 270 кг золота та срібла, 116 тон бронзи та багато алмазів і перлин. Поруч із Лхасою знаходиться колись найбільший тибетський монастир Дрепунг, заснований ще 1416 року. На монастирській території у 200 тисяч метрів до 1959 року, коли Китай остаточно окупував Тибет, у монастирі проживало понад 15 тисяч монахів, сьогодні тут мешкає менше тисячі монахів. У монастирі є найбільша у світі тибетська ікона-тханка (30 на 35 метрів), яку раз на рік вивішують на спеціальній конструкції на фоні гори. Наприкінці 50-х — на початку 60-х років тибетці масово залишали свою батьківщину, переселяючись переважно до Індії та Непалу. Монастирі Ташилхунпо та Дрепунг як одні з найбільш авторитетних тибетських монастирів, що також традиційно виконували функції університетів, були заново відкриті на півдні Індії у тибетських поселеннях, відомих як «Малий Тибет». Нині вони є достатньо авторитетними буддистськими навчальними закладами, в яких навчаються не лише тибетці та індійці, але також вихідці з інших країн, у тому числі з традиційно буддистських регіонів Росії.

Необхідно пам’ятати…

Найбільш вдалим часом для візиту до Тибету є період з кінця квітня до листопада, оскільки у цей час середня температура повітря вища, аніж в іншу пори року. Крім того, взимку та у березні у зв’язку із снігопадами закриваються окремі високогірні перевали. Для Тибету характерні великі розриви між денною та нічною температурами: влітку у найбільших містах регіону Лхасі та Шигадзе температура може доходити до +30, а вночі може спадати до +5. Головною ж особливістю клімату Тибету є розріджене повітря та понижений вміст кисню в атмосфері. Крім того, цей регіон має найбільшу інтенсивність сонячної радіації, а інтенсивність ультрафіолетового опромінювання вдвічі сильніша, ніж на рівнині. З огляду на це подорож до Тибету може виявитися складною для людей, які страждають на хвороби серця, органів дихання, а також підвищений тиск. Також не завадить мати при собі медикаменти проти гірської хвороби. Протягом кількох перших днів необхідно утримуватись від різких і швидких рухів та фізичних навантажень. Варто також взяти з собою сонцезахисний крем та окуляри.

Подорож до Тибету

Для подорожі Тибетом доцільно скористатися одним із кількох базових маршрутів, що пропонуються туристичними агенціями. Є два варіанти того, як можна дістатися до Тибету.

Варіант 1 — через Непал. Основ­ним відправним пунктом до Тибету є столиця Непалу Катманду. Чимало місцевих туристичних агенцій займаються організацією турів до Тибету, проте з огляду на необхідні формальності (див. «Дозвіл») варто завчасно зв’язатися з однією із таких компаній, внести аванс та переправити електронну копію паспорту. Оскільки китайська віза та дозвіл на відвідування Тибету оформлятимуться у Катманду, то потрібно прибути до непальської столиці за кілька робочих днів до відправлення у подорож. Необхідно мати на увазі, що у Катманду відкривають групову візу і якщо в паспорті вже є відкрита китайська віза, то вона анулюється. Ті, хто розпочинають подорож з Катманду, мають два варіанти: летіти до Лхаси і їхати на екскурсійному джипі у зворотному напрямку чи долати увесь шлях до тибетської столиці по землі, а по закінченні туру із Лхаси або летіти назад до Катманду чи до інших провінцій Китаю, або їхати потягом найбільш високогірною залізницею у східному напрямку до Mainland China. При цьому треба враховувати, що хоча переліт між Катманду та Лхасою займає півтори години, вартість авіаквитка в одному напрямку не коштуватиме дешевше ніж 400 доларів — Air China як монополіст на такі перельоти диктує свої умови.

Варіант 2 — через Китай. Спочатку необхідно відкрити туристичну візу до Китаю, не згадуючи у візовій анкеті намір відвідати Тибет, — китайські посольства неохоче відкривають візи у таких випадках. Потім, уже маючи китайську візу, треба звернутися до однієї із туристичних агенцій, розташованих на території Китаю, з приводу організації туру та отримання дозволу на відвідування Тибету. Чудовими варіантами початку подорожі до Тибету можуть стати Ченгду або Сіань. Ченгду — одне із міст у Китаї, що найбільш динамічно розвивається, відоме заповідником великих панд — переліт до Лхаси зай­має дві години і коштує від 250 доларів. Сіань — один із найбільш значних культурних центрів Китаю, де розташовані знамениті Теракотові воїни — переліт до Лхаси коштує від 290 доларів і займає три години.

Обираючи варіант початку подорожі, потрібно враховувати такі нюанси. Подорожуючи з Китаю, є можливість для поступової акліматизації. Катманду знаходиться на висоті 1 800 метрів, містечко Дзангму (2 300 метрів), потім туристи опиняються на висоті понад 4 000 метрів і це при тому, що після досягнення висоти у 3 000 метрів рекомендується збільшувати висоту поступово, не більш ніж 400—500 метрів на день.

-->