Банківське право: Кредитні можливості

Олена ЛИННИК,
керуючий партнер Gryphon Investment Consulting Group, голова Комітету з банківського, фінансового та страхового права АПУ

Попри розгалуженість небанківських фінансових та кредитних установ, ринок «швидкого кредитування» потребує запровадження ефективних моделей державного регулювання

Упродовж останніх років в Україні спостерігається неабияке пожвавлення на ринку небанківського кредитування. Кількість пропозицій кредитування від небанківських фінансових та кредитних установ, а подекуди і від так званих фінансових посередників та інших суб’єктів, встановити правовий статус яких досить складно, збільшилася до вражаючих масштабів.

За приблизними оцінками, не менш ніж 20—30 % площ рекламних носіїв присвячено пропозиціям «доступного та швидкого кредитування до зарплати», часто без чітко зазначеної інформації, хто саме кредитує. Мережа ж самих «пунктів», де, маючи лише паспорт та ІПН, фактично за 15—20 хвилин можна отримати готівку, за своїм розмахом здатна скласти гідну конкуренцію банківському бізнесу.

Варто зазначити, що надання коштів у позику, в тому числі й на умовах фінансового кредиту, є фінансовою послугою. В Україні, окрім банків, здійснювати діяльність з кредитування можуть фінансові та кредитні установи. При цьому лише кредитні установи мають право надавати фінансові кредити за рахунок залучених коштів.

Хоча, на перший погляд, ринок небанківського кредитування нібито перенасичений пропозиціями, на практиці для підприємців та малого бізнесу таке кредитування залишається малодоступним.

Дорогий інструмент

Більшість позик та кредитів, що надаються такими фінансовими установами, не перевищують розмірів у 1 000—5 000 грн, тож, по суті, таке кредитування орієнтоване саме на фізичних осіб. Це зручна можливість взяти позику «до заробітної плати» для здійснення необхідних побутових покупок, придбання ліків та задоволення інших побутових ­потреб.

При цьому таке кредитування є досить дорогим — близько 2 % на день від суми кредиту, а строк кредитування, як правило, складає в середньому не більш ніж 2—4 тижні. З точки зору економіки цього виду бізнесу, дорога вартість короткострокового готівкового кредитування пояснюється як високими витратами на оформлення та обслуговування великої кількості маленьких кредитних договорів, так і тим, що такі позики надаються без застави, без довідки про доходи, підтвердження наявності місця роботи, без поручителів та будь-яких інших способів забезпечення зобов’язань.

Тож фінансова установа несе знач­ний ризик неповернення кредитів, не маючи жодних підтверджень платоспроможності боржника та можливості прорахувати ймовірність повернення кредиту та відсотків на момент закінчення строку дії кредитного договору. Відсоток неповернень кредитів у такому бізнесі коливається від 10 до 30 %. А  стягнення прострочених кредитів у судовому порядку є малоефективним та нерентабельним способом повернення грошей у бізнес з мікрокредитування.

Відтак, небанківське кредитування в Україні залишається достатньо дорогим фінансовим інструментом, що пов’язано як з обмеженістю кредитних та інвестиційних ресурсів, так і з нерозвинутим нормативно-правовим регулюванням фінансової діяльності.

Не залучені активи

Що стосується можливості залучення коштів від фізичних осіб для їх наступного використання в кредитуванні, то сьогодні лише кредитні спілки мають можливість залучати кошти фізичних осіб на свої депозити.

Для інших кредитних установ, які мають право кредитувати за рахунок залучених коштів (крім кредитних спілок), на сьогодні в законодавстві не визначено чітких правових підстав та порядку залучення ними фінансових активів від фізичних осіб. Однак врегулювати це питання у державних регуляторів фінансового ринку намір є.

Так, 6 лютого 2014 року на офіційному сайті Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, було оприлюднено доопрацьований проект розпорядження Нацкомфінпослуг «Про затвердження Положення про ліцензування кредитних установ та ліцензійні умови здійснення кредитними установами діяльності з надання фінансових кредитів за рахунок залучених коштів». Цим проектом, зокрема, визначено виключну правову підставу для залучення коштів від фізичних осіб — шляхом випуску облігацій кредитної установи.

Зрозуміло, що облігації кредитної установи як боргові цінні папери можуть зацікавити потенційного інвестора лише у випадку пристойного рівня рентабельності та ліквідності капіталу такої кредитної установи та наявних ефективних механізмів захисту таких інвестицій, яких на сьогодні законодавцем не запропоновано.

Водночас, саме залучення активів шляхом випуску фінансово-кредитними компаніями власних цінних паперів є одним із найефективніших інструментів у США, Японії та країнах Європи. Це пов’язано насамперед з тим, що небанківське кредитування розвинутих країн орієнтоване більше на розвиток малого підприємництва, аніж на споживче кредитування придбання товарів та послуг, а відповідно розвинена інфраструктура небанківського фінансового ринку фактично виступає повноцінним партнером розвитку малих інвестиційних проектів при тому ще й за державної підтримки.

В Україні, на жаль, ситуація складається інакше: ані банки, ані небанківські фінансові та кредитні установи не готові запропонувати малому бізнесу дешеві кредитні ресурси.

Отже, за відсутності чіткого нормативно-правового регулювання механізмів залучення коштів від фізичних осіб та неймовірно високих ризиків інвестування в облігації фінансових установ, які не мають чітких механізмів щодо забезпечення платоспроможності та ліквідності капіталу, практично єдиними джерелами поповнення обігових коштів та активів підприємств є капітал приватних інвесторів або ж ті самі дорогі банківські кредити. І це в той час, коли за приблизними розрахунками банківських асоціацій українці продовжують зберігати «під матрацами» від 50 до 80 мільярдів доларів США.

Крім цього, суттєву проблему для ефективного розвитку небанківського ринку кредитування створює перенасиченість «кредитними операторами» з сумнівним правовим статусом, що здійснюють кредитування не лише без ліцензії, але часто навіть без набуття статусу фінансової установи, тобто фактично знаходяться поза увагою державного регулювання та часто є звичайними шахраями.

Тому сьогодні ринок потребує запровадження моделі ефективного державного регулювання та нагляду за небанківськими кредитними установами та бюро кредитних історій, включаючи надання державним регуляторам фінансового ринку повноважень щодо можливості здійснювати регуляторний вплив на суб’єктів господарювання, які здійснюють діяльність з надання фінансових пос­луг без набуття статусу фінансової установи та отримання відповідної ліцензії з метою ефективного очищення ринку від недобросовісних гравців, що дало змогу підвищити довіру населення та відповідно збільшити попит на фінансові послуги з небанківського кредитування.

-->