Сімейне право: Подружнє вирішення

Юлія РОГАЧОВА,
юрист ЮК «Алєксєєв, Боярчуков та Партнери»

Шлюбний договір хоч і не врятує від розлучення, але зробить поділ майна менш болючим

Сімейні справи — річ настільки тонка, що двох однакових розлучень не буває. Щоб уникнути неприємного процесу поділу майна подружжя при розлученні, фахівці дедалі частіше радять укладати шлюбний договір, який у сучасному суспільстві набирає все більшої популярності. Ну а тим, хто будував сімейне життя на почутті любові, але все ж таки вирішив піти різними шляхами, варто з гідністю поділити майно, що було спільно придбане у шлюбі.

Упорядкувати поділ

Статтею 60 Сімейного кодексу (СК) України встановлено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один із них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Об’єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (частина 1 статті 61 СК України).

Одним із основних принципів поділу майна, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, є те, що частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначене домовленістю між ними або шлюбним договором (частина 1 статті 70 СК України).

Розподілу може підлягати буквально все, будь-яке рухоме і нерухоме мано, придбане в період шлюбу: квартири, дачі, земельні ділянки, автомобілі, меблі, побутова техніка, зроблені під час шлюбу вклади. І цей перелік не є вичерпним.

Але також бувають ситуації, коли навіть подароване майно або майно, що перейшло у спадок, може бути визнане загальним. Довести це непросто, але можливо. Так, законодавець передбачив, якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу суттєво збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об’єктом права спільної сумісної власності подружжя (частина 1 статті 62 СК України). Крім того, частиною 2 цієї статті передбачено, що якщо один із подружжя своєю працею і (або) кош­тами брав участь в утриманні майна, належного другому з подружжя, в управлінні цим майном чи догляді за ним, то дохід (приплід, дивіденди), одержаний від цього майна, у разі спору за рішенням суду може бути визнаний об’єктом права спільної сумісної власності подружжя. Наприклад, чоловік та дружина прожили у шлюбі шість років, при цьому перші два роки вони проживали з батьками чоловіка, але згодом дружина отримала у спадок двокімнатну квартиру в доволі пошарпаному стані. Чоловік продав будинок у селі, а на отримані гроші зробив капітальний ремонт з переплануванням. У суді під час розгляду справи про поділ майна подружжя адвокат чоловіка зміг зібрати відповідні докази та довести, що в період шлюбу чоловік за власний рахунок зробив вкладення, що значно збільшили вартість спірної квартири.

Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. Суд може відступити від рівності часток, при цьому він бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення (частина 2 статті 70 СК України). Ось тут і виникає потреба в допомозі фахівця у галузі сімейного права, оскільки саме «обставини, що мають істотне значення» і підлягають доказуванню в суді. Однак навіть якщо суддя вирішить змінити розмір часток, на практиці їхні розміри не будуть надто відрізнятися. У випадку, коли з дружиною після розлучення залишилися діти, вона може спробувати відсудити більше, ніж половину майна. Або, наприклад, у разі якщо впродовж останніх декількох років перед розлученням дружина працювала й одна приносила дохід у сім’ю, а її чоловік байдикував, не маючи для цього поважних причин, таких як хвороба, травма тощо.

Неподільні речі

Щодо поділу неподільних речей, то вони присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Також речі для професійних занять присуджуються тому з подружжя, хто використовував їх у своїй професійній діяльності. Вартість цих речей враховується при присудженні іншого майна другому з подружжя (стаття 71 СК України).

Ретельний збір доказів і пошук свідків знадобиться, якщо подружжя фактично припинило свої сімейні відносини, але офіційно шлюб не розірвало. Наприклад, у ситуації, коли протягом певного часу чоловік та дружина проживали окремо, але шлюб офіційно не розірвали, і за цей час чоловік придбав дачу, на половину якої під час розлучення претендує законна дружина, закон дозволяє суду визнати майно, нажите кожним із подружжя в період такої самостійності, власністю кожного з них (частина 6 статті 57 СК України).

Якщо двоє претендують на одне й те саме майно, суд, взявши до уваги аргументи сторін, може розділити предмет спору між колишнім чоловіком та дружиною, але може й присудити одному з подружжя грошову компенсацію замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно (частина 4 статті 71 СК України). Скажімо, подружжя сперечалося, кому дістанеться автомобіль. У суді чоловік довів, що машина необхідна йому для роботи, оскільки він працює водієм і ця робота є його основним доходом. Суд присудив йому автомобіль з виплатою компенсації дружині в розмірі половини вартості машини. Так, присудження грошової компенсації, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України, а також можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду (частина 5 статті 71 СК України). При цьому суд виходить з ринкової вартості матеріальних благ, яка встановлюється оціночними організаціями.

Необхідно пам’ятати, що відповідно до статті 72 СК України розір­вання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Термін позов­ної давності для поділу майна після розлучення становить три роки. Позовна давність обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності. Якщо шлюб не розірвано, позовна давність не застосовується.

Однак законом не передбачений поділ майна, що належить кожному із подружжя і не може вважатися загальним. До цієї категорії можна віднести все, що належало кожному з подружжя до шлюбу, а також отримане у спадок, при приватизації, на підставі договору дарування або за кошти, які належали їй, йому особисто (частина 1 статті 57 СК України).

Не можна пред’являти права на особисті речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть тоді, коли вони були прид­бані за рахунок спільних коштів подружжя (частина 2 статті 57 СК України). Не може торкнутись поділ і речей, куплених винятково для дітей, навіть депозитний рахунок, відкритий на ім’я дитини, залишається власністю самої дитини і не підлягає поділу. Усе це переходить до того з подружжя, з ким залишається дитина.

Потрібно звернути увагу на те, що закон для всіх однаковий, але в кожному конкретному випадку є багато нюансів. Щоб уникнути досить неприємних і тривалих судових процесів, а також зберегти гроші, є лише одна порада — подумайте про укладання шлюбного договору. Крім того, його можуть укласти не лише пари, які вступають у шлюб, а й ті, хто одружені вже давно.

Тим же, хто вже потрапив у неприємну ситуацію, залишається порекомендувати звертатися для захисту своїх прав до юристів, що спеціалізуються на сімейному праві. Адже саме кваліфікована правова допомога, хоч і не посприяє збереженню сім’ї, але дасть змогу зберегти нерви та надасть психологічну підтримку.