Тема: Секрети фірми

Сергій ГРЕБЕНЮК,
радник ЮБ «Єгоров, пугінській, афАнасьєв і партнери» Україна

Дотримання принципу конфіденційності є необхідною і дуже важливою умовою побудови довірчих відносин між клієнтом та юридичною фірмою, для чого потрібна, у тому числі, й дієва угода про конфіденційність

На юридичному ринку складається тенденція до збільшення відкритості юридичних фірм з одного боку та водночас посилення конфіденційності — з іншого. Тобто юридичні компанії намагаються бути все більш відкритими для своїх діючих та потенційних клієнтів, але в той же час намагаються максимально зберігати конфіденційність своїх клієнтів.

Зазвичай конфіденційність в юридичній фірмі забезпечується на двох рівнях: зовнішньому та внут­рішньому. Такий поділ є доволі умовним. Але його суть полягає в тому, що на зовнішньому рівні конфіденційність забезпечується за межами фірми. А внутрішнє забезпечення конфіденційності — це її забезпечення всередині компанії. Дотримання конфіденційності залежить, у першу чергу, від добропорядності і чесності компанії та її юристів. Водночас широкого поширення набула практика укладення угод про конфіденційність. У такому разі зовнішнє забезпечення конфіденційності гарантується угодою про конфіденційність між фірмою та клієнтом. А внутрішнє — за рахунок угоди про конфіденційність між фірмою та її працівниками.

Давайте окремо розглянемо особ­ливості цих двох угод.

Угода між фірмою і клієнтом

Мабуть, уже немає жодної юридичної фірми, яка не укладали б з клієнтом такої угоди, хоча ще ­зов­сім недавно така практика була абсолютно новою для українських юридичних компаній. Якщо раніше питання конфіденційності вирішувалося і встановлювалося в договорі про надання юридичних послуг, то тепер усе більше компаній укладають окрему угоду про конфіденційність, в якій більш детально, більш чітко та з урахуванням побажань окремого клієнта прописують положення про конфіденційність.

На моє глибоке переконання, ефективність дотримання конфіденційності залежить більшою мірою від добропорядності самої компанії. Чим більше компанія дорожить своєю репутацією, тим більше вона забезпечуватиме дотримання конфіденційності. Це своєрідна «джентльменська угода». Але її ефективність залежить, у тому числі, і від її змістовного наповнення та практичної реалізації. Зміст такої угоди має передбачати всі необхідні умови і водночас відповідати потребам конкретного клієнта. Обов’язково ­повинно бути визначено зміст та обсяг конфіденційної інформації, порядок користування та умови, за яких така інформація може бути розкрита третім особам, строк дії таких обмежень (наприклад, адвокатська таємниця не обмежена в часі). Обов’язково мають бути закріплені підстави та умови відповідальності за порушення такого зобов’язання. Зрозуміло, що дієвість цієї угоди залежатиме і від її практичної реалізації. І тут вже кожна юридична фірма, залежно від її політики та добросовісності, вживає різних заходів для практичного втілення гарантій конфіденційності.

Юридичні фірми зазвичай витрачають значні ресурси для практичного наповнення таких гарантій. Вони, використовуючи весь технічний прогрес, організовують роботу таким чином, щоб забезпечити захист отриманої від клієнта інформації від несанкціонованого доступу ззовні, обмежити доступ до такої інформації всередині фірми та забезпечити її відповідне зберігання і вчасне знищення. Якщо говорити про захист отриманої інформації, то мова, наприклад, може йти про використання спеціальних каналів зв’язку та передачі даних, шифрування інформації, розміщення її на віддалених серверах тощо.

Але, крім «технічних засобів» у забезпеченні конфіденційності, велике значення відіграє і людський фактор. Кадрова політика компанії, її вимоги до працівників та рівень таких працівників є чи не найважливішим чинником у забезпеченні конфіденційності. Нерідко між фірмою та працівником укладається своя угода про конфіденційність.

Угода між фірмою та працівником

Угода про конфіденційність між фірмою та працівником є одним із засобів практичної реалізації політики фірми щодо конфіденційності і водночас гарантією внутрішнього захисту інформації. При цьому така угода зазвичай стосується закріплення обов’язку працівника забезпечити конфіденційність інформації не тільки про клієнтів, але й також щодо комерційної інформації самої компанії.

Яким чином можна зробити таку угоду більш ефективною та дієвою? Ставка в першу чергу має робитися на добропорядність працівника. Тому, враховуючи особливості юридичних правовідносин, така угода має більше інформаційну, стимулюючу та спонукаючу функції, ніж правоохоронну. Хоча нині все частіше в таких угодах передбачається конкретна відповідальність за порушення своїх зобов’язань. Вид та обсяг такої відповідальності залежить і від категорії працівника. Очевидним є те, що для адміністративного чи, наприклад, технічного персоналу відповідальність повинна бути іншою, ніж, наприклад, для юристів. Що стосується юристів, то їхня репутація є невід’ємною складовою їхньої професійності в цілому. Тому самі юристи в першу чергу зацікавлені у тому, щоб дотримуватися взятих зобов’язань щодо конфіденційності.

Окремо необхідно сказати про адвокатів. Чинне законодавство передбачає гарантії адвокатської таємниці та необхідність дотримання принципу конфіденційності. Такі ж вимоги передбачені і в Правилах адвокатської етики. Тому навіть на підставі адвокатської угоди на адвоката поширюється вимога дотримуватися конфіденційності та не розголошувати відомості, що становлять адвокатську таємницю. Більше того, порушення такої вимоги адвокатом є підставою для позбавлення адвоката права займатися адвокатською діяльністю.

Підсумовуючи вищенаведене, можна сказати, що угода про конфіденційність звичайно може бути дієвим механізмом захисту інте­ресів клієнта. Але визначальними є репутація компанії та її юристів. І юридична компанія повинна забезпечувати конфіденційність отриманої інформації, вживати заходів для захисту такої інформації і недопущення її розголошення навіть без жодної угоди. Тільки такий підхід дасть змогу встановити довірчі відносини, які є передумовою успішної співпраці.