Моя компанія: Звичка вигравати

Минулий рік став для юридичної компанії «Алєксєєв, Боярчуков та Партнери» продуктивним — компанія суттєво збільшила кількість ключових практик, посилила кадровий склад, переїхала до нового офісу, виграла декілька гучних справ та завершила кілька масштабних проектів. Про  здобутки та плани, а також про інвесторів, український феодальний устрій, гонорар успіху та інші нагальні проблеми «УЮ» розмовляв із партнерами компанії Сергієм АЛЄКСЄЄВИМ та Сергієм БОЯРЧУКОВИМ

Одним із напрямів вашої діяльності, на якому ви робите акцент, є захист інтересів іноземних інвесторів. Зрозуміло, що сьогодні важко давати оцінки, а тим більше робити прогнози щодо інвестиційного майбутнього України, та все ж деякі бізнес-традиції навіть у разі найоптимістичнішого розвитку подій навряд чи зможуть бути швидко викорінені. Отже, з якими українськими реаліями іноземному інвестору завжди було важко ужитися?

Сергій БОЯРЧУКОВ (С.Б.): У всіх інвесторів проблеми однакові. Це непрозорі умови для бізнесу, непрозорість ринку, відсутність зрозумілих правил гри, які були б уніфіковано виписані — чи то у законах, чи то у звичаях. Ну і, найголовніше, безмежна корупція. Один із відомих бізнесменів, починаючи розвивати мережу продажів своїх товарів у Африці, сказав мені: «У Африці така класна корупція, майже як у нас». Безумовно, це стримує. Приміром, іноземний інвестор розмитнює свої товари, а місцевий бізнесмен завозить ті самі товари без будь-яких зборів, і, зреш­тою, у другого ціна є нижчою, хоча він не є виробником.

Друге питання — роль державних органів, яку іноземний інвестор теж не розуміє. У цивілізованих країнах державний орган є інструментом застосування закону, не більше. Держава гарантує, що закон буде застосований правильно. А у нас діють якісь «феодальні» норми, коли державний орган виступає як окремий суб’єкт правовідносин. І іноземному інвестору ще потрібно усвідомити, що він потрапив до феодального устрою, прочитати право середньовіччя (сміється — ред.).

 

Ви допомагаєте це усвідомити? І наскільки часто інвестори намагаються певним чином зламати цей устрій, відстояти свої права у суді?

Сергій АЛЄКСЄЄВ (С.А.): Ми намагаємося це пояснити. Раніше деякі інвестори намагалися вплинути на ситуацію, але з часом перестали це робити, оскільки такі експерименти виявлялися надто дорогими. Сьогодні ж нашим завданням є просто переконати іноземців, що не потрібно йти з українського ринку, що тут можна робити бізнес.

 

Вдається?

С.Б.: Іноді. Ми намагаємося намалювати інвестору правила гри і тоді він вже вирішує — чи приймає він їх, і якщо так, то він залишається. Але найскладніше — це окреслити ці правила і показати, що ось так буде все доб­ре, а ось так — погано.

Візьмемо, приміром, масовий прихід іноземних банків на український ринок. Навіщо вони сюди йшли? Вони йшли за високою відсотковою ставкою, оскільки гривня була відносно стабільною, а ресурс можна було залучати в Європі під 3—4 % річних. Але коли вони сюди прийшли, то зрозуміли, чому українські кредитні ставки саме такі. Бо в Україні не прийнято віддавати кредити.

Пам’ятаю наші перші кейси, які нам доручали банки. Ми приходили і говорили, що іпотеки не стало, її було продано. І ледь не увесь банк збирався послухати казкову історію про те, як іпотечна застава могла бути продана на сторону. Сьогодні ж це вже нікого не дивує. Хто приймає правила гри та адаптується, той залишається.

 

Сьогодні вже не чути про масовий продаж іпотек, чи не так?

С.А.: Насправді це було таким масовим явищем, що відголоски проблеми ще й досі є. Хоча так, пік проблеми вже пройдено. Сьогодні ми з нею стикаємося здебільшого у регіонах. У Києві інвестори змогли винести це питання на державний рівень, тож ситуація поліпшилася. А у багатьох великих областях проблема залишається.

 

У вас багато проектів у регіонах? Якщо так, то є плани з відкриття там представництв?

С.А.: Так, у регіонах в нас багато роботи. Проте планів щодо відкриття там офісів немає, оскільки немає потреби. За декілька годин можна дістатися будь-якої точки України.

 

Але ж з місцевими юристами налагоджені зв’язки?

С.А.: Ми не співпрацюємо з місцевими юристами. Чим меншим є місто, тим краще там усі один одного знають, тому місцевий юрист може боятися місцевого феодала із адміністрації. А наш співробітник нікого не боїться, він ходитиме у суди, писатиме скарги. У своїх юристах ми впевнені. Крім того, завжди є ризик того, що філіал може допустити помилку у відношенні великого підприємства і тоді цей клієнт назавжди припинить з нами працювати.

 

Ви контролюєте кожен проект особисто чи даєте повну свободу керівникам практик? І чи бувають серйозні розбіжності між вами? Такі, щоб хотілося розійтися остаточно?

С.Б.: Кожні півроку стабільно «розлучаємося», як і кожна хороша сім’я. Насправді ж розбіжності у нас лише «побутового» характеру, професійних немає. Загалом рішення у нашій компанії приймаються колегіально. Одноосібно ніхто нічого не вирішує, в обговоренні беремо участь ми і ті юристи, які безпосередньо займаються проектом. Ми, звичайно, можемо «задавити авторитетом», але завжди готові надати ініціативу співробітникам, вислухати їхні ідеї, у нас немає професійної зашореності. Трапляється так, що іноді ми тиждень не можемо знай­ти рішення, а потім воно раптом з’являється у когось із співробітників. Як для медиків головне — поставити правильний діагноз, так і для нас — знайти правильну схему. А хто це зробить, не має значення.

Загалом сьогодні перед керівниками практик стоїть завдання стати більш самостійними. Раніше юристи звітували перед нами про кожен свій крок та чекали подальших вказівок. Тепер, коли фірма значно розширилася, намагаємося прививати всім самостійність. Це стосується не лише стратегій, а й розвитку практик. Сьогодні керівники практик самі висувають пропозиції для продажу своїх послуг і самі їх реалізовують. Ми долучаємося лише на етапі підготовки стратегій проектів.

 

Керівники практик стали більш упізнаваними на юридичному ринку?

С.А.: Ми над цим працюємо. Приміром, керівник практики кримінального права Сергій Шапов виступає на телеканалах, активно дає коментарі пресі, реалізує проекти pro bono. Під час подій на Майдані юристи нашої кримінальної практики в рамках pro bono активно захищали «автомайданівця» та журналіста інформагентства «Українські новини», також випустили накладом у 100 тисяч примірників пам’ятку щодо того, як поводитися із представниками правоохоронних органів.

 

Для юридичної фірми сьогодні актуальним є питання управління знаннями. Як змушуєте ділитися знаннями юристів вашої компанії?

С.А.: Ось саме наші консиліуми і допомагають ділитися знаннями. Дуже багато фірм сьогодні витрачають час на теоретичну базу. Ми ж цього не робимо, оскільки це не є ефективним. У нас немає теоретичних семінарів, у нас є практичні ситуації, що трапляються із реальним клієнтом у режимі реального часу. Ми залучаємо всіх фахівців з усіх галузей та практик, яких це може стосуватися, створюємо робочі групи, що і дає змогу, зрештою, обмінюватися знан­нями.

До речі, те саме стосується й інтересів клієнта. Коли він приходить і каже, що хоче виграти справу, ми намагаємося комплексно та всебічно вивчити його ситуацію, а не лише вирішити конкретну проблему, з якою звертається клієнт. І лише тоді розробляємо стратегію, показуємо всі варіанти та ризики.

Ми не відпрацьовуємо аванс, а шукаємо схему, яка допоможе якнайшвидше вирішити питання, будь-якими способами. Якщо для цього потрібно буде укласти мирову із ворогом — будь ласка. Нам не цікаво судитися роками, нам цікаво швидко виграти.

 

Гадаю, клієнту це також цікаво. Чим загалом приваблюєте клієнтів? Які методи залучення використовуєте?

С.Б.: Сьогодні від кожного нового клієнта чуємо лише одне: «ми хочемо застосувати формулу success fee». І так склалося, що ми завжди надавали перевагу саме гонорару успіху, тож сьогодні опинилися в тренді. На самому початку нашої роботи в нас був примхливий клієнт, який приніс нам дуже великий кейс, запропонувавши добре оплатити нашу роботу, але за умови, що у разі програшу ми повернемо йому вдвоє більше. Ми два дні думали, братися за таку роботу чи ні, та, зрештою, взялися. І у нас вийшло.

Наш стиль та підхід до роботи полягає у тому, що ми завжди орієнтовані на результат. Поговорити у нас — безкоштовно. Тобто коли клієнт приносить кейс, за його вивчення ми не беремо грошей, такою є наша корпоративна політика. Ми часто починали працювати без гонорару, зазначаючи у договорі, що беремо гонорар лише у випадку досягнення позитивного результату. Були часи, коли наші колеги по ринку такий підхід не розуміли (не клієнти, клієнтів це завжди влаш­товувало). Були часи, коли й ми самі сумнівалися у правильності такого підходу і навіть почали розробляти формулу, як виставляти ціну за вивчення кейсу, за входження у проект. Але так і не змогли вигадати нічого адекватного. А сьогодні вже клієнт сам не хоче за це платити.

Крім того, ми не боїмося проблемних проектів, ми беремо проект і тримаємося за нього зубами.

 

А якщо все ж таки програєте?

С.А.: Якщо ми програли, то те означає, що ми не дос­тойні гонорару. Ми не змогли надати послугу, на яку розраховував клієнт. Тому, коли не все йде як по маслу, то шукаємо інші варіанти, робимо інші спроби. Наша робота та наш результат сьогодні і є основними методами залучення клієнтів.

 

Сьогодні багато фірм перейшли на гонорар успіху?

С.А.: Скажімо так — сьогодні багато клієнтів вима­гають success fee, тому юрфірми просто вимушені розроб­ляти подібні пропозиції. Банкам сьогодні дуже вигідно працювати за цією схемою. Так, суми гонорарів великі (у нас — до 10 %), проте ризику для клієнта немає. Та й для юриста мотивації більше.

 

Погодинну оплату зовсім не практикуєте?

С.А.: У нас не було, немає і не буде погодинної оплати.

 

А білінгові програми запроваджені?

С.Б.: Так, вони є, але погодинний облік, що вони надають, використовується лише для внутрішніх потреб. За ним ми вираховуємо бонуси співробітникам, ефективність витраченого часу тощо. У нас стоїть Project Mate. До речі, ми із партнером, на відміну від співробітників, до нього не інтегровані, все робимо за допомогою смартфонів. У нас навіть робочих комп’ютерів немає.

 

Інформація зберігається на віддаленому сервері?

С.А.: Звичайно. Ми давно перейшли на хмарні технології, понад два роки тому. Сервер знаходиться за кордоном і всі документи зберігаються саме там. Тож у разі обшуку чи інших недружніх дій в офісі неможливо буде знайти інформацію.

Узагалі ми прийняли це рішення з декількох причин. По-перше, одного разу трапилася ситуація, коли через поломку одного комп’ютера було знищено дуже багато важливої інформації. По-друге, ми постійно знаходимося на вістрі конфліктів, тож є ризик вторгнення до нашого офісу. Крім того, до переїзду у нове приміщення фірма розташовувалася у декількох різних будівлях і потрібно було якось створювати єдину систему.

 

Сьогодні багато говорять як про переваги, так і про недоліки зберігання інформації на віддалених серверах. І головна проб­лема — це безпека.

С.Б.: Більш ризиковано нині тримати інформацію в офісі, оскільки завжди є шанс, що її захочуть вилучити. А будь-яка інша країна та навіть інше місто — це вже інша юрисдикція і до даних швидко ніхто не дістанеться, їх можна встигнути знищити або перенести на інший сервер. Іноді безпечніше втратити інформацію, аніж дозволити їй потрапити до інших рук.

Ви вже згадали про переїзд до нового офісу. Як це вплинуло на роботу з точки зору оптимізації, зручності та іншого фен-шую?

С.А.: Ми любили старий офіс і дуже переживали, що це вплине на нашу удачливість. Але цього не сталося. У новому приміщенні все стало більш масштабним — і проекти, і справи, і навіть проб­леми. Тут ми ліпше організувалися, колектив став більш згуртованим. А атмосфера стара більш манірна. Навіть клієнти, коли вперше потрапляли сюди, жартували, що тепер заходиш до офісу і одразу розумієш, що вже щось винен.

 

Ваша компанія сьогодні виділяється на ринку своїми проектами pro bono та корпоративною соціальною відповідаль­ністю. Чим відзначився останній рік?

С.Б.: Торік у нас було декілька цікавих проектів, але у першу чергу треба відзначити саме професійні. Так, ми допомогли кафедрі господарського права КНУ імені Тараса Шевченка видати збірку праць професорів кафедри. Це було приурочене до 40-річчя кафедри. За ці 40 років викладачі видали чимало наукових праць, які ми вирішили зібрати разом. Було надруковано декілька збірок, які передані університету та за якими тепер навчаються студенти.

Ще один торішній проект — міні-Конституція України. Це найменша у світі конституція, розміром 2 х 3 см, яку зробив мініатюрист Ігор Степанов. Ми це профінансували і передали до Музею Конституції України. Конституцію можна прочитати під мікроскопом.

Серед інших проектів — організація щорічної поїздки дітей до одного із скейтпарків України — скейтпарку міста Славутича. Ця ініціатива є нашим благодійним заходом, яка має на меті допомагати починаючим спортсменам розвивати свої навички на спеціальному майданчику. В усі поїздки, крім дітей, ми запрошуємо найвідоміших і найтитулованіших українських спортсменів, які представляють нашу країну на міжнародних змаганнях. Зав­дяки цьому у починаючих спортсменів є можливість поспілкуватися та запозичити досвід у старших товаришів, які вже здобули визнання у цьому виді спорту.

 

Яким бачите майбутнє компанії?

С.А.: Будуємо плани, розвиваємо практики. Наша фірма має багаторічну історію — ми починали з трьох юристів, а сьогодні маємо вже 25. Можемо сказати, що ми розвиваємося достатньо швидко, але з розумом, без спонтанності та ризику. Так плануємо робити і надалі.