Судова практика: Будь у реформі

Олена СВІРСЬКА,
старший юрист ЮФ UNK PARTNERS

Сучасна судова система — лише одна з багатьох граней віддзеркалення кожного куточка нашого життя, де у будь-якій сфері, окрім економічної, на жаль, панують ринкові відносини, а не правові.

Першою й необхідною умовою реанімації судової системи після проведення люстрації є обов’язкове впровадження щорічного тестування на відповідність суддів кваліфікаційному рівню. Адже за умов швидких та об’ємних законодавчих змін спостерігається низький рівень знань у суддівському корпусі, особливо серед суддів перших інстанцій, що призводить до ускладнення прийняття правових рішень.

Особливу увагу необхідно приділити прийняттю парламентом нормативних актів. Щоб звести до мінімуму неоднозначне застосування суддями норм матеріального та процесуального права, що надасть можливість скоротити спеціалізовані суди, необхідно приймати закони, що будуть розроблені практикуючими фахівцями відповідних галузей та мати взаємодію між законодавчою й судовою владою, яка повинна ініціювати внесення змін до положень нормативних актів при виявленні неоднозначного їх застосування.

Необхідно також впровадити механізми взаємодії суду присяжних, що не дозволить байдуже чи, навпаки, матеріально зацікавлено ставитися суддям до розгляду справ й вплине на справді всебічний та повний розгляд справи у судах першої інстанції, які насправді повинні бути головними ланками у судовому ланцюжку, а не лише «першими». Окрім цього, покладання на суддів персональної фінансової відповідальності за неправомірно прийняті ними рішення створить мотивацію для останніх керуватися принципами законності при розгляді справ.

Головною умовою механізму реформування судової системи є усвідомлення юристами та адвокатами неприйнятності конкуренції за принципом здатності «вирішувати» справи. Окрім звичайного підвищення рівня юридичної освіти, необхідне також закріплення права на представництво у судовому процесі лише адвокатів, що значно скоротить кількість сумнівних справ.

Реформування судової системи без відповідного реформування законодавчої та виконавчої системи і без зміни рівня свідомості кожного не зможе відновити довіру до суду та не надасть відчуття захищеності суспільству справжньою правовою державою.

Сергій РИМАР,
радник АК «Правочин», адвокат

Станом на день підготовки цього матеріалу в парламенті вже зареєстровано чотири законопроекти щодо люстрації суддів. Усі вони передбачають більш-менш однакові критерії, за якими має відбуватися зазначена процедура, та віддають право на її здійснення спеціально створеному органу. Різниця полягає в строках застосування люстрації, а також періоду часу, який має перевірятися.

Без сумніву, в Україні є чимало суддів, які у своїй діяльності свідомо припускалися порушень у здійсненні неупередженого, безстороннього та справедливого правосуддя. Причина тут не має вирішального значення.

Напевно, ні в кого не виникає заперечень, що такі особи не мають морального права здійснювати правосуддя та щонайменше мають бути звільнені з посади. Разом із тим в існуючих умовах революційної налаштованості нової влади і населення можливі випадки, і для цього є всі передумови, коли люстрацію використовуватимуть для заміни одних «корумпованих суддів» на інших «менш корумпованих» або ж поки що не корумпованих, але своїх. Власне, такі факти ми вже спостерігаємо в новітній кадровій політиці Міністерства внутрішніх справ і це надзвичайно небезпечний сигнал і навіть виклик ідеям Майдану.

Колегіальність органу, уповноваженого на здійснення люстрації, на мою думку, є ширмою, і рішення цей орган прий­матиме, вигідні його очільникам або особам, які за ними стоять. Практика свідчить, що саме така доля практично всіх рішень колегіальних органів, що існують в нашій країні.

Враховуючи викладене, вважаю, що люстрація суддів у нашій державі, безумовно, потрібна, але притягнення суддів до відповідальності, звільнення з посад має відбуватися у спосіб, передбачений Конституцією та Законом України «Про судо­устрій і статус суддів». Водночас з метою більшої прозорості та контролю над цим процесом ЗМІ, громадськості також доцільним є реальне, а не декларативне створення Люстраційного комітету, який потрібно наділити повноваженнями щодо збору інформації згідно з критеріями люстрації, підготовки та подання відповідних висновків на розгляд Вищої ради юстиції, кваліфікаційно-дисциплінарної комісії, подання заяв про відкриття кримінальних проваджень тощо. Законодавчо визначити, що цей процес аж до прийняття відповідного рішення стосовно кожного судді, який проходив процедуру люстрації, має бути прозорим на будь-яких етапах, а також відповідальність осіб, задіяних у проведенні люстрації. В іншому випадку люстрація має всі шанси перетворитися або ж на полювання на відьом, або ж на створення ще одного органу, діяльність та повноваження якого міститимуть значну корупційну складову.

Андрій ПОЖИДАЄВ,
партнер ЮФ «Астерс»

Створення незалежної та прозорої судової системи є визначальною передумовою для розвитку демократії та захисту прав людини. Саме тому проведення судової реформи та впровадження сукупності заходів з метою відновлення та зміцнення довіри до судових інституцій має стати першочерговим завданням нової влади.

Судову реформу необхідно спрямувати на подолання двох основних проблем судової системи — це політичне втручання і політичний тиск на суддів та хабарництво. З першою необхідно боротися за допомогою створення, по-перше, адекватної та незалежної системи суддівського самоврядування, по-друге, єдиних і прозорих критеріїв для призначення суддів на посади та критеріїв просування суддів кар’єрними сходинками — перехід у суди апеляційної та касаційної інстанцій, обрання на керівні посади тощо.

Звичайно, відновлення суспільної довіри до суддів не може відбутися без подолання іншої проблеми — хабарництва. Варто відзначити, що наразі можна почути багато закликів, ініціатив та пропозицій щодо проведення люстрації суддівського корпусу. Безумовно, проведення люстрації має стати одним із кроків на шляху до подолання кризи судової системи, однак також необхідно розуміти, що які б досконалі правові механізми для проведення люстрації не було розроблено, навряд чи вдалося б змінити кожного нечесного суддю чи посадовця.

Тому першочерговим має стати не зміна одних облич на інші, а зміна основних підвалин діяльності суддів. Боротьба з корупцією буде ефективна лише в тому випадку, якщо суддям будуть надані справжні гарантії незалежності, і, як би банально це звучало, але одним із перших і найважливіших критеріїв такої незалежності має бути незалежність матеріальна. Другим важливим чинником повинна стати нова система дисциплінарної відповідальності суддів.

У контексті питання судової реформи неможливо не згадати про необхідність оптимізації роботи судової системи, а саме: розвантаження судів та створення механізмів для того, щоб вирішення частини спорів відбувалося у позасудовому порядку. Насамперед, це стосується адміністративних процедур оскарження рішень держаних органів та посадових осіб. За сьогоднішніх реалій мало хто сподівається знайти правду в державних органах, навіть у вищестоящих, а тому дуже часто за захистом своїх прав ідуть напряму до суду. Одним із кроків підвищення дієвості механізмів адміністративного оскарження могло б стати запровадження відповідальності посадовців за прийняття неправомірних рішень, наприклад, на основі кількості рішень, які у подальшому було скасовано судом. Це сприяло б більш відповідальному підходу посадовців при винесенні актів індивідуальної дії і, як наслідок, вчинило б позитивний вплив на завантаженість судів та, відповідно, скорочення строків судового розгляду.

Іван ХОЛОД,
адвокат, старший юрист судового департаменту АО AVER LEX

Необхідність дослідження питань побудови сучасної судової системи України обумовлюється об’єктивною потребою підвищення ефективності судових процедур, лібералізацією правової системи, запровадженням стратегій і тактик боротьби з корупцією з метою ефективного функціонування судової гілки влади і створення українського економічного дива.

Фундаментальною основою для названої реформи стане успішний досвід Сінгапуру та Грузії.

Результати проведеного детального аналізу реформ судових систем названих вище країн переконливо свідчать про їхню ефективність та успішність.

Так, за офіційними даними глобального дослідження проекту «Ведення бізнесу» (Doing Business), проведеного за методиками Світового банку (World Bank), Сінгапур посідає перше місце, а Грузія — восьме серед 189 країн за системним рейтингом сприятливих умов ведення бізнесу. При цьому висока позиція в індексі легкості ведення бізнесу означає, що регуляторний клімат сприяє веденню бізнесу, а індекс є середнім показником країни за десятьма ключовими критеріями (захист інвесторів, кредитування, реєстрація власності, отримання дозволів на будівництво, вирішення питань неплатоспроможності, забезпечення виконання контрактів, міжнародна торгівля, оподаткування тощо), кожен з яких має рівну вагу.

На етапі реформування судових систем Сінгапуру та Грузії перший час зміни мали несистемний, процедурний характер, мали на меті оптимізувати роботу суддів у таких нап­рямах: ремонт приміщення, комп’ютеризація й створення баз даних, збільшення чисельності персоналу, розширення юрисдикції нижчих судів. Між тим вирішення окреслених вище питань не давало необхідних результатів.

У зв’язку з цим уряди реформаторів швидко дійшли виснов­ків про необхідність змін парадигм функціонування судів у цілому. У результаті було сформовано новий підхід до оцінки роботи судів і сформульовано принципово нові цінності та пріоритети, серед яких, наприклад, ефективність як суспільне національне благо.

Спеціально сформовані команди експертів і реформаторів системно аналізували проблеми судочинства. В аналізі враховувалися показники впливу демографічних змін і економічного, технологічного розвитку на попит послуг судової системи країн. За підсумками було складено прогнози можливих варіантів розвитку і майбутніх потреб судової системи.

З метою розв’язання проблеми низької продуктивності нове керівництво системи судів почало вводити систематичні заходи, спрямовані на прискорення розгляду справ, у тому числі шляхом підвищення дисципліни проведення засідань. Наприклад, стежити за дотриманням розкладів, збільшенням робочих годин, обмежувати практику перерв у засіданнях, було розширено коло юристів, допущених до повсякденної діяльності судів. Навіть дизайн залів судових засідань зробили більш ліберальним і розслабленим.

Фактично судова система як гілка державної влади послідовно переходила на рейки бізнес-принципів і критеріїв ефективності.

Треба окремо відзначити такі використані принципи:

1) Залучення і втримання найкращих фахівців у сфері права. Робота над їхньою мотивацією та ефективністю.

2) Керівництво судової системи публічно демонструвало професійний приклад. Високопоставлені судді відправлялися в нижчестоящі суди, щоб на місці керувати змінами, в тому числі стежити за дотриманням розкладів, розподілом навантаження між суддями і формуванням духу солідарності та професійної гордості судової корпорації.

3) У ході реформ практикувалося своєрідне експериментування з метою виробити більш ефективної процедури і поліпшити стандарти роботи. Наприклад, верховний суддя іноді передавав складні справи з Верховного суду до якогось із нижчестоящих, що, зрештою, призводило до підвищення кваліфікації суддів.

4) Уряди країн послідовно спрощували доступ до юридичних послуг і прагнули знизити вартість доступу до правосуддя як такого. Були введені схеми судового вирішення спорів, які дали змогу розподілити методи вирішення спорів за типом і складністю справ, що, в свою чергу, суттєво підвищило ефективність використання часу і коштів. Одним із принципових результатів була поява спеціалізованого Нічного суду, який розглядав незначні справи вночі, у неробочі години, та комерційного Трибуналу за незначними претензіями.

Стратегічні засади судових реформ Сінгапуру та Грузії базувалися на принципах управлінського підходу і результативності на основі лідерства, проактивності та самовдосконалення, основою якого став латинський вислів «primus inter pares».