Post Scriptum: Земельні заручники

«Життя не кінчається смертю, якщо залишається сад»

В. Терен

Суть земельних відносин полягає у використанні та охороні землі як компонента природного середовища і нерухомого майна. Відмінною ознакою земельних конфліктів треба вважати саме безпосередній зв’язок власне конфлікту з суб’єктами права на землю, за допомогою яких реалізується використання земель. Розгляд таких спорів вважається елементом захисту прав і законних інтересів власників землі, землевласників і землекористувачів.

На сьогодні, незважаючи на те, що з 1 січня 2013 року набув чинності Закон України «Про державний земельний кадастр», на підставі якого державні акти на право власності на землю не видаються, а документом, що посвідчує право власності, є свідоцтво на право власності, отримане у територіальному органі державної реєстраційної служби, одним із найгостріших питань залишається скасування вже існуючих державних актів з підстав накладення меж суміжних земельних ділянок.

Зазвичай межі суміжних земельних ділянок сусідів встановлюються при проведенні землевпорядних робіт. Проте до 20 березня 2002 року, коли Держкомземом було видано вказівку № 12, відповідно до якої земельним ділянкам на обов’язковій основі почали присвоювати кадастрові номери, які зазначалися в державних актах на право власності і на право користування, межі суміжних земельних ділянок визначалися суто в технічній документації — в натурі межі земельної ділянки не вимірювалися.

Таким чином, один сусід міг встигнути отримати державний акт про право приватної власності на земельну ділянку, а інші ще не оформили належним чином документацію, це призводило до того, що під час господарського використання землі одна зі сторін могла заволодіти частиною городу сусіда.

Відповідальність за порушення прав землевласників лягає на плечі органів місцевого самоврядування

І таке заволодіння не завжди було умисне та з метою збільшення площі своєї земельної ділянки. Власники та користувачі земельних ділянок просто могли не знати про факт самозахоплення. У такому випадку вся відповідальність за допущені помилки, в зв’язку з бездіяльністю, яка полягала в тому, що технічна документація погоджувалася без виносу меж суміжних земельних ділянок у натурі, та за порушення права власності землевласників лягає на плечі саме органу місцевого самоврядування.

Найчастіше землевласники дізнаються про свою «халепу» при відчуженні земельної ділянки. Оскільки в договорах купівлі-продажу, міни, дарування і в договорах іпотеки з метою ідентифікації земельної ділянки обов’язково зазначається кадастровий номер. А присвоєння кадастрового номера потребує попередніх обмірів ділянки, що полягає не лише в порівнянні площ у технічній документації, а й встановлення меж суміжних земельних ділянок у натурі з виїздом на місцевість. У результаті таких дій виявляється факт накладання меж суміжних земельних ділянок, причому хто саме з сусідів винний у цьому накладанні — незрозуміло.

Так зароджуються земельні конфлікти, які в подальшому переростають у судові процеси, коли землевласник позивається до органу місцевого самоврядування з позовом про визнання недійсним рішення про передачу у власність сусідської земельної ділянки та про скасування державного акта на право власності на сусідську земельну ділянку.

І як би це не було абсурдно, але суди задовольняють такі позовні вимоги, обґрунтовуючи свої рішення тим, що технічно встановити, хто саме збільшив або перемістив свою земельну ділянку, неможливо, оскільки в обох землевласників є державні акти на право власності на ці земельні ділянки, в яких зазначені відповідні площі, які не змінювалися, проте факт накладання меж даних земельних ділянок є, а тому, керуючись статтею 155 Земельного кодексу України, у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним та відповідно до того, чий державний акт був виданий пізніше, підлягає визнанню його недійсним та скасуванню.

Такі конфлікти є непоодинокими і, на жаль, немає жодної норми закону, яка врегулювала б вирішення цього питання без порушення прав усіх землевласників та землекористувачів.