Post Scriptum: Гра на виживання

Олександр ОНІЩЕНКО,
керуючий партнер АК «Правочин», адвокат

Напевно, я ще відношу себе до тієї категорії громадян, яку називають невиправними оптимістами. Хоча в нинішніх українських реаліях такий оптимізм дається важко і дедалі все важче.

«Покращення життя» кожного з нас стрімко поширюється українськими теренами і стукає у двері наших домівок. Стало «краще» без винятку всім — малому та середньому бізнесу, який отримав фіскальний і супе­речливий Податковий кодекс України, пенсіонерам, які продовжують ледве зводити кінці з кінцями, підтримуючи своє злиденне існування в умовах пенсійної реформи, політичній опозиції, утиски і переслідування якої набули безпрецедентного характеру для демократичної держави.

Влада розпочала гру на виживання з власним народом, гру вкрай небезпечну, позбавлену будь-яких правил та й здорового глузду. Для прикладу дозволю собі взяти передбачені чинним українським законодавством соціальні виплати певним категоріям населення. Нагадаю, йдеться про мільйони українських громадян — «чорнобильців», ветеранів війни, дітей війни, осіб, що отримують допомогу по догляду за дитиною, працюючих пенсіонерів і багатьох інших категорій «пільговиків», яким парламентарі багатьох скликань Верховної Ради України на хвилі всеохоплюючого популізму під кожні вибори передбачали все нові виплати та пільги, розмір яких складає кілька Державних бюджетів України.

Але до чого тут люди?

Це закономірне і справедливе запитання ставить перед собою кожний, хто залишив у собі повагу до закону та усвідомлення необхідності його неухильного виконання. Аксіомою є те, що важко вимагати дотримання громадянами країни її законів в умовах їх тотального невиконання владою.

Люди, котрі заслужили отримати від держави підтримку, мають її отримати. Ігнорування цього обов’язку, штучне обмеження виплат, тотальне невиконання судових рішень про стягнення пенсій та соціальних виплат з посиланням на відсутність коштів — це запуск механізму соціального вибуху.

Проте таку, на перший погляд, просту істину не можуть збагнути можновладці по всій біло-блакитній вертикалі, пускаючи мільйони «пільговиків» по великому колу безглуздих зусиль та поневірянь. Спочатку задля отримання соціальних виплат вони мають звернутися до суду, згодом органи Пенсійного фонду України оскаржуватимуть абсолютно безспірне рішення першої інстанції до апеляційного суду, який розглядатиме його роками, а потім на етапі виконання рішення виявиться, що у Пенсійного фонду України немає необхідного фінансування для таких виплат. І всі при роботі. Суди завантажені, і навіть перевантажені, «соціалками», що впливає на строки розгляду і вирішення як цієї категорії справ, так і багатьох інших.

На повну потужність працюють і чиновники Пенсійного фонду України, за вказівкою «з гори» подаючи до суду часто абсолютно безглузді, невиправдані та абсурдні апеляційні й касаційні скарги, тексти яких нагадують одна одну як дві краплини води. Відробляє свій хліб і виконавча служба, намагаючись виконувати абсолютно безспірні судові рішення про стягнення пенсій та соціальних виплат. Щоправда, за відсутності коштів у бюджеті Пенсійного фонду України таке виконання зводиться лише до відкриття провадження, надсилання вимог та штрафування посадовців за невиконання судових рішень. У свою чергу, Пенсійний фонд України оскаржує таке рішення виконавців до суду з посиланням на відсутність своєї вини, і державна машина знову закрутилася з новою силою.

Без перебільшення — це ідіотизм державного масштабу. Замість того, щоб виконувати передбачені законодавством зобов’язання перед пенсіонерами та пільговиками, рідна Українська держава, якій багато з них віддали здоров’я і навіть життя, робить усе можливе і неможливе для ухилення від такого обов’язку або, принаймні, для його відтермінування, використовуючи можливості Пенсійного фонду України та судової системи.

Парадокс полягає в тому, що кошти платників податків, за рахунок яких формується діяльність органів Пенсійного фонду України, судів та виконавчої служби, держава використовує по суті на боротьбу з цими самими платниками податків, тобто з багатьма із нас.

-->