Кримінальне провадження: Зачинені дії

Сергій ШАПОВ,
керівник кримінальної практики ЮК «АлЄксєєв, Боярчуков та Партнери»

Новий КПК України фактично позбавив сторону захисту конституційного права оскаржити незаконні рішення, дії або бездіяльність слідства і прокурора

Минуло понад півтора року з моменту набуття чинності новим Кримінальним процесуальним кодексом (КПК) України, і вже можна напевне судити про результати та окремі аспекти його застосування на практиці, ступінь обґрунтованості очікувань від введених у законодавство новел.

Зокрема, треба визнати обґрунтованими раніше висловлені припущення і побоювання окремих юристів (як науковців, так і практиків) щодо недостатньої правової захищеності зацікавлених осіб у випадках, коли початок і ведення досудового розслідування порушує їхні права. Особливо помітно це на стадії початку досудового розслідування.

Вичерпний перелік

Право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності слідчого або прокурора на стадії досудового розслідування в судовому порядку реалізується шляхом подання відповідних скарг до слідчого судді, основна функція якого — здійснювати контроль за дотриманням прав, свобод та інтересів учасників кримінального судочинства, які в нього залучаються, а також інших осіб.

Однак стаття 303 КПК України передбачає, що на стадії досудового розслідування у кримінальному провадженні до слідчого судді може бути оскаржено лише певний, вичерпний перелік рішень, дій чи бездіяльності слідчого і прокурора, а саме:

— бездіяльність, що полягає в невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань після отримання заяви або повідомлення про кримінальне правопорушення, у неповерненні тимчасово вилученого майна, а також у нездійсненні інших процесуальних дій, які він зобов’язаний вчинити у визначений цим Кодексом термін;

— рішення про призупинення та припинення досудового розслідування, про припинення кримінального провадження, про відмову у визнанні потерпілим;

— рішення, дії або бездіяльність при застосуванні заходів безпеки;

— рішення про відмову в задоволенні клопотання про проведення слідчих (розшукових) дій, негласних слідчих (розшукових) дій;

— рішення про зміну порядку досудового розслідування і продовження його.

Процедурні питання оскарження мають такий вигляд.

Частиною 1 статті 304 КПК України встановлений десятиденний термін, протягом якого особа має право звернутися зі скаргою на рішення, дії або бездіяльність слідчого чи прокурора. Цей строк обчислюється з моменту прийняття рішення, вчинення відповідної дії. При оскарженні бездіяльності обчислення строку оскарження починається з наступного дня після останнього дня, який відведено КПК України для здійснення слідчим або прокурором відповідної дії. Зазначена норма визначає особливий порядок обчислення строку оскарження рішення слідчого або прокурора, яке оформляється постановою. У такому разі строк обчислюється з моменту отримання особою копії оскаржуваної постанови.

Визначити строк

Разом із тим необхідно враховувати загальні вимоги щодо дотримання процесуальних строків, встановлених у статті 116 КПК України, згідно з якою термін подачі скарги на стадії досудового провадження не вважається пропущеним, якщо скарга або інший документ здані до закінчення на пошту чи передані особі, уповноваженій її прийняти, а для осіб, які утримуються під вартою або перебувають у медичному чи психіатричному стаціонарі, спеціальній навчально-науковій установі — якщо скарга або інший документ поданий посадовій особі відповідної установи до закінчення терміну.

У разі пропуску строку, встановленого для подання скарги, скарга повертається особі, якщо при її подачі особа не поставила питання про відновлення цього строку. Слідчий суддя, за наявності відповідної заяви, може поновити строк, якщо він був порушений з поважних причин (хвороба, відрядження, стихійне лихо, хвороба близьких родичів тощо). Підставою для поновлення строків також можуть бути визнані й інші об’єктивні причини, внаслідок яких особа не змог­ла вчасно реалізувати своє право на подачу скарги.

У разі якщо скарга не відповідає вимогам закону, слідчий суддя виносить ухвалу про її повернення. Скарга не відповідає вимогам закону, якщо:

1) її подала особа, яка не має права подавати скаргу (за винятком випадків, коли скарга підписана уповноваженим представником);

2) вона не підлягає розгляду в цьому суді, тобто подана з порушенням правил підсудності, встановлених статтею 218 КПК України;

3) вона подана після закінчення терміну, передбаченого частиною 1 статті 304 КПК України, і особа не заявила клопотання про його відновлення або слідчий суддя не знайшов підстав для його поновлення.

Постанова про відмову у відкритті провадження за скаргою виноситься у разі, якщо скарга подана на рішення, дію чи бездіяльність слідчого, прокурора, яке не підлягає оскарженню. У зазначених вище випадках суд зобов’язаний невідкладно надіслати ухвалу про повернення скарги або про відмову у відкритті провадження за скаргою з усіма доданими матеріалами особі, яка подала таку скаргу. Згідно з частиною 7 статті 304 КПК України, повернення скарги не позбавляє права повторного звернення до слідчого судді, до суду. Однак це правило не стосується випадків повторного подання скарги, яка була повернута у зв’язку з пропуском встановленого процесуального строку.

Якщо скарга відповідає вимогам закону, суддя відкриває провадження і виносить постанову про призначення скарги до розгляду. При цьому потрібно враховувати, що відповідно до частини 2 статті 306 КПК України скарга повинна бути розглянута не пізніше 72 годин з моменту її надходження до суду (за винятком скарги на рішення про закриття кримінального провадження). Для розгляду скарги на рішення про закриття кримінального провадження законом встановлений п’ятиденний термін.

Подача скарги на рішення, дії або бездіяльність слідчого чи прокурора під час досудового розслідування (частина 1 статті 305 КПК України) не зупиняє виконання рішення чи дії слідчого, прокурора. Разом із тим, відповідно до вказаної норми, слідчий або прокурор мають право самостійно реагувати і усувати допущені порушення без рішення слідчого судді по суті скарги. Самостійне скасування зазначеними особами рішення повинно відбуватися таким же чином, яким воно було прийняте (наприклад, постанова скасовується постановою). Підтвердженням реагування на протиправну ­бездіяльність є вчинення відповідних дій або винесення рішення, яке слідчий або прокурор не зробили або не прийняли, але зобов’язані були це зробити.

Підлягає скасуванню

Право самостійно скасовувати рішення або припиняти дію чи бездіяльність може бути реалізовано слідчим або прокурором винятково у випадках, коли оскаржується:

1) бездіяльність слідчого, прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань після отримання заяви або повідомлення про кримінальне правопорушення, у неповерненні тимчасово вилученого майна відповідно до вимог статті 169 КПК України, а також у нездійсненні інших процесуальних дій, які він зобов’язаний виконати у визначений КПК України строк;

2) рішення слідчого, прокурора про припинення досудового розслідування;

3) рішення прокурора, слідчого про відмову у визнанні потерпілим;

4) рішення, дії або бездіяльність слідчого чи прокурора при застосуванні заходів безпеки. У разі самос­тійного скасування слідчим або прокурором рішення припинення оскаржуваної дії або бездіяльності, слідчий суддя припиняє провадження за скаргою шляхом винесення відповідної постанови.

Згідно з частиною 2 статті 305 КПК України прокурор має право самостійно скасувати рішення слідчого про припинення кримінального провадження. Зокрема, прокурор за наявності підстав має право скасувати рішення слідчого про закриття провадження. Наслідком цього є закриття провадження за скаргою слідчим суддею. Інші рішення, дії або бездіяльність не можуть бути самостійно скасовані чи припинені слідчим або прокурором.

Розгляд скарги не може відбуватися за відсутності особи, яка подала скаргу, або її захисника, представника. Треба мати на увазі, що наслідки неявки сторін для участі в розгляді скарги встановлені статтями 323—327 КПК України. Вираження позиції слідчого, прокурора є важливим для прийняття законного і обґрунтованого рішення за скаргою. Відповідно до статті 306 КПК України обов’язок участі останніх при розгляді скарги не є перешкодою для розгляду скарги по суті в їх відсутність. Тому вказівка про обов’язкову участь слідчого, прокурора не суперечить положенню, згідно з яким скарга може бути розглянута і за їх відсутності.

За результатами розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність слідчого, прокурора виноситься ухвала. У КПК України визначено вичерпний перелік рішень, які можуть бути прийняті за результатами розгляду скарги, а саме:

1) про скасування рішення слідчого або прокурора у разі визнання його незаконним;

2) про зобов’язання припинити дію у разі визнання його незаконним;

3) про зобов’язання вчинити певні дії у разі визнання бездіяльності незаконною.

Ухвала за наслідками розгляду скарги виноситься в нарадчій кімнаті і викладається окремим процесуальним документом з дотриманням вимог статті 372 КПК України. Якщо підстав для задоволення скарги немає, слідчий суддя виносить ухвалу про відмову в задоволенні скарги, яка не підлягає оскарженню.

Проте закон передбачає і винятки з цього правила. Зокрема, пос­танова про відмову в задоволенні скарги на постанову про закриття кримінального провадження підлягає оскарженню в апеляційному порядку. Крім того, згідно з частиною 6 статті 304 КПК України постанова слідчого судді про повернення скарги або відмову у відкритті провадження також може бути оскаржене в апеляційному порядку. Постанову слідчого судді може бути оскаржена протягом п’яти днів з дня оголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

У пункті 2 глави 26 КПК України визначено порядок оскарження рішень слідчого судді під час досудового розслідування. Частинами 1, 2 статті 309 КПК України передбачено перелік постанов слідчого судді, які можуть бути предметом оскарження в апеляційному порядку на стадії досудового розслідування. Крім цього переліку, в апеляційному порядку можуть бути оскаржені ухвали слідчого судді, винесені в порядку частини 2 статті 117, частини 7 статті 583, частини 9 статті 584, частини 6 статті 591 КПК України. Водночас сторона кримінального провадження має право висловити свою незгоду з постановою, можливість оскарження якого не передбачено в КПК України, шляхом подання у час підготовчого провадження у суді заперечень проти неї.

Скарги на інші рішення, дії або бездіяльність слідчого чи прокурора не розглядаються під час досудового розслідування і можуть бути лише предметом розгляду під час підготовчого провадження у суді згідно з правилами, передбачених статтями 314—316 КПК України.

Побачити перспективу

Очевидно, що новий КПК України суттєво зменшує обсяг прав учасників процесу порівняно з КПК 1960 року. Згідно зі статтею 234 останнього, будь-яке незаконне рішення, дія чи бездіяльність слідчого на стадії досудового слідства може бути оскаржене прокурору і ця скарга підлягає розгляду в триденний термін.

У такому ж порядку КПК України 1960 року передбачав можливість оскарження на стадії досудового слідства і будь-якого рішення, дій або бездіяльності прокурора. Така скарга подавалася вищестоящому прокурору і розглядалася також у триденний термін. Більше того, спірні дії слідчого і прокурора можна було оскаржити і в суді.

Треба вважати, що найбільш суттєвий вплив на обсяг зазначених прав мало виключення новим Кодексом з кримінального процесу стадії порушення кримінальної справи. Це позиціонувалося розробниками нового КПК України як однозначно позитивне нововведення.

На користь відмови від прийняття компетентними органами процесуального рішення про початок кримінального провадження (про порушення кримінальної справи) і, як наслідок, виключення механізму оскарження зацікавленими особами такого рішення наводилися аргументи про зайвість, непотрібність і дорожнечу дублювання перевірочних дій під час дослідчої перевірки та при досудовому розслідуванні, необхідності процесуальної економії, адже заяву про злочин потрібно обов’язково вносити до Єдиного реєстру досудових розслідувань.

Однак, як показує слідча і судова практика, більша частина розпочатих кримінальних проваджень з самого початку не має судової перспективи, а значна кількість заяв про скоєння злочинів при їх попередній перевірці взагалі не підтверджуються. Слідчі відділи правоохоронних органів фактично завалені кримінальними провадженнями, що явно не мають судової перспективи і до яких у слідчих і прокурорів просто «не доходять руки». За таких умов неухильно знижується якість досудового розслідування, а позамежні навантаження стають причиною фактичної втечі кваліфікованих слідчих працівників.

Бажання позбутися надмірного навантаження найчастіше призводить до того, що заяви про злочин реєструються і перевіряються просто як заяви або звернення громадян у порядку, передбаченому Законом України «Про звернення громадян», без здійснення дій та прийняття рішень, передбачених відповідними нормами КПК України. Крім того, мають місце факти, коли такі заяви і повідомлення про злочини безпідставно переправляються з органу в орган за територіальністю або приналежністю, без реєстрації в Реєстрі та з порушенням встановленого для цього законом терміну в 24 години.

У таких випадках часто-густо виникає парадоксальна ситуація, коли ці дії не можуть бути оскаржені відповідно до норм КПК України, адже найчастіше вони вчиняються не слідчим або прокурором — процесуальним керівником, а іншими працівниками органів внутрішніх справ або прокуратури.

Врахувати рішення

При цьому, згідно зі статтею 9 Конституції України та статтею 19 Закону України «Про міжнародні договори України», чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України встановлено інші правила, ніж передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, підписана від імені України ще 9 листопада 1995 року, ратифікована Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР і, таким чином, є частиною національного законодавства, має силу закону і підлягає пріоритетному використанню перед нормами національного законодавства.

Стаття 6 цієї Конвенції визначає, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, який встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Залишається лише дивуватися, чому при розробці та прийнятті нового КПК України не враховано рішення Конституційного Суду України № 3-рп/2003 від 30 січня 2003 року у справі № 1-12/2003 про розгляд судом окремих постанов слідчого і прокурора, яким на підставі застосування норм міжнародного права встановлено, що практика відмови від розгляду судом скарги на постанову про порушення кримінальної справи щодо певної особи на стадії досудового слідства, відкладення її перевірки судом на стадію попереднього розгляду кримінальної справи або на стадію розгляду її по суті, відстрочка судового контролю обмежують конституційне право людини на судовий захист, яка є гарантією всіх прав і свобод людини і громадянина.

Тому, згідно з рішенням Конституційного Суду України, положення кримінально процесуального законодавства, які унеможливлюють розгляд судом на стадії досудового слідства скарг на постанови слідчого та прокурора про порушення кримінальної справи щодо певної особи, обмежують право людини на судовий захист, закріплене частиною 3 статті 8, частинами 1, 2 статті 55 Конституції України, порушують вимоги статей 3, 21, частини 2 статті 22, частини 1 статті 64 Конституції України, тобто є неконституційними.

За таких умов новий КПК України фактично позбавив сторону захисту конституційного права оскаржити незаконні рішення, дії або бездіяльність слідства і прокурора. Крім того, новий КПК України взагалі не передбачає можливості оскарження рішень, дій чи бездіяльності іншими особами, які, не будучи учасниками кримінального провадження, теж можуть піддатися неправомірному втручанню в їхні права і свободи, що охороняються законом.