Моя компанія: Інтелектуальний захист

За радянських часів Україна не мала свого патентного відомства, а інституту патентних повірених у Радянському Союзі взагалі не було. Функції патентних повірених для іноземних заявників виконував департамент, який входив до системи Торгово-промислової палати (ТПП) СРСР, працював Всесоюзний центр патентних послуг та його філії, а багато підприємств мали власних патентознавців. У 1992 році почалась розбудова інституту патентних повірених, першими атестували 21 особу, серед яких статус патентного повіреного під № 4 отримала Антоніна ПАХАРЕНКО-АНДЕРСОН. Коли молода незалежна держава почала будувати свою патентну систему, Антоніна ПАХАРЕНКО-АНДЕРСОН, маючи патентну освіту та досвід роботи у сфері інтелектуальної власності у ТПП України, вирішила заснувати власну компанію. Сьогодні Україна має 445 патентних повірених, суттєву конкуренцію серед юридичних фірм у сфері інтелектуальної власності та зростаючий попит на послуги фахівців з інтелектуальної власності. Партнери ППФ «Пахаренко і партнери» Олександр ПАХАРЕНКО та Антоніна ПАХАРЕНКО-АНДЕРСОН впевнені, що для подальшого розвитку нашій державі не обійтись без належного захисту прав інтелектуальної власності. Про це та інше з партнерами фірми і розмовляв «УЮ»

Сьогодні багато юрфірм відкривають практики з інтелектуальної власності. У чому причина такої зацікавленості?

Антоніна ПАХАРЕНКО-АНДЕРСОН (А.П.-А.): Сфера інтелектуальної власності (IВ) справді стає все привабливішою, оскільки будь-яка компанія, яка виходить на ринок, розуміє, що без захисту своєї інтелектуальної власності — торговельних марок, винаходів, промислових зразків та інших об’єктів інтелектуальної власності — товар або послугу просувати неможливо. Конкуренція жорстка, бо споживачі насамперед звертають увагу на бренд, який супроводжує товар чи послугу. Своєю чергою, бренд утворюють торговельні марки, якість товару чи послуги, маркетингові та рекламні акції із його просування на ринку, ділова репутація виробника. Компаніям доводиться все це захищати.

 

Відповідно, і ваша діяльність не обмежується винятково охороною та захистом прав ІВ?

А.П.-А.: Ми починали саме з цього, та потім через запити клієнтів довелось розширити сферу діяльності, і тепер ми не займаємось хіба що фінансами та нерухомістю. Наша фірма називається патентно-правовою, оскільки у нас працюють 25 різнопрофільних юристів та 12 фахівців у сфері інтелектуальної власності. Співробітники постійно підвищують свій професійний рівень, маючи дві-три вищих освіти. Сьогодні в інтересах наших клієнтів ми займаємось глобальними правовими питаннями, пов’язаними із виходом компанії на відповідний ринок, та оцінкою можливих ризиків.

У сфері ж ІВ ми не просто реєструємо торговельні марки чи винаходи, а розробляємо програму комплексної охорони бізнесу клієнта, проводимо due diligence ІВ компаній з метою оцінювання можливих ризиків при реєстрації, придбанні й подальшому використанні об’єктів ІВ, формуємо «портфель» прав ІВ клієнта.

 

Кількість судових справ з IВ останнім часом зменшилась?

Олександр ПАХАРЕНКО (О.П.): Нині через кризу страждають усі галузі, але найменше труднощів у сфери ІВ не лише в Україні, але й в усьому світі. Напевне, це пов’язано з тим, що компанії почали приділяти більше уваги власним активам і, звісно, звернули увагу на необхідність їх інтенсивного захисту. Дещо зменшилася кількість поданих заявок, але кількість судових справ із захисту прав ІВ не змінилась. Хоча, можливо, саме через те, що ми давно працюємо на ринку, маємо певну репутацію, від нас в кризу клієнти не пішли, а навіть з’явились нові.

 

А на що очікуєте у найближчому майбутньому?

А.П.-А.: Сподіваємось, що після підписання Угоди про асоціацію з ЄС відбудуться значні зрушення саме у сфері IВ: якщо українські компанії виходитимуть на європейський ринок, їм необхідно потурбуватись про охорону своїх прав ІВ у ЄС. Наразі небагато українських компаній подають заявки за кордон, порівняно з тим, скільки заявок надходить до України. Але ми сподіваємось на пожвавлення діяльності наших заявників. Це ж стосується й іноземних інвесторів, які почнуть входити на український ринок, і їм також знадобиться професійна юридична підтримка.

Антоніна ПАХАРЕНКО-АНДЕРСОН: «Суспільство має розуміти, що виробництво та розповсюдження підробок — це злочинна діяльність, яку не варто підтримувати»

Ви готові до цього?

А.П.-А.: Ми готові завжди, бо дотримуємось девізу: ніколи не відмовляти клієнтам, навіть якщо дуже зайняті. Завжди надамо допомогу, якої клієнт потребує. Нині це переважно ділові консультації, допомога з виведення товару під брендом на ринок тощо.

Надаємо і рекомендації щодо попередження можливих проблем. Зокрема, ми звертаємо увагу клієнтів на захист інформації. Насамперед це пов’язано з витоком інформації, тож не зайвим буде підписання зі співробітниками угоди про конфіденційність, оскільки часто через внутрішні негаразди працівник змінює місце роботи і намагається використати отриману конфіденційну інформацію (бази даних, ідеї, нові проекти).

 

Що можна зробити у цьому випадку?

О.П.: Довести, що стався витік інформації, вкрай складно. Тому ми рекомендуємо прописувати виконання завдань у трудовому договорі. Втім, коли звільняються співробітники, то найбільша небезпека — не «запозичення» ідей, а крадіжка баз даних не лише клієнтських, а й з розробками компанії. Для юрфірми, приміром, це напрацювання зразків позовних заяв, консультацій, стратегій тощо. Це вже інтелектуальна власність компанії, яка створювалась роками і яку потрібно захищати. На щастя, нашу фірму оминула проблема частої зміни кадрів. Звичайно, за ці роки хтось переходив до конкурентів, хтось створював власні компанії, та загалом колектив постійний. На сьогодні штат компанії налічує понад 50 працівників, дехто працює з часу заснування компанії.

 

Переманювання клієнтів та співробітників у сфері IВ поширене явище? Які методи найчастіше застосовуються? І як утримати і тих, й інших?

О.П.: У всьому світі основний метод переманювання — демпінг. Якщо клієнт — великий холдинг, то він може спокуситись нижчою ціною. Невелика ж компанія, яка постійно працює з певною патентною чи юридичною фірмою, навряд чи перейде до конкурентів, хіба що обсяг замовлень вимагатиме економії.

У нас гнучка система цін — кожен клієнт має особливі умови, індивідуальну угоду. Звичайно, ми маємо загальні тарифи, але часто відступаємо від них.

Іноді наші клієнти для подання заявок на об’єкти ІВ можуть скористатись низькими тарифами конкурентів, але для вирішенням серйозних питань приходять лише до нас. Ми, своєю чергою, залежно від обсягу «портфеля» прав ІВ, можемо зробити суттєву знижку. У будь-якому разі намагаємось не відмовляти, але якщо і відмовляємо, то лише у випадку конфлікту інтересів.

Що стосується співробітників, то з кадрами сьогодні велика проблема. Спеціалізація вузька і знайти дійсно кваліфікованого досвідченого юриста вкрай складно — всі вони вже працевлаштовані. Трапляється і так, що беремо досвідченого юриста в іншій сфері, а з ІВ у нього не складається. Однак ті, хто в нас працює, справді віддані своїй справі.

 

Щоб працювати у сфері IВ, потрібна якась творча жилка? Чи є якісь особливості організації процесу роботи в компанії, з огляду на специфіку?

А.П.-А.: Швидше, потрібно це все розуміти і відчувати. Що стосується процесу роботи, то ми намагаємось діяти швидко і професійно. Пам’ятаю, на початку 90-х, коли ми почали відвідувати перші конференції, один іноземний колега розповідав: «Якщо я надсилаю запит і мені відповідають хоча б наступного дня, я, напевно, працюватиму з цими людьми. Але якщо відповідають того ж дня, то тривала співпраця гарантована». Справді, ми намагаємось, аби кожен клієнт відчував, що ним займаються пріоритетно, його цінують. Тож робимо все можливе, щоб спілкування з клієнтом було суто діловим та професійним, а партнери контролюють цей процес.

 

Чи відстає Україна від світових стандартів захисту прав ІВ?

О.П.: Деяке відставання, звісно, є. Наприклад, сьогодні у світі активно шукають шляхів розв’язання проб­леми порушень в Інтернеті. В Україні поки що це на дуже низькому рівні, зокрема немає законодавства, яке б регулювало відповідальність тих же провайдерів.

Наприклад, у Франції є процедура закриття домену, що порушує чиїсь права, яка відбувається досить швидко, за день закривається до тисячі доменів. У нас же, щоб закрити один домен, потрібно пройти тривалий процес: якщо власник сайту не бажає добровільно припиняти свою неправомірну діяльність, потрібно звертатись до суду. Водночас, згідно із Законом України «Про захист персональних даних», непросто отримати адресу власника домену: потрібно звертатись до провайдера, який може і не відповісти, якщо не захоче. Але, незважаючи на труднощі, в нашій практиці було чимало успішних справ із закриття сайтів-порушників.

Ще один аспект — притягнення до відповідальності всіх учасників процесу поширення та реалізації контра­фактної продукції. В українському законодавстві взагалі не розглядається варіант притягнення до відповідальності третіх осіб, які побічно сприяють виробництву і поширенню підробок: власників торговельних центрів та орендодавців, котрі надають торговельні місця; перевізників та логістів, які надають свої послуги виробникам і продавцям підробок; операторів платіжних систем, використовуваних для оплати при придбанні підробок; поліграфістів і виробників, які виготовляють упаковки для контрафактної продукції; інтернет-провайдерів; власників/операторів сайтів-аукціонів, де продаються підробки, тощо.

У світовій же практиці такі особи сприяють припиненню порушень, інакше їх можуть притягнути до відповідальності. Наприклад, у Китаї до кримінальної відповідальності притягують власників торговельних центрів і ринків.

Інтернет-аукціони, такі як Ebay, Alibaba, теж мають програми зі сприяння припиненню порушень. Сьогодні в нас є декілька звернень від клієнтів щодо заборони реалізації контрафактної продукції через українські аукціони. Оператори цих аукціонів абсолютно не прагнуть співпрацювати, одразу відсилають за межі України до своїх материнських компаній. І це при тому, що материнські компанії у своїх країнах чудово сприяють припиненню порушень. Доводиться домовлятися з ними, щоб така програма сприяння була запущена і в Україні.

Українські поштові служби також не наділені повноваженнями та можливістю простежувати незаконні пересилки. Хоча недавні зміни у митному законодавстві дозволяють призупиняти поштові відправлення, що містять контрафактну продукцію або порушують права ІВ, але самі поштовики не бажають допомагати, посилаючись на згаданий вище закон та заявляючи, що вони не повинні нести відповідальності, оскільки є лише посередниками.

Загалом українська тенденція має бути такою, щоб не лише прибрати з ринку контрафактну продукцію, а й обмежити використання коштів, отриманих від її реалізації.

 

Скільки коштів можна відсудити у порушника прав ІВ?

О.П.: Порівняно зі США, обсяги відшкодувань у нас незначні: там за порушення прав лише на один знак можна відсудити мільйони, а в Україні проблеми іншого характеру — мало виграти справу, потрібно ще й стягнути кошти. У нашій практиці був кримінальний процес, в якому було встановлено, що порушення відбувалось у промислових масштабах: ми представляли інтереси 20 компаній, які подали загальний позов на 40 мільйонів гривень, але поки тривав судовий процес, власник зумів «позбутись» майна до накладання арешту на нього.

Насправді боротьба з контрафактом — це боротьба з організованою злочинністю, яка навчилась добре ухилятись від відповідальності і стала дуже креативною. Останні дослідження свідчать, що прибуток від реалізації підроб­леної продукції є навіть вищим, аніж від торгівлі зброєю та наркотиками, а відповідальності уникнути простіше.

Олександр ПАХАРЕНКО: «Потрібно не лише прибрати з ринку контрафактну продукцію, а й обмежити використання коштів, отриманих від її реалізації»

Тобто повністю викорінити проблему підробок в Україні наразі неможливо?

А.П.-А.: Якщо взятися за цю справу всім суспільством, то можливо. Проблема підробок — це не тільки проблема України! Згідно з останніми оприлюдненими даними ООН, світовий оборот контрафактних товарів становить 250 млрд дол. США на рік. Підробляють майже всі товари загального вжитку, причому підробки продаються практично в усіх країнах світу і є невід’ємною частиною будь-якого значного сектору продукції. Цей нелегальний бізнес можна порівняти хіба що з торгівлею наркотиками і зброєю, тому він уже став частиною величезної злочинної індустрії, а кошти, отримані від торгівлі підробками, спрямовуються на подальше виробництво контрафакт­них товарів та інші незаконні види діяльності.

Для виховання суспільства, сприяння формуванню раціональної моделі споживання та підвищенню рівня обізнаності населення про ризики й наслідки придбання контрафактних товарів по всьому світу розпочато численні просвітницькі кампанії. Не залишились осторонь цих процесів і українці, які вже декілька років поспіль беруть активну участь у просвітницькій кампанії «Дні боротьби з підробками та піратством в Україні», яка була розпочата в нашій державі навесні 2012 року «Українським альянсом по боротьбі з підробками та піратством» разом із Державною службою інтелектуальної власності України, Державною митною службою України, Міністерством внутрішніх справ України та Українським національним комітетом Міжнародної торгової палати (ICC Ukraine). Кампанія проходить під гаслом «Я купую справжнє! Я не купую підробок!» та спрямована на переконання споживачів у серйозності цієї проблеми, розповідає про ризики і втрати, пов’язані з придбанням підробок. У межах кампанії проводяться регулярні заходи серед студентів, школярів, журналістів, представників держорганів і бізнесу.

Насамкінець, варто пам’ятати, що ми крадемо з власної кишені, коли купуємо підроблений товар. Деякі види підробок, такі як ліки, іграшки, запасні деталі автомобілів і літаків, добрива, серйозно загрожують здоров’ю та безпеці споживачів. Крім того, бюджет України щорічно недоотримує мільярди гривень потенційних податкових надходжень, знижується пряме інвестування через втрату країною інвестиційної привабливості, зростає корупція та злочинність, відсутня чесна конкуренція на ринку. Суспільство має розуміти, що виробництво та розповсюдження підробок — це злочинна діяльність, яку не варто підтримувати.

-->