Судова практика: Зовнішнє втрачання

Оксана КОБЗАР,
партнер ЮФ FELIX (м. Харків)

Скасування мита для українських товарів не вплине на відносини з українською митницею, оскільки вона не має відношення до митного контролю при імпорті товару до ЄС. Митниця здійснює експортний контроль, визначальним для якого є той факт, що на більшість товарів, що вивозяться з України, відсутнє експортне мито, тобто немає грошової складової. Якоюсь мірою зацікавленість держави проявляється в контролі за дотриманням умов застосування нульової ставки ПДВ. Проте найжорсткіші баталії розгортаються не на експортному, а на імпортному фронті. Битва з митницею починається тоді, коли товар можна класифікувати у різних товарних позиціях з різною ставкою мита (наприклад 0 % і 5 %), коли для застосування преференційної ставки не прий­мають сертифікати походження або коли митниця вважає, що митну вартість занижено. Якщо на товари з ЄС буде введено нульові ставки, без можливості маніпулювання позиціями УКТЗЕД, протистояння буде зосереджено на контролі документів про походження, а також на деяких видах нетарифних бар’єрів (документи про підтвердження відповідності тощо). Але це означає, що українська митниця хватку не послабить, а просто переорієнтує увагу на інші теми.

Іван ШИНКАРЕНКО,
провідний радник ТОВ «КМ Партнери»

Серед тенденцій, що мали місце до зміни керівництва фіскальних органів, варто відзначити перегляд митної вартості при імпорті товарів за відсутності взаємопов’язаності сторін операції. Як підставу для коригування митники використовували будь-які формальні розбіжності в документах, наприклад різні підписанти контракту та додатків, або розбіжності у банківських реквізитах. Зрозуміло, що такі розбіжності при об’єктивному підході не могли б викликати сумніви в обґрунтованості рівня ціни за контрактом. Утім, оскаржувати такі рішення було вкрай важко — при адміністративному оскарженні доводи по суті взагалі не розглядалися, а в судах превалював підхід «митникам видніше».

Наразі в цілому ситуація з переглядом митної вартості залишається вкрай важкою.

Хоча певні позитивні зрушення і намітилися — на рівні керівництва митних органів визнається неправомірність перегляду митної вартості з посиланням на такі формальні підстави. Та й підхід до розгляду скарг вже менш формальний. Так, в нашій практиці Міндоходів скасувало низку рішень про визначення митної вартості в операціях між непов’язаними особами, тоді як скарги щодо попередніх рішень з аналогічних операцій були безуспішними. 

Та й взагалі з останніх листів випливає, що керівництво митних органів почало відстоювати позицію про необхідність належної юридичної аргументації перегляду митної вартості та інших рішень.

Як відреагували митники на місцях — тепер замість розбіжностей у документах намагаються віднайти нові підстави для неприйняття задекларованої митної вартості, посилаючись, наприклад, на відсутність інформації про всі складові митної вартості. Принципово, це той же підхід, хоча і не такий очевидний як у випадку, скажімо, посилання на різні підписи на договорі.

Зрозуміло, що швидко систему змінити вкрай важко, але сподіваймося, що все ж таки керівництвом держави будуть здійснені реальні кроки, хоча б введення відповідальності митниці за безпідставне коригування митної вартості та зміну кодів.

Тарас ВАРАВА,
юрист МЮФ Baker & McKenzie

Одним із найефективніших інструментів в арсеналі митних органів є притягнення посадових осіб підприємства до адміністративної відповідальності за порушення митних правил. Штрафи можуть сягати 200 % вартості товарів чи 300 % несплаченої суми митних платежів. Крім того, у багатьох випадках також може застосовуватися конфіскація.

І хоча такі рішення можна оскаржити, статистика свідчить, що в абсолютній більшості справ рішення виносяться на користь митниці. Рішення місцевого суду на користь особи про закриття провадження у справі є рідкістю. Навіть за таких малоймовірних обставин митниця обов’язково подає апеляцію і, знову ж таки, перемагає. Якщо для прикладу взяти всі справи про порушення порядку проходження митного контролю в зонах спрощеного митного контролю (стаття 471 Митного кодексу (МК) України), які розглядалися Бориспільським міськрайонний судом з моменту набуття чинності новим МК України і дотепер, то рішення на користь митниці приймалися у 92 % випадків. Якщо ж проаналізувати практику Апеляційного суду Київської області за той самий період щодо статті 471 МК України, то митниця брала гору у 82 % випадків.

Проте проблема полягає не стільки у співвідношенні рішень, які ухвалюються на ту чи іншу користь, як у справедливому розгляді справи. Місцеві суди ледь не автоматично приймають рішення на користь митниці: належним чином не досліджують матеріали справи, не надають оцінку доказам чи доводам захисту, не встановлюють вину посадової особи.

Для прийняття позитивного рішення особа фактично змушена доводити свою невинуватість, хоча тягар доведення лежить на митних органах. Якщо особа не змогла переконати суд у своїй невинуватості, то суд у найкращому випадку ухвалить постанову про направлення матеріалів справи на доопрацювання (одразу ж зауважимо, що це суперечить МК України, яким передбачено можливість прийняття лише постанови про проведення додаткової перевірки). Загалом суд не схильний приймати рішення на користь особи, що притягується до відповідальності, лише на підставі недоведеності складу адміністративного правопорушення митними органами.

Окремо також необхідно звернути увагу на необізнаність чи вперте небажання суддів застосовувати положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини. Нам відомі лише поодинокі випадки, коли суд в обґрунтування своєї позиції посилався на Конвенцію та рішення Європейського суду. Однак у більшості випадків ці інструменти є чужими для суддів, а тому аргументи захисту щодо порушення положень Конвенції просто ігноруються.

Іван ШИНКАРЕНКО,
провідний радник ТОВ «КМ Партнери»

Однією з головних проблем застосування законодавства, яке регулює митні відносини, є питання відповідальності за порушення митних правил посадових осіб суб’єктів ЗЕД.

Розрекламований відхід від кримінальної відповідальності вилився у ще більші проблеми. Так, санкції за порушення митних правил є «драконівськими». Чого лише варта стаття 485 Митного кодексу (МК) України, яка встановлює штраф у розмірі 300 % несплаченої суми митних платежів. І цей штраф, до речі, застосовують і за відсутності фактичної недоплати, а у випадку виявлення проблем на етапі декларування, що призвели до заниження розміру платежів, що не узгоджується з формулюванням норми. На практиці штрафи, накладені на посадових осіб суб’єктів ЗЕД, сягають сотень тисяч, а подекуди й мільйонів гривень.

При складанні протоколів про порушення митних правил митники зазвичай ігнорують необхідність доведення вини (як прямого умислу, так і необережності) особи, яка, як вони вважають, скоїла порушення. При складанні протоколів митники абсолютно не враховують, що значна частина санкцій за порушення митних правил може застосовуватися лише за умови наявності прямого умислу в діях особи, який має бути доведений. А який може бути умисел у працівника суб’єкта ЗЕД чи митного брокера, чий рівень винагороди абсолютно не залежить від економії на сплаті митних платежів під час митного оформлення товарів?

Більше того, існуючі положення законодавства обмежують можливості оскарження таких санкцій. Зокрема, у випадку винесення постанови про порушення митних правил безпосередньо судом, її оскарження можливе лише в апеляційному порядку, а у випадку винесення такої постанови митним органом — тільки у місцевому суді першої інстанції, чиє рішення є остаточним. Така процедура могла би бути виправданою, якби йшлося про «копієчні» штрафи. Але ж у даному випадку можливі санкції на мільйони гривень! Як практичні підходи, так і нормативне регулювання відповідальності за порушення митних правил вимагає якнайшвидшого перегляду. Принагідно зауважимо, що такий законопроект був розроблений, з ним можна ознайомити на нашому сайті: http://www.km-partners.com/.

Оксана КОБЗАР,
партнер ЮФ FELIX (м. Харків)

У митній сфері проблеми правозастосування тиснуть на учасників ЗЕД ще потужніше, ніж якість законодавства. В умовах, коли на правозастосування впливають фактори, що на цей момент не можуть бути усунені (корупція і низький рівень професійної підготовки працівників митниці), в наших силах хоча б поліпшити якість законів, усунути прогалини, деякою мірою зв’язавши руки корупціонерам. Але коли звертаєшся до практики, здається, що будь-які потуги поліпшити практику через поліпшення закону приречені на провал. В листі від 7 травня 2014 року № 10441/7/99-99-10-03-01-17 Міндоходів озвучило основні проблеми застосування митного законодавства в спорах щодо митної вартості, вперше надавши не лише адекватну оцінку неправомірним діям митників, але й продемонструвавши адекватне прочитання і сприйняття положень Митного кодексу (МК) України. Щоправда, від третьої особи — вустами суддів. Зокрема, з посиланням на думку суду в листі наголошується на неприпустимості безпідставного витребування документів у декларантів, а голов­не — на тому, що дані з інформаційних баз митниці не є підставою ні для витребування документів, ні для коригування. Цю тезу було покладено в основу МК України 2012 року, але так і не було втілено у життя. У кожному процесі доводиться переконувати суд, що порівняння митних вартостей не можна здійснювати у відриві від умов поставки і конкретного пакета документів. І норми МК України жорстко обмежують митників у питаннях витребування документів і підстав коригування. Але ці норми не діють і до сьогодні. Враховуючи те, що фіскальна система перебуває зараз під впливом різновекторних груп, важко оцінити, чи буде викладене в листі бачення сприйняте та імплементоване митницями на місцях.

Мертвонародженою була і не працює на практиці норма щодо конфлікту інтересів, яка міститься в частині 4 статті 3 МК України. І якщо її аналог у податковому законодавстві колись працював, ще за часів закону 2181, то в митних правовідносинах її положення ігнорують. Для імпортера непередбачуваним є спосіб застосування митними органами навіть найпрогресивніших положень митного законодавства. На жаль, і суди, не маючи ані часу, ані бажання розплутувати клубки митних спорів, йдуть шляхом найменшого опору, приймаючи рішення на користь митниці. Тобто низька якість закону полягає в непередбачуваності його застосування. Така непередбачувана правозастосовна практика не відповідає вимогам статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод — якість закону в аспекті передбачуваності його застосування («Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року). Але найголовніше — не відповідає вона нашим з вами інтересам, бо суттєво підвищує вартість імпортних товарів на внутрішньому ринку, підживлює конт­рабанду, вбиває конкуренцію, підвищення якості, розвиток.

Володимир ЗАБУДСЬКИЙ,
старший юрист ЮК «Альянс Ратушняк і Партнери»

На сьогодні не можна говорити про існування будь-якого митного режиму або митного регулювання між Кримом та материковою Україною. Фактично наразі є кордон із пунктами пропуску (які, звичайно, не обладнані жодними потужностями, характерними для повноцінних прикордонних митниць), на якому з більшою або меншою систематичністю можуть здійснюватись перевірки документів у осіб, які його перетинають, та окремі заходи санітарного контролю (зокрема, мають шанс не бути допущеними до ввезення на півострів товари, які потрапили «під приціл» Росспоживнагляду). Інформація про впровадження митних формальностей чи-то з 1 червня 2014 року, чи-то з іншої дати час од часу лунала з різних джерел, але не знайшла офіційного підтвердження.

Головною перешкодою для встановлення повноцінних митних формальностей є кардинальна розбіжність у поглядах на проблеми зі сторони України та Росії. Якщо перша визнає Крим тимчасово окупованою територією, яка є невід’ємною частиною території України (як це випливає із Закону України від 15 квітня 2014 року № 1207-VII), то друга розглядає «республіку Крим» як суб’єкт Російської Федерації, ввезення/вивезення товарів на/з території якого, оскільки не встановлено інше, по ідеї, має здійснюватися в тому ж порядку, що й на будь-якій іншій частині території РФ.

Від вищезгаданого Закону України № 1207-VII багато хто очікував відповідей на спірні питання, у тому числі й пов’язані з митним режимом, але парламентарії не спромоглися ані оголосити колишній автономії економічну блокаду, ані визнати необхідність змиритися з російським суверенітетом на півострові, обмежившись досить стриманими загальними дек­лараціями, які залишили найнагальніші питання без чітких відповідей.

Оскільки перспектива досягнення будь-яких офіційних міждержавних домовленостей з приводу Криму в найближчому майбутньому видається примарною, то представникам бізнесу, які прийняли рішення або виявилися змушеними продовжувати діяльність на півострові, доводиться миритися із певним вакуумом адекватного законодавчого регулювання в цьому питанні. Найімовірніше, рано чи пізно про введення митних процедур буде оголошено саме зі сторони РФ, і бізнесу доведеться пристосовуватися до цих процедур, що може бути особливо проблематично, якщо Україна не поспішатиме у створенні зі своєї сторони кордону умов для експортного митного очищення.