№06 Червень 2014 року → У вільний час

Post Scriptum: Як прокуратура інтереси держави відстоює

Віталій ЛОГОВСЬКИЙ,
старший юрист ЮФ «Гвоздій та Оберкович»

Напевно, кожен, кому доводилося брати участь у судових спорах за участю прокуратури, рано чи пізно замислювався над підставами представництва прокуратурою інтересів держави в суді. Тим більше, що органи прокуратури завжди дуже широко та своєрідно тлумачили термін «інтереси держави».

Свого часу підґрунтя для такого підходу створило рішення Конституційного Суду України від 8 квітня 1999 року № 3-рп/99 у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України.

Так, у зазначеному рішенні Конс­титуційний Суд України вказав, що положення абзацу 4 частини 1 статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України в контексті статті 121 Конституції України треба розуміти так, що прокурори та їхні заступники подають до арбітражного суду позови саме в інтересах держави, а не в інте­ресах підприємств, установ та організацій. При цьому прокурор або його заступник самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, в чому полягає порушення інтересів держави або в чому є загроза інтересам держави.

Пізніше визначеності цьому питанню додав також Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань удосконалення діяльності прокуратури» від 18 вересня 2012 року № 5288-IV, яким виснов­ки Конституційного Суду України, викладені в рішенні від 8 квітня 1999 року № 3-рп/99, було імплементовано практично до всіх процесуальних кодексів.

Враховуючи, що прокуратура покликана захищати інтереси держави та громадянина в суді, таке широке тлумачення її повноважень мало б сприйматися як позитивне зрушення.

Широкі повноваження органів прокуратури часто обертаються проти суспільства та його інтересів

Однак непоодинокими є випадки зловживання прокуратурою своїми правами. Йдеться, наприклад, про звернення органів прокуратури до суду в інтересах держави в особі органів місцевого самоврядування нібито для захисту права власності територіальних громад. Незважаючи на абсурдність самого формулювання «в інте­ресах держави в особі міської/сільської ради», суди відкривають провадження за відповідними позовними заявами.

Між тим, відповідно до статті 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР, органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об’єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об’єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування, продавати і купувати тощо.

Статтею 71 Закону № 280/97-ВР передбачено, що територіальні громади та органи місцевого самоврядування самос­тійно реалізують надані їм повноваження.

Відтак, прокуратурою безпідставною ототожнюються поняття «державні інтереси» та «інтереси територіальної громади».

Вкрай небезпечною видається також ситуація, коли органи прокуратури приносять апеляційні скарги на судові рішення, вказуючи при цьому, що вони діють в інтересах держави в особі державних органів, які взагалі не брали участі у справі. Так, поширеною є практика, коли прокуратура, діючи в інтересах держави в особі Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю, приносить апеляційні скарги на рішення судів у справах за позовами громадян до сільських, селищних, міських рад про визнання права власності. Однак Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю є органом, що здійснює державний контроль у сфері будівництва, а не суб’єктом, якому завдається шкода від самовільного будівництва. Більше того, зазначений державний орган, як і органи місцевого самоврядування, має можливість самостійно реагувати на порушення чинного законодавства.

Очевидно, що українське суспільство, особливо на нинішньому етапі свого розвитку, потребує дієвих механізмів захисту. Широкі повноваження, надані органам прокуратури, створюють достатній ресурс для цього. Однак прикро, що цей ресурс, при мовчазному сприянні судової влади, часто обертається проти суспільства та його інтересів.