Преамбула: Публічна кампанія

Сергій ІГНАТОВСЬКИЙ,
партнер «Юридичної групи LCF

От що вже назріло, так це реформа корпоративного законодавства. Закон України «Про господарські товариства», який регулює діяльність товариств з обмеженою відповідальністю, був прийнятий ще у 1991 році. А є ще Господарський кодекс України, в якому радянська правова школа дала останній бій прогресу. Усі ці «приватні підприємства», «підприємства колективної власності», «комунальні підприємства», «іноземні підприємства» та інші «монстри», які живуть своїм спотвореним життям і не потрапляють до правового поля корпоративного законодавства.

Далі — наші «публічні» акціонерні товариства. Так вони називаються лише тому, що в них понад 100 ак­ціонерів. Однак публічність компанії означає дещо якісно інше — пропонування акцій необмеженому колу осіб, а звідси й прозорість компанії, звітність, критерії діяльності, аудит. Насправді, більшість акціонерних товариств в Україні — приватні компанії, незалежно від їхньої наз­ви. Реально публічних — максимум 10. Тому прогресивна юридична спільнота нині активно працює над тим, щоб позбутися тягаря непотрібних обмежень, приписів — корпоративної тюрми, в яку нас загнали колись. Однак проекти законів, які сьогодні стоять на порядку денному, не вирішують усіх аспектів проблемного питання. Договори між акціонерами, drag along, tag along, інші очевидні аксіоматичні конструкції, вироблені сторіччями світового досвіду, поки що залишаються за кадром. Тому і тікає бізнес в інші юрисдикції, тому і ми з вами вимушені ділитися роботою з іноземними колегами. Основним принципом регулювання після реформи повинні бути такі прості, очевидні та поки що недосяжні слова: «…якщо інше не передбачено Статутом товариства». Для приватних компаній, звісно…