Податкове право: Житлове убезпечення

Андрій БОДНАРЧУК,
адвокат АК «Соколовський і Партнери»

Податкові наслідки операцій із забезпечення житлом працівника підприємства

Попри кризову ситуацію в економіці, окремі її галузі продовжують розвиватися, що неминуче призводить до такого явища, як плинність кадрів, в умовах якого спеціалісти змінюють одну компанію на іншу в пошуках вигідніших та комфортніших умов праці. За таких обставин роботодавці вимушені постійно розробляти нові способи мотивації та заохочення персоналу до більш довготривалої та продуктивної співпраці. Однією з найефективніших залишається відома ще з радянських часів система мотивації шляхом забезпечення працівника житлом.
На жаль, подібна ініціатива роботодавців і досі не отримала належного законодавчого регулювання. Так, якщо окремі категорії працівників державних та комунальних підприємств (установ та організацій) можуть претендувати на отримання службового житла відповідно до статей 118 та 119 Житлового кодексу Української РСР, то для працівників підприємств приватного сектора
економіки чіткі способи забезпечення їх житлом за рахунок роботодавця, законодавством не передбачені. Наразі законодавче регулювання згаданих правовідносин зводиться до положень статті 91 Кодексу законів про працю України, яка встановлює, що підприємства в межах своїх повноважень і за рахунок власних коштів можуть встановлювати додаткові порівняно із законодавством трудові і соціально-побутові пільги для працівників. Тобто роботодавець може надати своєму працівникові додаткові соціальні гарантії, які не передбачені Законом, у тому числі, і забезпечити житлом, проте буквальний аналіз положень статті 91 Кодексу законів про працю України чітко дає зрозуміти, що всі витрати роботодавця, понесені ним у зв’язку із наданням працівнику додаткового соціально-побутового забезпечення, покладаються на такого роботодавця.

Квартирні варіанти



За умов відсутності чіткого законодавчого регулювання відповідної сфери трудових відносин для реалізації своїх мотиваційних проектів роботодавці вимушені керуватися приписами цивільного законодавства. У зв’язку із чим найпоширенішими способами забезпечення працівника житлом залишаються безоплатне надання житла у власність працівника (дарування), оренда житла з правом викупу та надання цільового кредиту на придбання житла. Оскільки кожна із згаданих операцій перебуває в площині цивільно-правових відносин, їхнє здійснення створюватиме відповідні податкові наслідки для учасників таких операцій. Тому при розрахунку бюджету того чи іншого мотиваційного заходу, крім прямих витрат на його реалізацію, потрібно враховувати і податкову складову.
Так, наприклад, варіант дарування квартири видається не надто привабливим з огляду на те, що відповідно до підпункту 139.1.5 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу (ПК) України витрати на придбання основ­них засобів, які підлягають амортизації, не включаються до складу витрат платника податків. Тобто, роботодавець при придбанні квартири з метою її передачі працівнику не зможе одразу зменшити базу оподаткування податком на прибуток суму витрат на придбання житла. Потрібно враховувати і те, що з урахуванням положень підпункту 14.1.202 пункту 14.1 статті 14 ПК України безоплатне передання квартири працівнику прирівнюватиметься до продажу товарів з усіма відповідними податковими наслідками. Крім того, при безоплатному переданні квартири працівнику в останнього виникне оподатковуваний дохід у розмірі вартості безоплатно отриманих товарів, визначеної за правилами звичайної ціни, у зв’язку з чим роботодавець як податковий агент зобов’язаний буде сплатити до бюджету податок на доходи фізичних осіб. Втішити може те, що єдиний соціальний внесок на вартість переданого працівнику житла, з урахуванням положень Переліку видів виплат, що здійснюються за рахунок коштів роботодавців, на які не нараховується єдиний внесок на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22 грудня 2010 року № 1170, не нараховується і не сплачується.
Якщо ж розглядати такий варіант, як оренда житла з правом викупу, то перш за все потрібно брати до уваги положення Порядку оренди житла з викупом, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2009 року № 274, згідно з яким регулярні платежі, які вносяться орендарем на користь орендодавця за договором оренди з правом викупу, повинні складатися безпосередньо із платежів за викуп житла та винагороди орендодавця, яка визначається як відсоткова ставка від платежів на викуп житла, розмір якої встановлюється у договорі оренди. Враховуючи наведені особливості, операція з надання працівнику житла в оренду з правом викупу в цілях оподаткування розглядатиметься як фінансовий лізинг у розумінні пункту 14.1.97 ПК України, у зв’язку з чим така операція буде об’єктом оподаткування податком на прибуток підприємств та податком на додану вартість.
Також необхідно пам’ятати, що відображення в обліку операцій передачі житла в оренду з викупом здійснюється з урахуванням особ­ливостей, що встановлені в розділі XX «Перехідні положення» ПК України, згідно з якими роботодавець як орендодавець зобов’язаний буде включити до доходів суму нарахованого працівнику орендного платежу і при цьому матиме право включити до складу податкових вит­рат ту частину орендного платежу, що надається в рахунок компенсації частини вартості орендованої нерухомості. Операція платника податку з передачі об’єкта фінансового лізингу в користування орендарю (працівнику) також буде об’єктом оподаткування податком на додану вартість. Базою оподаткування ПДВ буде плата за викуп житла, без урахування відсотків або комісій у складі орендного (лізингового) платежу. «Найприємнішим» для роботодавця в цьому випадку буде те, що податкове зобов’язання з податку на додану вартість виникає в момент передачі житла в оренду працівнику (пункт 187.6 ПК України).

Мотиваційний ризик



Проаналізувавши порядок оподаткування операцій з безоплатного надання житла у власність працівника та оренди з правом викупу, можна дійти висновку, що оптимальним варіантом з точки зору податкового планування все ж таки залишається надання працівнику цільової безвідсоткової позики на придбання житла. У податковому обліку підприємства-позикодавця операції з надання та повернення безвідсоткової позики фізичній особі не відображаються. Отже, при виплаті позики у роботодавця не виникає витрат, при її поверненні — доходів. Відповідно до пункту 165.1.31 ПК України основна сума поворотної фінансової допомоги, отримана платником податку, також не включається до оподатковуваного доходу платника податків — фізичної особи.
Однак у цьому випадку функція мотивації працівника частково девальвується, оскільки тягар із забезпечення працівника житлом, по суті, перекладається на самого працівника. У цьому випадку роботодавець, щоб частково чи повністю компенсувати працівнику його витрати на погашення позики, може підвищити працівнику заробітну плату, що, в свою чергу, призведе до переплат за ПДФО та ЄСВ. У підсумку можна констатувати, що доти, доки подібні соціальні ініціативи роботодавців не отримають належної законодавчої підтримки, роботодавцям треба бути готовими мотивувати не лише своїх працівників, але й державний бюджет.