Судова практика: Автономний режим

Окупація Росією АР Крим створила умови для величезної кількості позовів від України та її громадян до агресора

В’ячеслав КРАГЛЕВИЧ,партнер ЮК FCLEX

На жаль, так сталося, що Російська Федерація в односторонньому порядку за межами міжнародних правових доктрин порушила територіальну цілісність України, включивши до свого складу територію Автономної Респуб­ліки Крим.

Крім того, наявні беззаперечні докази участі громадян РФ у військових діях на території України та у спробах порушення територіальної цілісності на сході та півдні України, також є доведеними факти систематичної поставки з РФ зброї на користь незаконних озброєних бандформувань, що діють на території України, в тому числі, за свідченням очевидців, територія України періодично піддається обстрілам з території РФ.

Маючи у наявності наведені факти, як варіант передбачена правова можливість притягнення до кримінальної відповідальності громадян РФ, які є учасниками вказаних вище дій (частина 1 статті 6 КК України), а також застосування відповідних заходів кримінально-правового характеру до юридичних осіб з РФ (частина 2 статті 964 КК України), які є також причетними до цих подій.

У рамках наведених кримінальних проваджень потерпілі фізичні та юридичні особи повноважні пред’явити відповідні цивільні позови про відшкодування завданих збитків. У випадку задоволення вказаних позовів, потерпіла сторона матиме право на отримання відповідного відшкодування з конкретного громадянина РФ або юридичної особи РФ.

Проте не треба себе тішити надією, що вказані рішення будуть виконі. Крім того,  такі рішення обов’язково повинні будуть пройти відповідну «легалізацію» з боку національних судів РФ. Але ця легалізація, враховуючи «дружні» відносини між РФ та Україною, може взагалі не відбутися.

І тоді залишається тільки Європейський суд з прав людини, який має компетенцію на стягнення відповідного відшкодування з боку РФ, проте і у цьому випадку РФ може просто не виконати рішення Європейського суду з прав людини.

На наведеному прикладі яскраво видно, що застосування будь-яких варіантів відшкодування з РФ на користь України, українських громадян будь-яких збитків за вчинення вказаних вище протиправних дій буде винятково залежати від бажання російської сторони дотримуватися відповідних норм міжнародного права.

На жаль, на цей момент такого бажання у РФ немає…

Кримські гроші: судові перспективи відстоювання вкладів кримчан

Дмитро ДУГІНОВ, адвокат, медіатор

 

Одна з колізій кризи взаємовідносин між двома державами, що потребує вирішення в судових стінах, — питання щодо повернення депозитів мешканцям Криму, що були заблоковані українськими банками. За даними з відкритих джерел, на момент його переходу під фактичний контроль РФ жителі Криму зберігали на депозитних рахунках від 8 до 15  мільярдів гривень. Близько 3-4 мільярдів гривень становили депозити юридичних осіб.

Українські банки у зв’язку із загрозою неповернення мешканцями півострова кредитних коштів заблокували депозити громадян України, що мають кримську прописку. На сьогодні банки необґрунтовано утримують грошові кошти своїх клієнтів.

Одним із варіантів вирішення цієї ситуації стала можливість звернутися за компенсацією до АНО «Фонд захисту вкладників», але вкладники, депозити яких більші за 700 тисяч руб­лів, мають сподіватися хіба що на милість Феміди та йти до суду на материковій Україні.

При цьому варто пам’ятати, що обмеження банком прав клієнта на розпорядження грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, без відповідного рішення суду забороняється. Отже, якщо банк вводить якісь обмеження на зняття коштів з депозитного рахунку — він порушує ­закон.

Так, за договором банківського вкладу банк, що прийняв вклад, зобов’язується виплачувати вкладникові його суму та відсотки на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором. При цьому договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку.

Крім цього, банк не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов’язання. Банк, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу вкладника зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір відсотків не встановлений договором або законом.

Перспективи Держави Україна та її громадян у міжнародних судових спорах з РФ

Юрій КУШНІР, партнер ЮФ «Кушнір, Яким’як і Партнери»

 

Факт порушення Російською Федерацією в 2014 році низки міжнародних угод є очевидним. Успішне вирішення судових спорів з РФ залежить, зокрема, від належного вибору відповідного суду, обов’язковості його юрисдикції для сторін, а також аргументів для обґрунтування правової позиції. Природне небажання РФ бути відповідачем у судових спорах, а також статус Постійного члена Ради Безпеки ООН обмежує вибір судових інстанцій до тих, юрисдикція яких є обов’язковою для РФ.

Держава Україна вже звернулася до Європейського суду з прав людини з позовом проти РФ (міждержавна справа), причому Євросуд задовольнив прохання України щодо видачі тимчасового рішення. Враховуючи практику суду, зокрема нещодавні рішення в справах «Грузія проти РФ» та «Кіпр проти Туреччини», у загальному такий спір має позитивну судову перспективу. Громадяни України також можуть звертатися за захистом своїх порушених прав до Євросуду проти РФ, проте для прийняття судом до розгляду скарги необхідно, щоб були вичерпані всі внутрішні засоби захисту. Окремим питанням, однак, буде виконання РФ рішення Євросуду.

Найбільш відповідним судом для вирішення спору між Україною та РФ міг би бути Міжнародний Суд ООН. Важливим є предмет спору — не належність території (з цього приводу є консенсус цивілізованого світу), а саме виплата компенсації з боку РФ за тимчасову неможливість користування майном на території, що належить Україні. Оскільки цей суд приймає до розгляду лише ті спори, щодо яких або є згода на такий розгляд від обох сторін, або в суду є обов’язкова юрисдикція відповідно до укладених раніше міжнародних угод, сторонами яких є сторони спору, наразі можливо подавати позов до РФ лише на підставі угод з обов’язковою юрисдикцією суду. Україна вже ініціювала процедуру, спрямовану на розгляд справи в МС ООН відповідно до Міжнародної конвенції про боротьбу з фінансуванням тероризму. Є ще низка міжнародних договорів з обов’язковою юрисдикцією МС ООН, сторонами яких є Україна та РФ і порушення положень яких вбачається з боку РФ. Для прикладу: Чиказька Конвенція про міжнародну цивільну авіацію 1944 року, Конвенція ООН проти транснаціональної організованої злочинності та відповідний Протокол про попередження і припинення торгівлі людьми, особливо жінками і дітьми, і покарання за неї.

Окремо наголошу щодо коректного використання термінології — Крим не анексований, а тимчасово окупований.

Вирішення територіальних спорів між державами. Світова практика

Артур КІЯН, старший юрист ЮФ «Лавринович і Партнери»

 

Територіальні спори виникають між державами з приводу юридичної приналежності певної території, які вирішуються Міжнародним судом ООН (Гаага, Нідерланди), що створювався з метою вирішення всіх міжнародних спорів у судовому порядку, а не із зас­тосуванням сили.

Необхідно мати на увазі, що спір вважається територіальним лише тоді, коли обидві держави визнали його наявність, стверджуючи при цьому, що така територія є їхньою власністю. Суб’єктами територіального спору, тобто його сторонами, є винятково держави, а об’єктом — територія. Разом із тим предметом є право держави на територію, що має довести кожна з держав.

Дотримання принципу мирного врегулювання спору є основоположним та першочерговим для його вирішення за міжнародним правом, що закріплено в міжнародних конвенціях та договорах. Процедурно мирне врегулювання спору досягається шляхом проведення переговорів за участю як самих учасників спору, так і посередників, що завершується укладенням договору. Наприклад, підписана 12 серпня 2008 року між РФ та Грузією за сприяння Франції угода про перемир’я.

Судовий шлях вирішення спорів забезпечує Міжнародний суд, який діє на підставі Статуту 1945 року, Регламенту 1978 року та керується міжнародними конвенціями і договорами.

Ініціювати розгляд спору в Міжнародному суді може будь-яка держава, що є членом ООН. Однак суд не розпочне розгляд, поки держава-відповідач не визнає юрисдикцію суду в конкретному спорі шляхом подання заяви. Окрім цього, юрисдикція Міжнародного суду може визнаватися шляхом укладення між державами спеціальної угоди про передачу вирішення спору до суду або за наявності відповідного застереження в конвенції або міжнародному договорі.

Показовим є те, що з п’яти постійних членів ООН компетенцію Міжнародного суду із значної категорії спорів визнає лише Велика Британія, тоді як РФ та Китай узагалі ніколи не робили подібних заяв.

До складу Міжнародного суду входять 15 суддів. При цьому держава, яка не має серед них свого громадянина, має право додатково призначити будь-яку особу як суддю ad hoc для вирішення конкретного спору.

Рішення Міжнародного суду є остаточним та оскарженню не підлягає. Згідно зі статтею 94 Статуту ООН, кожен член ООН зобов’язаний виконати рішення суду. У разі невиконання Рада безпеки ООН може прийняти ряд додаткових заходів, спрямованих на виконання вердикту суду.

Між Україною та РФ у 1997 році було укладено Договір про дружбу, співробітництво і партнерство, в якому визначено, що сторони поважають територіальну цілісність одна одної і підтверджують непорушність кордонів. Аналогічні положення включено до Будапештського меморандуму 1994 року. Однак хоча ці угоди й укладалися, виходячи із закладених у Статуті ООН принципів, вони не містять положень про передання територіальних спорів між державами на вирішення Міжнародного суду.

Інші укладені договори також не містять умов щодо визначення компетенції Міжнародного суду при вирішенні між Україною та РФ територіальних спорів. Тому в нинішніх умовах міжнародний судовий порядок вирішення спорів щодо приналежності АР Крим не може бути застосований.

Можна спрогнозувати, що зі зміною політичної ситуації та налагодженням добросусідських відносин між країнами територіальний спір навколо АР Крим може бути переданий на вирішення Міжнародного суду шляхом укладення двосторонньої спеціальної угоди, а прийняте рішення сторони зобов’язані будуть виконати.

У практиці Міжнародного суду чимало випадків, коли було врегульовано територіальний спір між державами (Таїланд проти Камбоджі, Буркіна-Фасо проти Малі, Сальвадор проти Гондурасу, Лівія проти Чаду, Ботсвана проти Намібії, Румунія проти України), які в подальшому виконали судове рішення.