Дорожні нотатки: ЄВРОПА В АЗІЇ

Євген ПІДЛІСНИЙ

У Південно-Східній Азії є чимало місць, де можна побачити шедеври європейської архітектури

Освоюючи нові території, європейці не тільки використовували ресурси своїх колоній, але й робили корисні для них речі: відкривали лікарні, школи, створювали та розвивали інфраструктуру, будували розкішні будівлі. Саме так і зародилося явище, відоме як колоніальна архітектура, сліди якої можна знайти ледь не в кожній країні Південно-Східної Азії. Коли гуляєш окремими вулицями багатьох східно-азіатських міст, то може виникати відчуття, що знаходишся десь у Західній Європі. Чимало об’єктів, збудованих європейцями в Азії, були внесені до списку всесвітньої культурної спадщини ЮНЕСКО, що свідчить про найвищий рівень міжнародного визнання їхньої цінності.

В’єтнам

 

Якщо брати Індокитай, то у цьому регіоні найбільше «наслідили» французи: вони колонізували В’єтнам, Камбоджу та Лаос. Багатими на французьку архітектуру є два найбільших міста В’єтнаму — Хошимін (до 1976 року місто називалося Сайгон) та столиця Ханой. Одним із місць, що неодмінно відвідують туристи у Хошиміні, є розташований у самому центрі міста діючий католицький храм Notre Damme de Saigon Cathedral, збудований у 1880 році. Він є цілковито французькою церквою: всі матеріали для його спорудження були привезені із Франції, зокрема цеглини для зовнішніх стін з Марселя, які і до сьогодні зберегли свій червоний колір. Архітектори та будівельники, які споруджували храм, теж спеціально були привезені з метрополії.

Разом із тим католицька церква в Азії проявляє гнучкість, зокрема в архітектурі, часто використовуючи традиційні для конкретної місцевості мотиви. Це, зокрема, стосується традиційного зображення християнських святих разом із місцевими жителями. У Notre Damme de Saigon Cathedral на вітражах можна побачити Діву Марію в оточенні в’єтнамських селянок. Гранітна статуя Діви Марії, що стоїть перед церквою, спеціально зроблена у Римі у 1959 році. Зі ста­туєю пов’язана історія, що трапилася у 2005 році: вона, як вірять місцеві католики, заплакала. Унаслідок того, що велика кількість місцевих віруючих зібралася біля храму (у Хошиміні достатньо велика католицька громада), місцева влада була змушена зупинити рух навколо храму — він тут один із найбільш активних у всьому мегаполісі. Навіть спростування цієї містичної події місцевим католицьким керівництвом не зупинило притоку віруючих.

Неподалік від головного католицького храму Хошиміна розташовані кілька інших витворів європейської архітектури. Буквально через дорогу — Головпоштампт, споруджений у ті ж часи, що і собор. У його проектуванні брав участь знаменитий Гюстав Ейфель, проте його задум у життя було втілено не повністю: спочатку, як і було задумано, весь дах був скляним, однак скло тріскалося на сонці, тому сьогодні він лише частково скляний. Посеред барельєфів колоніальних часів у самому центрі Головпоштамту навпроти входу висить портрет першого президента В’єтнаму — Хо Ши Міна, найбільш культової фігури країни. І річ не тільки в тому, що його портрети висять у багатьох визначних місцях країні, він ще колись тут працював.

Неподалік розташовано дві інші будівлі, знані за межами В’єтнаму: мерія та оперний театр. Проте якщо мерія, збудована у 1907 році на зразок паризької мерії, зачинена для відвідувачів, то оперний театр є одним із найпопулярніших місць культурного дозвілля. Будинок оперного театру Хошиміна, відомий також як Опера Сайгона, збудований у 1897 році і розрахований на 800 місць. Як і велика кількість колоніальних будівель, Опера використовувалася не лише за прямим призначенням: у зв’язку з тим, що у міжвоєнний період Франція не виділяла достатньо коштів на гастролі театральних колективів до далекого В’єтнаму, з часом театр перетворився спершу на концертний хол, а потім — на розважальний заклад. З 1956 року тут знаходилася нижня палата парламенту Південного В’єтнаму (у ті часи В’єтнам був розділений на дві частини). Після перемоги півночі над півд­нем і об’єднання країни у 1975 році будівля знову почала використовуватися як оперний театр.

Є на що подивитись і у в’єтнамській столиці — місті Ханой. Привертає увагу жовтокольоровий президентський палац, збудований на самому початку ХХ сторіччя, що за колоніальних часів був резиденцією губернатора. Академік Вільям Логан у своїй книзі «Ханой: біографія міста» охарактеризував його як «будинок у класичному стилі з орнаментами бароко, що йдуть прямо з провінціальної Франції. У ньому немає жодного зв’язку з в’єтнамською культурою і він з багатьох причин не підходить під в’єтнамські кліматичні умови». Щось подібне можна сказати і про інші будівлі цивільного призначення, збудовані французами: архітектори часто ігнорували місцеві традиції. Не бажаючи асоціюватись із колоніальною владою, після здобуття у 1954 році В’єтнамом незалежності, перший президент країни Хо Ши Мін відмовився жити у президентському палаці, проте регулярно приймав у ньому офіційні делегації. Натомість він оселився в одному з будинків для прислуги, розташованому позаду палацу, а пізніше переїхав до спеціально збудованого традиційного в’єтнамського будинку на палях у саду при палаці. Президентський палац зачинений для відвідувачів, а охорона забороняє його фотографувати, проте є можливість прогулятися ботанічним садом та відвідати будиночок на палях, в якому мешкав Хо Ши Мін.

 

Малайзія

 

У Малайзії яскравими прикладами колоніальної архітектури є два міста — Малакка та Джорджтаун, чиї історичні центри є об’єктами ЮНЕСКО. Малакка, розташована на берегах однойменної річки у самого її гирла біля морського узбережжя, вважається найстарішим колоніальним містом у Південно-Східній Азії, проте, на жаль, значна частина міста була зруйнована у різні часи. Проте навіть те, що залишилося, приваблює численних туристів. Першими колоністами стали португальці: вони у XVI—XVII століттях тримали світову пальму першості у морській торгівлі. Малакка у ті часи була найбільшим портовим містом у регіоні. Про колишню португальську велич свідчать лише руїни та ворота колись могутньої португальської фортеці Фомоза, збудованої довкола природного пагорбу. У середині XVII сторіччя місто було захоплене голландцями, а ще через півтора століття — британцями. На жаль, під час запеклої війни між португальцями та голландцями левову частку португальських споруд було зруйновано. Сама ж фортеця, що захищала такий важливий для європейських колоністів порт, що за нього точилася запекла боротьба, була зруйнована британцями у 1806 році у зв’язку з непотрібністю. І лише завдяки втручанню любителя історії та засновника Сінгапура Стамфорда Раффлза збереглися ворота.

Що ж стосується спадщини голландців, то найбільш помітним є Stadthuys, тобто будівля мерії, збудована у 1650 році. Окрім того, що тут знаходиться музей історії та етнографії, ця будівля є найстарішою серед усіх голландських історичних будівель на Сході. Будинок чудово вписується в «голландський» ансамбль, до якого входять також годинникова вежа та церква, — усі будівлі червоного кольору. Stadthuys було споруджено на тому самому місці, де знаходився будинок португальських управителів, який серйозно постраждав під час голландсько-португальської війни. Цікаво, що при його будівництві було поєднано європейський дизайн та азіатську майстерність: будівля є репродукцією однієї з найбільш красивих голландських мерій — мерії міста Хоорн, а будівельниками були індонезійці та китайці. Причому сама будівля, що стала прототипом однієї з найбільш відомих споруд Малайзії, уже кілька століть як не існує. З цього приводу голландці навіть жартома кажуть, що якщо хочете побачити, який вигляд мала мерія Хоорна у середні віки, погляньте на Малакку.

Одним із найпопулярніших місць у Малайзії є острів Пенанг, розташований на північному заході країни, і, зокрема, її центр — місто Джорджтаун. Воно на відміну від більшості азіатських міст з чудовою колоніальною архітектурою, що існували задовго до приходу європейців, було засноване британцями у кінці XVIIІ сторіччя і назване на честь тодішнього короля Великобританії Георга ІІІ. Засноване у 1786 році, воно і сьогодні чудово зберігає дух британської колоніальної епохи. Як і для Малакки, так і для Джорджтауна притаманне мультикультурне та мультирелігійне сере­довище. Поруч розташовані мечеті, сучасні християнські церкви, буддійські та індуїстські храми, що відповідає етнічному розмаїттю місцевого населення. Збереженню старовинної архітектури у Джорджтауні сприяв закон про контроль за цінами на оренду житла, яким відповідні ціни заморожувались на десятиріччя, прийнятий на початку бурхливого розвитку регіону. Це зробило невигідним розвиток ринку нерухомості і, як наслідок, зберегло старовинні будинки — на відміну від деяких міст Південно-Східної Азії, де таких норм не було.

На морському узбережжі, де вперше висадилися британці, було споруджено захисні мури, які і сьогодні збирають довкола себе туристів. Це — форт Корнвалліс, на якому досі збереглися голландські пушки. Для британської архітектурним характерним є англо-індійський стиль, оскільки у ті часи центр британських колоній знаходився в Індії і звідти диктувались архітектурні тенденції. Яскравим прикладом такого поєднання є Suffolk House, що спершу був резиденцією засновника міста Френсіса Лайта. Іншими визначними європейськими місцями є мерія, будинки кількох діючих понині банків, готелів та вежа з годинником, споруджена до ювілею королеви ­Вікторії. Переважна більшість об’єктів британської спадщини розташована у Джорджтауні вздовж морського узбережжя і вони продовжують функціонувати.

 

Гонконг

 

Найпомітнішим колоніальним слідом у Гонконгу є традиційні британські двоповерхові автобуси і трамваї. Як не дивно, але це місто із найбільшою щільністю хмарочосів у світі може похвалитися не лише сучасною архітектурою, але й колоніальною. Британці заснували тут своє поселення у 1841 році поруч із поселеннями місцевих рибалок, відтоді його архітектурне обличчя стало із суто китайського поступово набувати все більш європейських рис. Спершу почали з’являтися блоки 3-4-поверхових будиночків, поєднаних між собою, перші поверхи яких зазвичай займали магазини. Ці будинки були еклектичні, оскільки поєднували традиційні китайські риси з британськими. Саме вони залишалися домінуючими у міському пейзажі до кінця Другої світової вій­ни. Більшість із них були знесені одразу як почався будівельний бум у Гонконзі, проте деяким пощастило вціліти і стати об’єктами історичної цінності.

Найбільш цікавими прикладами британської спадщини є будинок Законодавчих зборів, центральна поліцейська дільниця та будинок Мюррей. Наразі центральна поліцейська дільниця перебуває на реконструкції, закінчення якої заплановане на другу половину 2015 року. Спершу у 1864 році було збудовано невеличкий поліцейських відділок поруч із в’язницею, у подальшому ж виникла необхідність розширення: на початку ХХ сторіччя кількість мешканців колишньої британської колонії збільшувалася швидкими темпами — перш за все за рахунок біженців з Китаю, у зв’язку з цим суттєво ускладнювалася криміногенна ситуація. Будинок з червоної цегли у його нинішньому вигляді було збудовано у 1919 році.

Будинок Мюррей, збудований як дім офіцерів, названий так на честь командира британської артилерії того часу, є одним із найстаріших будинків Гонконгу. Як і більшість будинків, збудованих у Гонконзі в середині ХІХ сторіччя, він має класичний стиль, а на кожному з поверхів є відкриті веранди, що відповідає кліматичним умовам. Особливістю будинку Мюррей є те, що у зв’язку з ущільненням міської забудови його, що знаходився у діловому кварталі, у 1982 році було розібрано, всі його деталі пронумеровано для майбутньої перебудови. На старому ж місці з’явився один із найвідоміших хмарочосів мегаполісу — Bank of China Tower. Проте лише у 2002 році відреставрований будинок Мюррей було відкрито в його новому місці — на мальовничому морському узбережжі.

Будинок законодавчих зборів, відомий також як старий будинок Верховного суду, має давню історію, пов’язану з юриспруденцією. Він, як свідчить його назва, був місцем знаходження відповідних інстанцій за колоніальних часів, а як будинок законодавчих зборів він функціонував до 2011 року. З наступного року будівля готується прийняти суд касаційної інстанції. Одним із архітекторів був знаменитий Астон Вебб, за проектами якого реконструйовано головний фасад Букінгемського палацу, збудовано, зокрема, будівлі суду та університету у Бірмінгемі, меморіал Вікторія у Лондоні. Відкриту на початку 1912 року двоповерхову будівлю суду було збудовано у неокласичному стилі з традиційною статуєю Феміди на горі.

 

Філіппіни

 

Особливістю колоніального минулого Філіппін є те, що вони були єдиною іспанською колонією в Азії. Іспанський вплив виявився дуже потужним, оскільки Філіппіни — єдина азіатська країна з переважно християнським населенням, а за більш ніж трьохсотлітнє правління іспанці залишили по собі чимало архітектурних пам’яток. Старі католицькі храми можна зустріти на багатьох островах архіпелагу, проте переважають вони на найбільш населеному острові Лузон та у центральній частині країни, де були перші завоювання іспанців.

Найбільш старою частиною філіппінської столиці міста Маніли є Інтрамурос (у перекладі з іспанської «всередині стін»), збудована ще у другій половині XVI сторіччя на місці колишньої бамбукової фортеці місцевого мусульманського правителя. Його складають різні іспанські будинки, палаци та кілька церков, обнесені захисними мурами. У різних місцях у цьому маленькому районі можна побачити надписи з датами спорудження. Незважаючи на те, що Інтрамурос має статус об’єкта ЮНЕСКО і є музеєм під відкритим небом, у ньому розташовані житлові забудови, причому це не розкішні будинки багатіїв, а трущоби. Саме в Інтрамурос, як не важко здогадатися, знаходились органи влади Маніли за іспанських часів.

Найпомітнішою спорудою в Інтрамуросі є Кафедральний собор Маніли, присвячений Діві Марії, покровительці Філіппін. Собор кілька разів було зруйновано та він неодмінно відбудовувався, а остання відбудова, що мала місце у середині ХХ сторіччя, стала вже восьмою. Перша будівля, зведена у 1581 році з бамбуку та пальмової деревини, простояла лише два роки і спочатку була серйозно зіп­сована тайфуном, а потім остаточно зруйнована пожежею. Менше десяти років простояла наступна, тепер уже кам’яна, будівля — вона впала внаслідок землетрусу. Така ж доля спіткала і чотири наступних споруди. Сьомий собор було майже вщент зруйновано наприкінці Другої світової війни. Аналогічна доля була і в багатьох інших іспанських будівель, більшість з яких, як і собор, була відреставрована у повоєнний час і зараз нічого не нагадує про інтенсивні бомбардування міста. Собор відвідували троє пап римських, у ньому поховано двох президентів Філіппін, що свідчить про його велике значення.

Ще одним знаковим місцем на Філіппінах є розташоване на півночі країни тихе містечко Віган, що за іспанців було одним із основних торгових портів Іспанської імперії: через нього йшла не лише торгівля між Азією та Європою, а й перевозилися товари до іспанських володінь в Америці. Сьогодні його центральна історична частина складається переважно з двоповерхових будиночків, притаманних для півдня Західної Європи, а бруківка та карети з кіньми залишились незмінними з іспанських колоніальних часів. Сьогодні це одне з колоніальних міст в Азії, що найкраще збереглися. Видно, що будівельники працювали на совість, адже будинки витримали не один землетрус. Родзинкою міста є збудований у 1641 році собор святого Павла, стиль якого називають «землетрусне барокко»: восьмигранна дзвіниця розташована позаду собору таким чином, щоб у випадку землетрусу вона не впала на собор. При спорудженні дзвіниці було використано чимало матеріалів з Китаю, сама ж її структура відповідає вимогам фен-шуй.