Post Scriptum: Вихід з ізоляції

Євген Кравцов,
партнер ЮФ «Астерс»

Із підписанням Україною Угоди про асоціацію з Європейським Союзом пов’язані надії на стрімке пожвавлення інвестиційної активності в країні. Наразі ці сподівання дещо потьмяніли з огляду на поточну політичну ситуацію, але продовжують майоріти на обрії як неодмінний атрибут довгоочікуваного повернення до мирного життя.

Проте було б перебільшенням називати ситуацію на сході України єдиним фактором, який позбавляє державу інвестиційної привабливості. Попри певні кроки у нап­рямі поліпшення бізнес-клімату, про які свідчить підйом України за останній рік з 140-ї на 112-у сходинку в рейтингу «Doing business», що ведеться Світовим банком, у країні залишається чимало перешкод для ефективного ведення бізнесу, не останньою з яких є недосконале законодавство про компанії.

Ще Угода про партнерство і співробітництво між Україною і Європейськими Співтовариствами та їхніми державами-членами, яка набула чинності 1 березня 1998 року, та Загальнодержавна програма адаптації законодавства України до законодавства ЄС, затверджена Законом України від 18 березня 2004 року № 1629-IV, визначали законодавство про компанії однією з пріоритетних сфер, в яких повинна здійснюватись адаптація законодавства до стандартів ЄС.

Відтоді нормативна база в сфері корпоративних відносин зазнала кількох хвиль модернізації, проте досі залишається недостатньо гнучкою, перенасиченою імперативними нормами та не дає можливості ефективно використовувати правові інструменти, запозичені з іноземного права, такі як, наприклад, договір між акціонерами.

Ще більше ускладнює ситуацію судова практика, яка, починаючи з 2007—2008 років, несподівано для багатьох експертів пішла шляхом жорсткої заборони підпорядкування відносин між учасниками господарських товариств іноземному праву та вирішення спорів між ними в іноземних судах або міжнародному комерційному арбітражі. Йдеться про розділ 6 Рекомендацій Вищого господарського суду України від 28 грудня 2007 року № 04-5/14 та аналогічні правові позиції, викладені в постанові Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2008 року № 13.

Враховуючи бажання співвласників врегулювати свої відносини більш гнучко, аніж дає можливість законодавство України, а також невисокий рівень довіри до українських судів, які часто виявлялися причетними до участі в рейдерських атаках на бізнес, не дивно що не лише іноземні, а й вітчизняні власники здебільшого віддають перевагу володінню бізнесом в Україні через іноземні холдингові компанії, і саме через такі компанії відбувається переважна кількість значних M&A транзакцій. Звичайно, це не допомагає формуванню іміджу України як держави, що сприяє інвесторам у реалізації їхніх прав.

Європейський Союз на етапі поглиблення інтеграції між державами-членами пережив етап боротьби між різними підходами до регулювання корпоративних відносин. Але практика Суду ЄС схилилася на бік автономії волі учасників відносин (Case C-212/97 Centros Ltd v Erhverus — og Selskabsstyrelsen, Case 167/01 Kamer van Koophandel en Fabrieken voor Amsterdam v Inspire Art Ltd., Case 208/00 Uberseering BV v Nordic Construction Company Baumanagement GmbH та інші). Зокрема, за ними визнане право на реєстрацію компанії в одній державі ЄС з метою фактичного ведення бізнесу в іншій (навіть якщо це призводить до обходу закону цієї останньої держави в плані регулювання корпоративних відносин). До речі, цей підхід був втілений і в концепції Європейської компанії (SE) — універсальної для всієї території ЄС організаційно-правової форми юридичної особи, що передбачена Регламентом Ради ЄС № 2157/2001 від 8 жовтня 2001 року. На цьому тлі неважко зрозуміти, наскільки чужорідним для європейських інвесторів видається імперативність українського законодавства про компанії та його ізольованість від інструментів і практик, притаманних іншим правовим системам.

Держави Центральної Європи, які стали новими членами ЄС, починаючи з 2004 року, доклали чималих зусиль для завоювання сприятливого інвестиційного іміджу, що досягався, у тому числі, й шляхом лібералізації законодавства. У Латвії відбулося декілька хвиль дуже суттєвих реформ корпоративного, податкового та інвестиційного законодавства. Польщі, яка також має спільне з Україною соціалістичне минуле, досить швидко вдалося досягти високих темпів економічного зростання та здобути гарну репутацію у західноєвропейських інвесторів. Залишається сподіватися, що реформаторські процеси, які наразі активізувалися в Україні, не оминуть і сферу корпоративного права.