Тема: Митна несумісність

Оксана КОБЗАР,
партнер юридичної фірми FELIX, Святослав БАРТОШ, юрист юридичної фірми FELIX

Гармонізація українського митного законодавства з європейським жодним чином не заважає вітчизняним чиновникам працювати у тому ж корупційному темпі

Упродовж 23 років правова база для зовнішньоторгових відносин в Україні приводилася у відповідність до світових зразків. Але, схоже, метою цього процесу завжди було «виконання вимог», а не бажання вільно торгувати зі світом і стати цивілізованою країною. Так звані клани експортерів чи імпортерів «продавлювали» потрібні їм закони, віщаючи нам то про необхідність лібералізації, то про імпортозаміщення та підтримку вітчизняного виробника. Ми так і не стали справді незалежними, оскільки не позбулися головної залежності  — залежності від системи, де ніхто ні за що не відповідає.

Щоб нове покоління юристів європейської України пам’ятало слово «інтеграція» лише в історичному, а не в маніпулятивному контексті, треба чітко розуміти, чого саме не вистачає Україні, щоб наблизитися до Європи. Включаючи і митне регулювання.

Отже, відповідно до додатку ХV Угоди про асоціацію з ЄС, Україні  потрібні зовсім незначні зміни законодавства, щоб у правовому регулюванні досягти практично ідеалу (див. таблицю). Як видно, переважно йдеться про деталі. Принципових змін від гармонізації ніхто не очікує, оскільки вони вже відбулися з прий­няттям Митного кодексу України 2012 року. Вважається, що Україна продовжуватиме удосконалювати свої закони відповідно до європейських зразків за принципом «найкращих зусиль» (principle of best endeavour).

 

Сувора митна реальність

 

Та чи дасть це необхідний ефект? Кожен, хто вивчав тексти європейських законів (наприклад, Модифікований митний кодекс ЄС), нав­ряд чи помітив там такий ступінь деталізації, який повністю виключає варіативність поведінки. Процедури митного контролю регулюються на концептуальному рівні та розраховані на добросовісну поведінку, серйозне ставлення до принципів та невідворотність покарання не лише для суб’єктів міжнародної торгівлі, а й для чиновників. Ми пам’ятаємо ті надії, що покладалися на новий Митний кодекс у 2012 році щодо поліпшення процедур визначення митної вартості, і те розчарування, яке всі відчули, коли найліпші світові практики зазнали фіаско в українській дійсності.

Гармонізація митних тарифів теж жодним чином не відобразилася на українській практиці контролю правильності визначення коду товару. Митниця продовжує, керуючись цілями наповнення бюджету та кишень окремих чиновників, змінювати коди товарів, які імпортуються, в тому числі й з Європи. Попри те, що митні органи європейських країн підтверджують задекларований код.

Що стосується принципів застосування санкцій (пункт 3 таблиці), не заперечуючи необхідності закріп­лення їх на законодавчому рівні, відзначимо, що хоча на цей момент принцип пропорційності вже відоб­ражений в українському законодавстві, все ж він залишається декларативним. Так, правило 3.39 Кіотської конвенції (Міжнародна конвенція щодо гармонізації та спрощення митних процедур від 18 травня 1973 року, що набула чинності для України 15 вересня 2011 року) говорить про необхідність застосування санкції в обсязі, який не перевищує той, що є необхідним для досягнення мети та недопустимості накладення істотних санкцій за ненавмисні помилки. Аналогічне правило відображене у статтях 268 та 460 Митного кодексу (МК) України. У той самий час на декларантів — фізичних осіб накладаються штрафи у розмірах, що іноді перевищують їхні доходи за всю трудову діяльність (йдеться про десятки, сотні тисяч, а то й мільйони гривень), при цьому склади правопорушень буквально «притягуються за вуха». Як приклад дивіться пос­танови Київського районного суду м. Харкова від 16 жовтня 2012 року у справі № 2018/13757/2012 та від 24 жовтня 2013 року у справі № 640/14667/13-а.

Декларуючи боротьбу з коруп­цією та контрабандою, законодавці замінили альтернативну конфіскацію безальтернативною, «вилки» штрафів — жорсткими однозначними санкціями. Але контрабанда залишилася, а корупція лише посилилася, оскільки на кону дуже високі ставки і права на касацію немає — рішення митного органу у справі про порушення митних правил підлягає оскарженню лише у місцевому суді першої інстанції та подальшому оскарженню не підлягає. А у справах, що відносяться до компетенції суду, рішення місцевого суду підлягає оскарженню лише в апеляційному суді.

Аналогічно і в силу положень частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України будь-які рішення митниці як рішення суб’єкта владних повноважень мають бути не лише пропорційними, а й добросовісними, розсудливими тощо. І щоб ці норми почали працювати на практиці, потрібно набагато більше, ніж імплементація європейських норм до українських законів. Потрібна відповідальність чиновників за кожне незаконне рішення.

 

Та інші зловживання

 

Безумовно, необхідно також усунути прогалини, що заважають ефективно використовувати митні режими (див. пункти 8—12 таблиці). Разом із тим потрібно унеможливити зловживання повноваженнями з боку митниці при наданні права на застосування того чи іншого режиму. Зміни у сфері застосування митних режимів потрібно вносити і в Податковий кодекс, усунувши, наприклад, неоднозначність права на податковий кредит при реімпорті.

Бажаною новелою є і необхідність призупиняти виконання оскарженого рішення митних органів (пункт 4 таблиці). Проте якщо це буде закріплено як право, а не обов’язок митного органу, така норма стане ще однією корупційною лазівкою, яка вибірково використовуватиметься митницею. Наприклад, відсутність у законі або невизначеність підстав для відмови митниці в реалізації деяких прав декларантів митниця сприймає як право на вибір будь-якої підстави для відмови. Це стосується, зокрема, видачі зразків товару (ухвала Харківського апеляційного адміністративного суду від 4 вересня 2012 року у справі № 2а-5875/12/2070), внесення змін до декларації, надання права на застосування певного митного режиму тощо.

Здавалося б, практика підводить нас до необхідності жорсткої конк­ретизації процедур. Але, з іншого боку, заганяє у порочне коло гри у кота та мишу — варто лише згадати ефект від деталізації процедури запиту доку­ментів при підтвердженні митної вартості. На відміну від європейського співтовариства, ми не можемо розраховувати на лояльність митного органу в питанні реалізації цього права, адже мотиви рядового митного інспектора дещо відрізняються від мотивів службовця в Європі.

Торкаючись теми пост-аудиту, можна дійти тих самих висновків. Враховуючи, що при перевірках українські митники не ускладнюють собі життя необхідністю доведення обґрунтованості своїх сумнівів у митній вартості товару або наявності достатніх підстав для коректування коду товару після його випуску (про що свідчить ухвала Вищого адміністративного суду України від 17 квітня 2014 року у справі № К/9991/65434/12), можна впевнено говорити, що, отримавши широкі повноваження європейських митних служб, вони перетворяться на каральні загони.

Разом із тим, скепсис стосовно швидкості змін не стосується їхньої необхідності. Дотримуючись того ж напряму, ми маємо одночасно проявляти і терплячість, і нетерпимість, стійкість та наполегливість.