Судова практика: Системний відхід

Попри проголошене відновлення довіри до судової влади в України, реформування судової системи сьогодні залишається лише на папері

Судова реформа: від косметичного ремонту до перезавантаження системи

 

Олег МАЛІНЕВСЬКИЙ, партнер ЮК FCLEX

Низький рівень довіри до судів став однією з причин соціального напруження та вкрай поганого інвестиційного клімату в Україні. Спроби законодавчо змінити ситуацію поки не досягли успіху — спокій громадськості й надалі збурюють окремі судові рішення, поглиблюючи зневіру в справедливе правосуддя.

Відповідно до представленого Світовим банком Рейтингу країн світу «Doing Business. 2014», за критерієм «захист інвесторів» Україна поділяє 128 позицію спільно з такими країнами, як Зімбабве, Ірак та Свазіленд. Для поліпшення ситуації нашій державі вже тепер необхідні рішучі заходи щодо оновлення системи правосуддя та відновлення довіри до суддів.

Першим кроком щодо кадрових змін у системі правосуддя став прийнятий у квітні 2014 року Закон України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні», яким створені умови для звільнення значної кількості суддів, причетних до політичних репресій.

Незважаючи на виняткову важливість закону, він не в змозі забезпечити всебічне оновлення судової системи, оскільки не передбачає:

а) звільнення суддів, які приймали незаконні судові рішення у сфері господарської діяльності, захисту прав власності, інших, не менш важливих для суспільства, питаннях;

б) суттєвих змін до існуючої системи добору суддівських кадрів (обрання суддів на прозорих засадах із залученням громадськості, підвищення вимог щодо віку, досвіду роботи, репутації тощо);

в) механізму забезпечення принципу невідворотності відповідальності за прийняття неправосудних рішень та формальних підстав притягнення суддів до відповідальності (наприк­лад, скасування вищим судом певної кількості рішень);

г) підвищення соціально-економічних гарантій суддів — професія судді має бути соціально привабливою для найбільш кваліфікованих юристів держави.

Лише за умов законодавчого вирішення вказаних питань розпочатий у нашій державі процес люстрації поверне довіру до вітчизняного правосуддя та не перетвориться на чергову зміну облич та прізвищ.

 

Законодавчі основи для проведення люстрації суддів та їхньої відповідальності: підводні камені

 

Антон КУЦ, адвокат, керівник практики судових спорів та медіації АО «Юскутум»

 

Закон України «Про відновлення довіри до судової влади в України» вик­ликав багато питань та спорів щодо його дієвості і досягнення мети, яка закладена в його назві. Перший результат, який на дії показав Закон, фактично ніякий. Керівництво у судах залишилося здебільшого те саме. Підходи до роботи також не змінилися. Отже, система залишилася у тому самому стані, як і до дії Закону.

Питань до критеріїв змісту перевірки суддів за Законом дуже багато, проте на увагу заслуговує і Регламент Тимчасової спеціальної комісії з перевірки суддів судів загальної юрисдикції від 3 липня 2014 року.

Можна говорити, що кандидати на перевірку взагалі можуть уникнути будь-якої відповідальності. Одразу зазначимо, що засідання комісії є повноважним у випадку присутності більшості від загального складу, а це повинно бути не менше восьми членів комісії. За Регламентом рішення комісії вважається прийнятим, якщо за нього проголосувала більшість від присутніх на засіданні, тобто повинні проголосувати не менше п’яти членів. При цьому за рішення щодо відповідної заяви або кандидатури можуть голосувати тільки ті члені, які брали участь у розгляді питання на засіданні комісії. Враховуючи, що за одне засідання комісія може не встигнути розглянути матеріали заяви щодо якогось кандидата, розгляд буде перенесено на наступне засідання. Рішення щодо такого кандидата не буде прий­няте, якщо ті, хто брав участь у розгляді цього питання, не зможуть бути присутніми у наступних засіданнях. Враховуючи обмежений час дії комісії, такий процес можна затягувати аж до припинення повноважень комісії. При цьому все буде у межах Закону та Регламенту. А якщо комісія не встигне розглянути питання щодо певного кандидата у межах строку своїх повноважень, такі питання розглядатимуться Вищою радою юстиції, проте вже у загальному порядку, який не передбачає розгляд питань, визначених вищезгаданим Законом.

Заслуговують на уваги і критерії повторності заяв. Тотожні за змістом заяви щодо судді (суддів), стосовно якого прий­нято рішення, вже не будуть розглядатися.

У будь-якому випадку рішення про порушення присяги суддею прийматиметься Вищою радою юстиції, яке не є остаточним, оскільки може бути оскаржене у судовому порядку. Законодавець з цього приводу не визначив виключних положень.

 

Віталій БОБРИНЬОВ, адвокат, керуючий партнер ЮФ Pragnum

 

Нормативною основою люстрації суддів став Закон України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні», чинний з 11 квітня 2014 року. Однак його зміст і те, як він діє на практиці, викликає бажання змінити хоча б його назву — «Про демонстрацію намірів притягти до відповідальності деяких суддів, які приймали рішення щодо учасників подій на «Євромайдані». І ось чому.

По-перше, система так і не запрацювала. За два місяці діяльності (а це вже третина строку на прийняття заяв) Тимчасовій спеціальній комісії з перевірки суддів було подано на розгляд понад 600 матеріалів, з яких до перевірки було прийнято приб­лизно 70 справ. Інші ж заяви здебільшого були повернуті заявникам у зв’язку з неналежною підвідомчістю чи порушенням порядку їхнього оформлення. На сьогодні не прийнято жодного рішення по суті заяви. На офіційному сайті Вищої ради юстиції не оприлюднена інформація щодо жодної з перевірок і про жодного суддю, у відношенні якого проводиться перевірка, що прямо передбачено Законом. Адже це саме той ефект і та гласність, які очікуються від процедури люстрації суддів.

По-друге, під «люстрацію», навіть теоретично, потрапляє досить вузьке коло суддів — переважно ті судді, які виносили рішення про притягнення до відповідальності учасників подій на Майдані в період з 21 листопада 2013 року до 11 квітня 2014 року. Певен, довіра до судової системи України була підірвана не тільки подіями, пов’язаними з Майданом. Це трапилося задовго до них і вершилося не тільки у сферах адміністративного і кримінального проваджень. Як юрист, який спеціалізується у сфері господарського права та процесу, можу навести не один випадок використання судової системи, в тому числі господарських судів, для тиску на власників і керівників підприємств. Однак дія Закону про люстрацію суддів на такі випадки та на бізнес-сферу взагалі не поширюється.

По-третє, головний орган «люстрації» не може «люструвати» в принципі. Тимчасова спеціальна комісія не приймає по суті скарг жодних рішень. Вона лише може надавати до Вищої ради юстиції висновки за фактом проведення перевірки для подальшого винесення Радою відповідного рішення. Це ставить під сумнів важливість самої комісії і виводить усі скарги в ту ж сферу, в якій вони були і раніше, — у сферу компетенції Вищої ради юстиції.