Тема: Активна робота

Дмитро ШЕМЕЛІН,
юрист ЮФ «Ілляшев та Партнери», LL.M. (Geneva)

Робота на окупованій території: як боротися із привласненням активів клієнтів

На момент анексії Криму юридична фірма «Ілляшев та Партнери» вела досить значну кількість справ у кримських судах та справ щодо активів, які знаходяться в Криму. Тому «кримська проблема» для компанії постала дуже гостро. Ми розв’язали її простим і радикальним способом: відкрили офіс «Ілляшев та Партнери» у Сімферополі та взяли на роботу до нього досвідчених російських юристів.

Не секрет, що раніше, користуючись великою схожістю цивільного законодавства Росії та України, українські юристи могли іноді досить успішно працювати в російських судах у конкретних, поодиноких справах. Однак у ситуації, коли значна частина нашої практики сьогодні продовжуватиметься за російським правом, такі тимчасові рішення ми вважали неадекватними.

Більше того, сама по собі окупація Криму спричинила нашим клієнтам додаткові проблеми, які вимагають щоденної присутності юристів у Криму і які ми сьогодні розв’язуємо із залученням нашого кримського офісу. Це питання реєстрації та перереєстрації кримської нерухомості у російських реєстрах, корпоративні питання щодо підприємств, що залишились у Криму, правовий захист активів за російським правом, питання оподаткування і багато інших.

 

Своє не віддамо

 

Ключова проблема, яка вже сьогодні турбує багатьох власників активів у Криму, — це так звана кримська націоналізація. Нова влада Криму звернула у свою власність українські державні підприємства, а також намагається привласнити кримські активи окремих українських бізнесменів, серед яких «визначне» місце посідає Ігор Коломойський та очолювана ним група Приват. На сьогодні компанія вже веде кілька справ, пов’язаних із захистом інтересів українських та іноземних власників «націоналізованих» активів або кредиторів «націоналізованих» підприємств у Криму. На жаль, важко передбачити, коли і на чому зупиниться апетит нової влади, який поки що лише набирає обертів.

Парадокс полягає в тому, що в кінцевому підсумку «націоналізація» активів приватних осіб навряд чи вигідна Росії в цілому.

По-перше, за російським правом вона незаконна, а ігнорування такого відвертого порушення прав власності може створити низку негативних прецедентів для інших регіонів Росії. Якщо уряд Криму може відбирати приватне майно іноземців, чому це не може робити уряд Татарстану?

По-друге, така агресивна націоналізація не сприяє інвестиційній привабливості Криму. Якщо російські компанії ще можуть отримати особисті гарантії, то про іноземне інвестування в Крим вочевидь доведеться забути. Міркування інвесторів можуть піти і далі: якщо Кремль сьогодні дозволяє «націоналізувати» іноземне майно в Криму, чи не дозволить він так само завтра «націоналізувати» іноземне майно в Моск­ві? Формальний привід для цього, за наявності бажання, знайти не так уже й важко.

По-третє, прямолінійне позбавлення власності – прекрасний привід для міжнародного позову, в результаті якого Росія з великою вірогідністю буде зобов’язана виплатити за кордон ринкову вартість кримських активів.

Зрештою, з економічної точки зору Росія буде вимушена фактично викупати «націоналізовані» активи за їхньою ринковою ціною, а то й дорожче. Приміром, ЮКОС перед експропріацією оцінювався у суму близько 33 мільярди доларів, а в рамках програної Росією справи інвестиційного арбітражу компенсація за його експропріацію склала 50 мільярдів.

Попри такі, досить прозорі, міркування російська федеральна влада поки не бажає офіційно втручатися у справи щодо кримського майна. Узгоджена позиція російських судів вищих інстанцій щодо правомірності «націоналізації» так само відсутня. Очевидно, що остаточне політичне рішення щодо цього питання буде незабаром прийняте, а тим часом «Ілляшев та Партнери» намагається захищати своїх клієнтів на території Криму всіма доступними методами, у тому числі й через новостворені російські суди.

Наша практика демонструє, що подання паралельних позовів щодо кримської «націоналізації» на території України в більшості випадків має мало перспектив. Українські судові рішення, які ґрунтуються на нікчемності актів новоствореного кримського уряду, навряд чи будуть визнані у Криму або на території Росії. У свою чергу, їхнє примусове виконання на території України ­матиме сенс лише у випадку, коли тут можна знайти суттєве майно, на яке може бути звернене стягнення. «Бенефіціари» націоналізації ж зазвичай не мають майна в Україні.

 

Міжнародні перспективи

 

У випадку, якщо остаточне рішення російської влади щодо «націоналізації» буде для українських власників негативним, останнє слово залишиться за міжнародними судами: Європейським судом з прав людини та міжнародним інвестиційним арбітражем.

Позбавлення власності під виглядом «націоналізації», без виплати швидкої, адекватної та ефективної компенсації є з точки зору міжнародного права правопорушенням (незаконною експропріацією), яке спричиняє відповідальність у формі компенсації ринкової вартості «націоналізованого» майна. Оскільки нова кримська влада є офіційно частиною державної влади Російської Федерації, її дії вважаються діями Росії як держави, тож і відповідальність за такі дії покладається на Росію як державу.

Таким чином, приватні особи, активи яких «націоналізовані» діями нової кримської влади без виплати адекватної компенсації, мають непогані перспективи у міжнародних процесах проти Росії.

Треба, однак, взяти до уваги, що міжнародне правосуддя – справа не швидка. Розгляд справи в Європейському суді, якщо справа не буде визнана пріоритетною, може тривати 5-6 років. Арбітражні справи розглядаються помітно швидше, однак і тут рішення можна чекати 2-3 роки.

Крім того, виграти міжнародний позов — це лише половина справи, необхідно ще й виконати отримане рішення. Практика справ щодо масового порушення майнових прав державою (справи щодо власності у Північному Кіпрі в Європейському суді з прав людини, справи проти Аргентини в інвестиційному арбітражі) демонструє, що держава-відповідач з політичних мотивів часто протягом тривалого часу відмовляється добросовісно оплачувати рішення міжнародних судів. Рішення у північно-кіпрській справі Louizidou виконувалося понад п’ять років, деякі рішення проти Аргентини не виконуються протягом навіть більшого терміну.

Зрештою, міжнародне правосуддя, особливо у форматі міжнародного інвестиційного арбітражу — справа також і недешева. Міжнародними справами зазвичай займаються кваліфіковані юристи, а часто ведення такої справи, особливо проти такого відповідача, як Росія, вимагає залучення і міжнародних фахівців із міжнародними погодинними ставками.

Саме тому ми рекомендуємо нашим клієнтам, які зіштовхнулися з можливістю втрати кримських активів, спробувати спочатку поновити свої права на території Криму та Росії. Коли стане зрозумілим, що цей шлях ні до чого не призводить, настане час міжнародних судів.