Проблема: Скласти відмінності

Крістіна КОЛЬЧИНСЬКА,
юрист ЮФ «Гвоздій та Оберкович»

Відмінності договору факторингу від договору відступлення права вимоги тягнуть за собою різні правові наслідки

Зважаючи на складну правову природу договору факторингу, перед суб’єктами господарювання на практиці часто постають проблеми у зв’язку із визнанням таких договорів нікчемними та, як результат, настанням несприятливих правових наслідків.

Причину виникнення подібних проблем також можна пов’язати з недосконалим законодавчим розмежуванням договорів факторингу та відступленням права вимоги, не­однозначною судовою практикою та зацікавленістю податкових органів у збільшенні податкових зобов’язань та накладенні фінансових санкцій на суб’єкти господарювання.

Тож розгляньмо правове регулювання та деякі проблемні питання, пов’язанні з укладенням договорів факторингу та відступленням права вимоги, а також позицію судів та податкових органів, яку необхідно враховувати суб’єктам господарювання при укладенні таких договорів.

 

Ознаки факторингу

 

На законодавчому рівні поняття «факторинг» можемо знайти в Цивільному кодексі (ЦК) України, Господарському кодексі України та в Законі України «Про банки та банківську діяльність». Податковий кодекс (ПК) України не містить чіткого визначення факторингу, водночас у пункті 14.1.255 надається досить широке визначення терміна відступлення права вимоги, під ознаки якого підпадає також і факторинг, а саме: «операція з переуступки кредитором прав вимоги боргу третьої особи новому кредитору з попередньою або наступною компенсацією вартості такого боргу кредитору або без такої компенсації».

Однією з основних ознак, що відрізняє договір факторингу від відступлення права вимоги, є його суб’єктний склад. Відповідно до частини 3 статті 1079 ЦК України, фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції. Окрім того, в частині 2 статті 1079 ЦК України встановлено й те, що клієнтом за таким договором може бути юридична або фізична особа, яка є суб’єктом підприємницької діяльності.

Однак, як показує остання судова практика, не лише правосуб’єктність клієнта і фактора має значення при визначенні судами законності укладення договору факторингу, але й правовий статус боржника за договором, на якому базується відступлення. Так, у рішенні Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 липня 2014 року визначається, що відповідно до підпункту 1.2 розпорядження Нацкомфінпослуг № 231 від 3 квітня 2009 року до фінансової послуги факторингу віднесено набуття права грошової вимоги, у тому числі права вимоги, яке виникне в майбутньому, до боржників — суб’єктів господарювання за договором, на якому базується таке відступлення. Тому Вищий спеціалізований суд дійшов висновку, що суд першої інстанції в порушення вимог законодавства не перевірив наявності у фактора (позивача у справі) прав на придбання права відступної вимоги до фізичної особи, що не є суб’єктом господарювання.

Беручи до уваги такі міркування суду, можна зробити висновок, що ознакою факторингу також є передача права грошової вимоги до боржників — суб’єктів господарювання. Тобто у разі укладення договору факторингу суб’єктом господарювання повинен бути не лише клієнт, що передає право вимоги, але й боржник, право вимоги до якого передається.

Вважаємо таку позицію суду досить хиткою, зважаючи на те, що вона заснована на пункті 1 розпорядження № 231, який було виключено 25 березня 2014 року та викладено у новій редакції в розпорядженні Нацкомфінпослуг від 6 лютого 2014 року № 352, в якому до фінансових послуг факторингу належить набуття відступленого права грошової вимоги, у тому числі права вимоги, яке виникне у майбутньому, до боржників за договором, на якому базується таке відступ­лення. Тобто вимога щодо боржника — суб’єкта підприємницької діяльності ­відсутня.

Відмінна ознака факторингу — його предмет, який є вужчим, ніж предмет договору відступлення права вимоги. Так, за договором факторингу відбувається відступлення саме грошових вимоги, при цьому це можуть бути як наявні грошові вимог (тобто, вже існуюча заборгованість), так і майбутні грошові вимоги. Тоді як за договором відступлення права вимоги можуть передаватися будь-які права кредитора, що не мають обов’язкового грошового характеру.

Також характерна риса договору факторингу відображена у статті 1080 ЦК України, в якій визначено, що договір факторингу є дійсним незалежно від наявності домовленості між клієнтом та боржником про заборону відступлення права грошової вимоги або його обмеження. У цьому разі клієнт не звільняється від зобов’язань або відповідальності перед боржником у зв’язку із порушенням клієнтом умови про заборону або обмеження відступлення права грошової вимоги. Тобто весь ризик відповідальності перед боржником за відступлення права вимоги за конкретним контрактом (пос­тавки, купівлі-продажу), за умови наявності в такому контракті заборони передання права вимоги за договором третім особам та визначеної за це відповідальності, покладається на клієнта. Боржник не може пред’явити факторові вимоги до клієнта у зв’язку із порушенням ним умови про заборону або обмеження відступлення права грошової вимоги (частина 2 статті 1085 ЦК України).

Відмінною ознакою факторингу, на яку потрібно звертати особливу увагу при укладенні такого договору, є те, що наступне відступлення фактором права грошової вимоги третій особі не допускається, якщо інше не встановлено договором факторингу. Якщо ж договором факторингу допускається наступне відступлення права грошової вимоги, то воно має бути здійснене у формі договору факторингу.

За результатами аналізу статті 1083 ЦК України, а також враховуючи наявну судову практику (рішення Господарського суду Чернігівської області у справі № 5028/14/134/2011 від 13 серпня 2013 року), можна зробити висновок, що наступне відступ­лення права грошової вимоги за договором факторингу є можливим лише за наявності такої умови в договорі факторингу, при цьому таке відступлення можливе лише шляхом укладення договору факторингу (відступлення права вимоги шляхом заміни кредитора у зобов’язанні в даному випадку не допускається).

 

Уникнути небажаних наслідків

 

Що стосується оподаткування операцій факторингу та відступлення права вимоги, то в основному неоднозначність розмежування цих понять у податковому, фінансовому та цивільному законодавстві призводить до ототожнення податківцями відступлення права вимоги з факторингом на основі пункту 14.1.255 ПК України або навпаки — визнан­ня факторингових операцій відступ­ленням права вимоги з відповідним застосуванням норм ПК України.

Варто відзначити, що судова практика в основному склалася зі спорів між банками та податківцями з приводу визнання договорів відступлення права вимоги договорами факторингу та, як наслідок, донарахування податку на прибуток і застосування штрафних санкцій. Такі дії податківців можна вважати оспорюваними, зважаючи на те, що за своїм змістом договір факторингу є однією із форм заміни кредитора у зобов’язанні нарівні з договором купівлі-продажу права вимоги та прав кредитора. Така позиція підтверджується ухвалою Вищого адміністративного суду України від 7 серпня 2013 року у справі № К/800/34394/13, відповідно до якої суд не підтримав позивача у зв’язку із суб’єктним складом правовідносин, що не відповідає вимогам законодавства до сторін договору факторингу.

Беручи до уваги вищевикладені відмінності та судову практику, що склалася при врегулювання укладення договорів факторингу, сторони договору можуть уникнути настання небажаних правових наслідків при врегулюванні договірних відносин, в тому числі визнання договорів недійсними в судовому порядку.