Є питання: Нотаріальні надії

ОЛЬГА ТЕРСІНА,
юрист ЮФ «Александров і Партнери»

Розмір оплати послуг нотаріуса не завжди відповідає сучасним ціновим реаліям

Більшість із нас у своєму житті є безпосередніми учасниками значимих подій, таких як купівля-продаж квартири або будинку, укладення шлюбного договору при одруженні тощо. Такі повороти долі ми вирішуємо не самостійно, а звертаємося за порадою та підтримкою до родичів, знайомих та друзів, а іноді й до сторонніх людей. До останньої категорії осіб належать нотаріуси. Вони висувають такі вимоги у випадку надання необхідної юридичної послуги, як ціна, якість та взаєморозуміння.

 

Фіксований розмір

 

Питання ціни, зокрема оплати послуг державних нотаріусів, регулює основний закон для правників у цій сфері — Закон України «Про нотаріат» від 2 вересня 1993 року № 3425-XII (Закон про нотаріат), а саме: стаття 19, в якій зазначено, що за вчинення нотаріальних дій державні нотаріуси справляють державне мито у розмірах, встановлених чинним законодавством; за надання державним нотаріусами додаткових послуг правового характеру, які не пов’язані із вчинюваними нотаріальними діями, а також технічного характеру справляється окрема плата у розмірах, що встановлюються Головним управлінням юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головними управліннями юстиції в областях, містах Києві та Севастополі. Кошти, одержані від надання таких додаткових послуг, спрямовуються до Державного бюджету України.

Декрет Кабінету Міністрів України «Про державне мито» від 21 січня 1993 року № 7-93 (Декрет про державне мито) у пункті 3 частини 1 статті 2 справді поширює дію державного мита на вчинення нотаріальних дій державними нотаріальними конторами, а також на видачу дублікатів нотаріально засвідчених документів. Стаття 3 цього Декрету встановлює розміри ставок державного мита за різні нотаріальні дії, вчинювані державними нотаріальними конторами. Ціна визначається як у відсотках від суми договору (або від предмета застави, або від грошової оцінки земельної ділянки), так і у кількості неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (нмдг).

З цього випливає, що ціна пос­луг державних нотаріусів за вчинені ними нотаріальні дії має фіксований розмір, установлений державою, який залежить лише від розміру нмдг або суми зобов’язань між сторонами.

 

За домовленістю сторін

 

Інша ситуація виникає, коли працівники державного нотаріату стягують плату за надання ними послуг правового характеру, які не пов’язані із вчинюваними нотаріальними діями, а також послуг технічного характеру. Згідно з преамбулою Примірного положення про порядок надання державними нотаріусами додаткових послуг правового характеру, які не пов’язані із вчинюваними нотаріальними діями, а також послуг технічного характеру, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 4 січня 1998 року № 3/5, надання державними нотаріусами додаткових послуг правового та технічного характеру за своїм змістом є правовою допомогою та послугами з технічного виготовлення документів і не має на меті отримання прибутку. Правова допомога надається шляхом роз’яснень з питань чинного законодавства, консультацій правового характеру, усних та письмових довідок із законодавства, складання заяв, проектів правочинів та інших документів, а також надання консультацій та послуг з нарахування доходів (прибутків) при посвідченні договорів купівлі-продажу, міни нерухомого та рухомого майна. Відповідно до пункту 2 вказаного Примірного положення надання державними нотаріусами правової допомоги спрямоване на реалізацію конституційного права кожного на юридичну допомогу з метою захисту своїх прав, свобод та законних інтересів. Розмір плати за надання зазначених послуг державними нотаріусами регламентується чинним законодавством. Зокрема, наказом Головного управління юстиції у м. Києві від 29 квітня 2011 року № 675/02 затверджено тарифи за надання додаткових послуг правового характеру, які не пов’язані із вчинюваними нотаріальними діями, а також технічного характеру, які надаються державними нотаріусами Київського міського нотаріального округу.

Оплата послуг приватних нотаріусів регулюється дещо по-іншому. Відповідно до статті 31 Закону про нотаріат, приватні нотаріуси за вчинення нотаріальних дій справляють плату, розмір якої визначається за домовленістю між нотаріусом та громадянином або юридичною особою; оплата додаткових послуг правового характеру, що надаються приватними нотаріусами і не належать до вчинюваної нотаріальної дії, провадиться за домовленістю сторін.

У пункту 3 глави 16 розділу І Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 (Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України), зазначено, що приватні нотаріуси за вчинення нотаріальних дій справляють плату, розмір якої визначається за домовленістю між приватним нотаріусом та фізичною або юридичною особою, але не меншу від розміру ставок державного мита, яке справляється державними нотаріусами за аналогічні нотаріальні дії. Тобто мінімальний розмір плати за кожну нотаріальну дію встановлений на законодавчому рівні, але при цьому законом не передбачено будь-яких обмежень її максимального розміру.

 

Встановити межу

 

Щодо оплати додаткових послуг правового характеру, здійснених приватним нотаріусом, чинне законодавство не передбачає обмежень у визначенні їх розміру, тому ця дія відбувається згідно із домовленістю нотаріуса та особи, яка до нього звернулася. До цього варто додати, що отримання плати за консультації, не пов’язані із вчинюваними нотаріальними діями, є правом, а не обов’язком нотаріуса.

Також треба зазначити, що положення статті 4 Закону про нотаріат встановлює, що нотаріус має право також на отримання плати за надання додаткових послуг технічного характеру, не пов’язаних із вчинюваними нотаріальними діями. Питання розміру їх оплати не врегульовано взагалі в законодавстві. З цього слідує таке: зважаючи, що надання такого виду послуг (наприклад, роздрукування тексту, копіювання документів та інші дії) відбувається на розсуд нотаріуса і, як наслідок, базується на засадах диспозитивності, розмір їх оплати також визначається та вираховується за домовленістю між нотаріусом та особою, яка звернулася до нього.

Також особа, яка звернулася до нотаріуса (як державного, так і приватного), зобов’язана враховувати додаткові витрати, які не належать до плати за вчинення нотаріальної дії, але без яких нотаріальна дія не може бути вчинена (наприклад, вит­рати на проведення експертизи документа, витрати, пов’язані з передачею заяви поштою, та інші дії).

Очевидно, що оплата послуг державних та приватних нотаріусів нечітко врегульована в українському законодавстві, потребує правових удосконалень, а головне — прагнення реалізувати процедуру правомірної оплати на практиці. Наразі ціна вчинених державними нотаріусами нотаріальних дій відображена у Дек­реті про державне мито, а ціна тих же дій, які здійснюються приватними нотаріусами, передбачена у Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, але із зазначенням лише «нижчої межі» оплати. Плата за надання послуг правового характеру, не пов’язаних із вчинюваними нотаріальними діями, а також послуг технічного характеру має визначений розмір лише для державних нотаріусів України у наказах головних управлінь юстиції в областях.

Із зазначеного випливає, що необхідно не лише чітко встановити у законодавстві «верхню межу» розміру оплати послуг приватних нотаріусів за вчинені ними нотаріальні дії та оплату за дії правового і технічного характеру, не пов’язані із вчинюваними нотаріальними діями, а й достатньо свідомо проконтролювати процес вимог нотаріусів у розмірі оплати їхньої праці, що часто не відповідає сучасним ціновим реаліям і набуває значних розмірів та збитків для осіб, які потребують нотаріальної допомоги.

-->