Інтерв’ю: Зберегти та примножити

Питання енергозбереження для українських споживачів та загалом для держави сьогодні є, як ніколи, актуальним. І головною проблемою, яку доводиться розв’язувати при реалізації проектів енергоефективності, є залучення фінансування. Про найпоширеніші та найзручніші способи фінансування, а також законодавчі прогалини та способи реалізації проектів у нестандартних умовах «УЮ» розповідав партнер юридичної фірми «Антіка» Олександр БУРТОВИЙ

Пане Олександре, які механізми реалізації проектів з енергоефективності сьогодні є найбільш зручними з точки зору українського законодавства?

Зручність того чи іншого механізму залежить від багатьох факторів і, в першу чергу, від специфіки сегмента, в якому реалізується проект з енергоефективності. За не­офіційною класифікацією, сьогодні основними напрямами є використання поновлюваних джерел енергії, а також оптимізація використання енергоресурсів у промисловості, сфері ЖКГ та в бюджетних організаціях (адміністративні будівлі).

Проекти з поновлюваних джерел енергії розвиваються досить успішно, оскільки підтримуються і організаціями, і впливовими особами. У промисловій сфері законодавчих або інших бар’єрів для реалізації проектів з енергоефективності теж немає. Крім того, топ-менеджмент українських підприємств намагається не залучати зовнішній ресурс, а обійтися своїми силами.

У бюджетній сфері ситуація набагато складніша. Потреба в інвестиціях саме для енергозбереження у бюджетній сфері складає, за різними оцінками, від 20 до 40 млрд дол. США. При цьому споконвічна проблема бюджетної сфери — «немає грошей» — не розв’язується роками. Система побудована на тому, щоб освоїти виділені кошти, а не реалізовувати інвестиційні проекти. Крім того, для створення ринку енергосервісних послуг та залучення приватного капіталу потрібні серйозні, комплексні зміни у законодавчому регулюванні. Зокрема, потрібно усунути бар’єр, який не дозволяє бюджетним організаціям укладати енергосервісні угоди на строк, більший за один бюджетний рік, адже проекти з енергоефективності — це саме середньо- та довгострокові проекти. З метою мінімізації ризиків зловживань необхідно чітко визначити істотні умови енергосервісних угод, а також критерії та умови закупки. Також для закупок та реєстрації бюджетних зобов’язань необхідно визначити поняття енергосервісних послуг та послуг з енергоефективності. Не є секретом і те, що повноцінно не працюють механізми державно-приватного партнерства. Перелік необхідних законодавчих змін нескінченний.

Якщо говорити про житлово-комунальну сферу, то там законодавчих проблем та прогалин не менше, ніж у бюджетній. Приміром, постачальники послуг стикаються із питаннями тарифного регулювання, а також з відсутністю дієвих стимулів для керівництва таких підприємств. При цьому вони не лише не можуть собі дозволити, а й не хочуть залучати зовнішнє фінансування. Утім, ОСББ також далекі від розв’язання проблем.

 

Але ж проекти реалізуються?

Так, вони реалізуються. Зокрема, це проекти, що фінансуються МФО. Звичайно, з огляду на прогалини у законодавстві, у кожному конкретному випадку доводиться враховувати специфіку регіону, усталену практику, створювати схеми проектного фінансування, які хоча й схожі, проте мають унікальні особливості.

 

Які це схеми і в чому полягають особливості їхнього застосування у перерахованих вище сегментах?

У світовій, а також і в українській практиці використовується велика кількість механізмів та їхніх різновидів. Хотілося б виділити декілька основних схем фінансування проектів енергоефективності, які використовуються не лише за кордоном, а й успішно впроваджуються або можуть бути впроваджені в Україні (за умови внесення деяких змін до законодавства).

Перший механізм — пряме кредитування під гарантії держави чи під муніципальні гарантії міжнародними фінансовими організаціями. Не секрет, що це найоптимальніший варіант для бюджетної сфери, оскільки Бюджетний кодекс України практично не дозволяє залучати ресурси комерційних банків для реалізації інвестиційних проектів.

Друга схема — випуск облігацій та їхній продаж на ринку. В Україні є приклади реалізованих проектів, але це не масовий, вільно тиражований продукт. Це досить складна система, яка вимагає певного рівня знань і умінь. По суті, вона може бути застосована тільки у великих містах, тобто містах, які мають як людські ресурси, так і досить високий рейтинг, що може забезпечити належний рівень попиту на випущені цінні папери, залучення ресурсів на максимально вигідних умовах. Механізмом, який дозволить стимулювати розвиток ринку цінних паперів територіальних громад, може стати створення спеціалізованого фонду, в тому числі за участю держави, територіальних громад, МФО і приватних інвесторів. Але, знову ж таки, будуть потрібні певні зміни до законодавства у сфері регулювання ринку фінансових послуг, а для забезпечення можливості державі брати участь у створенні фондів — відповідні зміни до нормативних актів у сфері регулювання бюджетних відносин, повноважень органів державної влади та місцевого самоврядування.

Третя схема — кредитна лінія. Мінусом цього механізму можуть бути специфічні умови кредитування в банку, наприклад зобов’язання із закупівлі, постачання та пріоритетності того чи іншого обладнання або товару. Як різновиди цього механізму можуть розглядатися схеми з синдикованим кредитуванням тощо. Але в кожній схемі, яка передбачає залучення кредитних ресурсів, варто пам’ятати про те, що ці ресурси повинні бути забезпечені ліквідною заставою, тому не завжди доступні для тих категорій позичальників, які є потенційними споживачами проектів з енергоефективності.

Для реалізації невеликих за обсягом фінансування проектів також можуть створюватися спеціалізовані фонди. Це так звані револьверні фонди, які надають позики на фінансування заходів і поповнюються за рахунок повернення грошових коштів і додаткової плати за наданий ресурс. Така схема могла би бути ефективною, в першу чергу, в проектах, які реалізовуються в житлових будинках, у тому числі й у багатоквартирних будинках, де створені ОСББ, які здатні ефективно управляти будинком, доносити необхідність реалізації проектів кожному мешканцеві.

Ще одним варіантом є поширена в світі практика впровадження енергозберігаючих проектів із залученням ЕСКО (від англ. ESCO — energy service company або energy savings company) — спеціалізованої енергосервісної компанії, основним видом діяльності якої є надання послуг зі зниження споживання енергоресурсів або підвищення енергоефективності на підприємстві чи організації. Класична і повноцінна ЕСКО повинна мати можливість для залучення фінансування проектів третіми особами, у тому числі банками і небанківськими установами. При цьому ЕСКО повністю або частково приймає на себе ризики неуспішної реалізації проекту. Як на мене, саме ця модель є певним універсальним варіантом, який може працювати як у приватному, так і в публічному секторі.

 

Чому?

ЕСКО зазвичай бере на себе не тільки реалізацію проекту, але й фінансові та технічні ризики. По-перше, це інжинірингова компанія, яка знає, як провести дослідження, і володіє достатнім досвідом і знаннями, щоб запропонувати технічне рішення для того чи іншого завдання. По-друге, справжня ЕСКО повинна володіти достатнім ресурсом, щоб залучити зовнішнє фінансування. По-третє, вона має ресурси та можливості для проведення постійного моніторингу результатів і обслуговування результатів впровадження проектів. Тож, беручи на себе відповідальність за запропонований проект і залучаючи фінансування, ЕСКО готова прийняти ризики замовника на себе, в повному обсязі або частково. Це стосується і юридичних ризиків, до речі.

На етапі залучення фінансування та виконання робіт проект з енергоефективності вимагає оформлення саме грамотної і продуманої договірної схеми, проведення повноцінного due diligence потенційного замовника, правильне оформлення договору із замовником. Після введення проекту в експлуатацію виникають питання з виконанням гарантійних зобов’язань і часто необхідність звернення до судових інстанцій для належного виконання контрактів. В Україні працює багато ЕСКО, створюються асоціації, проводяться форуми, але, на жаль, сьогодні практично немає «справжніх» ЕСКО проектів з гарантованим (guaranteed savings) та/або розділеним (shared savings) заощадженням, де ЕСКО приймає всі технічні ризики або технічні з частковим покриттям інвестиційних ризиків.

 

Які труднощі нині постають при впровадженні проектів з енергоефективності за допомогою ЕСКО, якщо брати до уваги непідготовленість українського законодавства до залучення зовнішнього фінансування для такого проекту?

Зазвичай за результатами аудиту ЕСКО дає пропозицію щодо реалізації того чи іншого проекту з певним ефектом, терміном окупності та способами фінансування. Якщо проект затверджується, то підписується угода. В українському законодавстві немає вимоги до такого виду угод, тому вони є стандартними. Це або EPC (energy performance contract), або ESSA (Energy saving services agreement). ESSA передбачає лише надання послуг, EPC — що ЕСКО працюватиме за класичною моделлю, тобто з розробкою проекту, залученням фінансування та поділом ризиків. Оскільки особливістю проектів ЕСКО є окупність за рахунок досягнутої економії або за рахунок підвищення ефективності чи споживання енергоресурсів, йдеться про довгострокові контракти. Треба зазначити, що на практиці зустрічається і обмеження термінів для EPC. Наприклад, у публічних проектах, які реалізуються ЕСКО в США, встановлено обмеження терміну в 25 років. У нас же, як ми вже говорили, бюджетні організації не можуть укладати договори на строк, що перевищує один рік.

 

Які рішення ваша компанія пропонує при реалізації проектів з енергоефективності клієнтам сьогодні?

Один із проектів, над яким ми нині працюємо, — це впровадження енергозберігаючих технологій у бюджетних будівлях (близько 200 споруд, переважно школи) в м. Дніпропетровську. Проект фінансується за рахунок кредитних коштів ЄБРР (20 млн євро) і кредит видається спеціально створеному під цей проект комунальному підприємству. Такий механізм дуже близький за ідеологією і виконанням до схеми Супер-ЕСКО. Ця схема передбачає створення якоїсь надбудови, яка виконує функцію забудовника-замовника і в той же час відповідає за фінансування і досягнення належного рівня економії або підвищення ефективності, при цьому залучаючи інші ЕСКО для реалізації конкретних заходів. Це пов’язано як з особливостями регулювання довгострокових договірних правовідносин у бюджетній сфері, так і з особливостями залучення фінансування третіх осіб, у тому числі ресурсів МФО під муніципальні гарантії.

Ще один проект, в якому ми брали участь на етапі розробки концепції та підготовки документів, реалізується в м. Києві та підтримується КМДА і міжнародною організацією НЕФКО. На відміну від дніпропетровського проекту, у цьому комунальне підприємство виконує функцію ЕСКО і несе відповідальність за недосягнення результату, на свій ризик, розробляючи як технічні рішення, так і наймаючи організації, які виконують роботи на умовах підряду. При цьому дохід ЕСКО залежить від досягнення результату і виплачується у вигляді плати за надані комунальні послуги.

І все ж не приховую, що обидва проекти — це, швидше, компроміс з існуючою системою законодавчого регулювання, аніж приклад класичного виконання проекту ЕСКО. Можу сказати, що без внесення змін до законодавства пошук «обхідних» шляхів для проектів з енергоефективності і надалі залишатиметься левовою часткою роботи за проектом.